Ухвала суду № 45982727, 23.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/129/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого: - Яковлєва О.В.,

суддів: - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції з вимогами про: визнання протиправним та скасування рішення № 18257084 «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» від 23 грудня 2014 року; зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме 1/1 частку новозбудованого житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення № 18257084 «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень», від 23 грудня 2014 року; зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, так як при здійсненні державної реєстрації заявником не надано документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, а тому державним реєстратором прийнято правомірне рішення щодо відмови у здійсненні реєстрації об'єкту нерухомості розташованого на цій земельній ділянці.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про реєстрацію за ним права власності на нерухоме майно, у вигляді 1/1 частки новозбудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1.

Реєстраційною службою прийнято рішення № 17916655 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 грудня 2014 року, згідно якого зупинено розгляд заяви позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що ним не надано усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації, а саме не подано документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку.

Внаслідок завершення п'ятиденного строку з дня отримання позивачем письмового повідомлення про зупинення розгляду його заяви та не виконання умов, що стали підставою для прийняття такого рішення, відповідачем прийнято нове рішення № 18257084 від 23 грудня 2014 року, яким відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності на новозбудований житловий будинок.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок, що рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, підлягає скасуванню, так як позивачем надано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають зокрема речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам.

Згідно ч. 4 ст. 15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 8 "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 868, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року, передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав заяву.

Відповідно до п. 20 зазначеного Порядку, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно п. 28 зазначеного Порядку передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до п. 36 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Колегією суддів встановлено, що реєстраційною службою відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на 1/1 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за позивачем, так як у поданих останнім документах для здійснення державної реєстрації відсутній документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до Реєстраційної служби, разом з заявою про реєстрацію права власності права власності на новозбудований житловий будинок, подано договір про надання у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва житлового будинку від 24 жовтня 1978 року, що укладений між Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Миколаєва та позивачем.

Колегія суддів вважає, що вищезазначеного договору достатньо для встановлення державним реєстратором права користування позивачем земельною ділянкою, крім того, позивачем реєструється саме об'єкт нерухомого майна, а не земельна ділянку, а тому останнім надано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно є необґрунтованим, так як воно прийняте без урахування всіх обставин у спірних правовідносинах та суперечить вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В частині позовних вимог щодо зобов'язання Реєстраційної служби зареєструвати право приватної власності на об'єкт нерухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Зі змісту наведених норм вбачається, що питання державної реєстрації прав та їх обтяжень є дискреційним повноваженням державного реєстратора, оскільки останній сам приймає рішення про державну реєстрацію або відмову в її проведенні, аналізуючи подані документи відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року N 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію прав на нерухоме майно не відноситься до компетенції адміністративного суду, так як останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Колегія суддів вважає, що для належного захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло