Рішення № 45992218, 24.06.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/2557/15 Головуючий у 1 інстанції: Громов І.Б.

Єдиний унікальний № 337/4645/13 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

ОСОБА_2

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року ВАТ АБ «Бізнес Стандарт» правонаступником якого є ПАТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 16.10.2006 року між АБ «ТАС-бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № КФ (06)163-06 на підставі якого відповідачу будо надано кредит в сумі 31500, 00 грн., яку було перераховано банком на поточний рахунок ОСОБА_4 № 26205031204002 відкритий в АБ «ТАС-бізнесбанк», з розміром плати за користування кредитом 22 % річних строком до 15.10.2011 року. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 16.10.2006 року між банком та ОСОБА_3

був укладений договір поруки № КФ (06)163-06, згідно якого поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором. Уклавши з банком кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності відповідач систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості. Станом на 16.07.2010 року за відповідачем рахується заборгованість на загальну суму 48437,60 грн. яка складається з залишку заборгованості по кредиту -8400,00 грн., простроченої заборгованості по кредиту - 19421,73 грн., нарахованих відсотків за період з 21.06.2010 р. по 15.07.2010 р. - 463,72 грн., простроченої заборгованості по відсотках з 21.05.2007 р. по 20.06.2010 р. - 20152,15 грн.,

Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь банку суму заборгованості по тілу кредиту та заборгованість по відсоткам з урахуванням вже стягнутої суми боргу в розмірі 35788,16 грн., пеню на суму простроченої заборгованості в розмірі 109335,52 грн., а всього 140259,01 грн. та понесені позивачем судові витрати. Крім того, просить стягнути на користь банку з відповідача ОСОБА_3, як солідарного боржника, суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 32686,40 грн., яка з нього стягнута не була за судовим наказом, але він повинен відповідати перед банком як поручитель.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" заборгованість по кредитному договору у сумі 145123 грн. 68 коп.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" суму судового збору у розмірі 1451,23 грн.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 1054 ЦК України в частині стягнення боргу з позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом та пені за порушення грошового зобовязання.

Відповідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили строк повернення кредиту до 15 жовтня 2011 року.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами не оспорюється наявність порушень своїх зобовязань позичальником.

Тому суд правомірно поклав на боржника ОСОБА_4 обовязок щодо повернення заборгованості по процентам за користування кредитом та по сплаті пені за порушення грошового зобовязання.

Посилання апелянта ОСОБА_4 на неправильність розрахунку не підтверджене належними доказами, зводиться до переоцінки розрахунку, наданого позивачем.

Разом з тим при вирішенні питання про розмір пені, судом не враховані наступні положення закону та фактичні обставини справи.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, суд, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сума непогашеного тіла кредиту визначена у розмірі 27821,73 коп. Також заборгованість за відсотками становить 35788,16 гр.

Судом першої інстанції взагалі не встановлено правомірності предявлення вимог щодо стягнення тіла кредиту.

Таким чином, нарахована пеня у розмірі 109335,52 гр. значно перевищу не лише суму боргу, а й взагалі заборгованість позичальника по сплаті кредиту та відсотків.

З огляду на зазначені вище положення закону, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в частині зменшення пені (неустойки) є слушними, а оскаржуване рішення в цій частині підлягає зміні зі зменшенням розміру пені (неустойки), яка підлягає стягненню з відповідачів до 40000 гр.

Також при ухваленні судового рішення про стягнення грошових сум з поручителя ОСОБА_3 не враховані наступні положення закону та фактичні обставини справи.

Судом було встановлено, що заборгованість за тілом кредиту була стягнена з боржника судовим наказом від 4 квітня 2008 року. Ані на час звернення кредитора за винесенням наказу, ані на час ухвалення такого наказу вимоги до поручителя ОСОБА_3 Ж,А. не заявлялися.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У договорі поруки встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобовязання (строку повернення кредиту не предявить вимог до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа №6-53цс14), суд виходив із того, що аналіз статті 559 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку проте, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивний) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що договір банком та позичальником був укладений 16.10.2006 року.

З графіку погашення кредиту вбачається, що відповідач мав сплачувати кредит щомісячними платежами.

При цьому порушення зобовязань щодо сплати кредиту виникло з жовтня 2006 року

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Початок перебігу строків звернення до суду з вимогами про грошове стягнення співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу строку звернення до суду за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

На порушення п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" резолютивна частина рішення суду першої інстанції містить лише загальний розмір заборгованості без зазначення всіх його складових.

Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Позивач при виникненні заборгованості з жовтня 2006 року не повідомив поручителя про порушення боржником своїх обовязків за договором, чим створив умови для додаткових нарахувань відсотків та пені за порушення виконання обовязків боржником. При зверненні до суду з квітня 2008 року за отриманням судового наказу, позивач не заявляв будь-які вимоги до поручителя та не повідомляв його про наявність змінених вимог і обовязок дострокового повернення всієї суми кредиту.

Банком не надано жодних відомостей про те, коли було прийнято рішення про дострокове повернення кредиту, та яким чином повідомлявся про це поручитель.

Враховуючи наявність боргу позичальника з жовтня 2006 року та виникнення у позичальника права на дострокове повернення кредиту відповідно до п. 8.1 кредитного Договору при наявності заборгованості позичальника понад 5 днів, позивачем не надано відомостей про причини, з яких позов до поручителя було заявлено лише в серпні 2010 року.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні боргу за тілом кредиту як з боржника так і з поручителя, позивачем не оскаржене. Тож позивач погодився з відсутністю підстав для стягнення з поручителя непогашеної суми тіла кредиту.

З огляду на те, що у позивача право на дострокове стягнення виникло в 2006 році, даних про те, коли це право було реалізоване та яким чином був повідомлений про це поручитель не надано, а до суду позивач звернувся за пропуском трирічного строку від дня порушення позичальником своїх обовязків, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на поручителя відповідальності за порушення позичальником умов кредитного договору.

Крім того, за умовами договору поруки п.4. на поручителя покладений обовязок у разі виникнення заборгованості позичальника протягом двох банківських днів після виникнення заборгованості перерахувати заборговану суму на рахунок кредитора (позичальника).

В цьому ж договорі ( п.10) передбачена самостійна відповідальність поручителя у вигляді пені у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Незважаючи на наявність заборгованості позичальника (боржника за кредитним договором) з 2006 року, позивач не заявляв у передбачені строки будь-яких вимог до поручителя як щодо погашення заборгованості так і сплати пені.

З огляду на викладене, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 як з поручителя грошових сум по сплаті відсотків та пені за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові в цій частині.

В частині стягнення грошових сум з ОСОБА_4 які становлять відсотки за користування кредитом 35788, 16 гр. та пеню у розмірі 40000 гр. (разом 75788, 16 гр. сімдесят пять тисяч сімсот вісімдесят вісім гр. 16 коп.) рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 309, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року у цій справі скасувати в частині стягнення грошових сум з ОСОБА_3 та в задоволенні позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_3 відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_5 пені за порушення грошового зобовязання змінити, зменшити розмір стягненої пені до 40000 гр., та вважати, що разом з нього підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» відсотки за користування кредитом 35788, 16 гр. та пеня у розмірі 40000 гр. (разом 75788, 16 гр. сімдесят пять тисяч сімсот вісімдесят вісім гр. 16 коп.)

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: