Постанова № 45982076, 30.06.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р.Справа № 923/361/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Лисенко В.А., Шевченко В. В.,

(Склад судової колегії сформований на підставі розпорядження №188 від 17.06.2015 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2015)

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Старчик А.А. (за довіреністю),

від відповідача - Колес'янкін М.І. (паспорт),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Херсонської області від 21.04.2015

по справі № 923/361/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Цюрупинськ-Сервіс» Цюрупинської міської ради

про стягнення 406 231,35 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 30.06.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія, позивач) Комунального підприємства «Цюрупинськ-Сервіс» Цюрупинської міської ради (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення суми на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 200 763,93 грн., 3% річних у розмірі 54 218,12 грн., пені - 151 249,30 грн., а також відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/3071-ТЕ-33 від 28.12.2012 не розрахувався своєчасно в повному обсязі у встановлені договором строки за придбаний природний газ.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 08.12.2014, позов Компанії задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 200 763,93 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції, 54 218,12 грн. - 3% річних, 75 624,65 грн. - пені та 8 124,63 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за газ з боку Підприємства та обґрунтованістю вимог позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Позовні вимоги про стягнення пені у сумі 151 249,30 грн. суд першої інстанції відповідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, п.3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України зменшив її розмір до 75 624,65 грн. з посиланням на матеріальні інтереси сторін.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Компанія звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмовити у стягненні суми пені в розмірі 75 624,65 грн. - скасувати, прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, в іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт послався на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. Компанія вважає, що місцевий господарський суд зменшуючи розмір штрафних санкцій не прийняв до уваги негативні наслідки, спричинені позивачу від прострочення виконання зобов'язання відповідача, тобто не врахував інтересів позивача порушених відповідачем.

30.06.2015 до Одеського апеляційного господарського суду від Підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу Компанії, в якому відповідач вважає скаргу позивача необґрунтованою, такою, що жодним чином не враховує обставини по справі і положення норм матеріального права, та загалом такою, яку необхідно залишити без задоволення.

В судовому засіданні 30.06.2015 представник позивача надав пояснення якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.06.2015 заперечував проти апеляційної скарги та просив суд, рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, 28.12.2012 між Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) укладений договір № 13/3071-ТЕ-33 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності)(п. 1.2. договору).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3 договору).

Пунктами 6.1., 6.3. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим Договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.

У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцеві або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу(п. 7.2. договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору позивач у період з січня по грудень 2013 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 074 242,81 грн., що підтверджується належним чином завіреними наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, які без претензій підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємства.

З виписки по операціям з відповідачем за період з 01.01.2013 по 31.10.2014, вбачається, що підприємство поступово розраховувалось за поставлений газ.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

02.10.2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Херсонський області, Департаментом фінансів Херсонської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Цюрупинської міської ради, Виконавчим комітетом Цюрупинської міської ради, Комунальним підприємством «Цюрупинськ-Сервіс» Цюрупинської міської ради та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладено договір № 538/30 про організацію взаєморозрахунків.

Предметом даного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30 (п. 1. Договору № 538/30).

За змістом пункту 8 Договору сторона п'ята ( відповідач) перераховує на рахунок сторони останньої ( позивач) кошти у сумі 843 181,13 гривень, у тому числі ПДВ 140 530,19 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 28.12.2012 № 13/3071-ТЕ за 2013 рік.

Згідно підпункту 2 пункту 11 договору про організацію взаєморозрахунків, сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

При цьому строк виконання нового зобов'язання пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету.

Дані обставини були погоджені з позивачем, позивач проти таких умов не заперечував.

На підставі даного договору Підприємством була отримана субвенція з державного бюджету від територіального органу Казначейства в сумі 843 181,13 грн., які відповідач перерахував на рахунок позивача. За рахунок даної субвенції остаточно погашена заборгованість Підприємства перед Компанією за договором № 13/3071-ТЕ-33 від 28.12.2012 , що підтверджується випискою Компанії (а.с. 17).

Відповідно до пункту 16 договору про організацію взаєморозрахунків, сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Отже на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач сплатив відповідачу основну суму заборгованості в повному обсязі, однак з порушення строків встановлених договором від 28.12.2012.

У зв'язку з чим, позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих сум 3% річних та інфляції, колегія суддів дійшла висновку, що їх зроблено методологічно та арифметично правильно.

Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та суму інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 151 249,30 грн., та висновків місцевого суду щодо необхідності зменшення розміру вказаної пені колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Право на нарахування пені сторони узгодили в п.7.2. договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів, як і суд першої інстанції, дійшла висновку що він зроблений арифметично і методологічно правильно, з урахуванням умов договору, чинного законодавства, періодів прострочки та розміру прострочених грошових сум.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені, в обґрунтування якого посилається на те, що основним видом його діяльності є виробництво теплової енергії, якою підприємство забезпечує населення міста. Внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються органами місцевого самоврядування виникла різниця в тарифах на теплову енергію, яка має відшкодовуватись державою шляхом перерахування субвенції, але яка не була вчасно погашена.

Оцінивши доводи відповідача та надані ним суду першої інстанції докази колегія суддів апеляційної інстанції незважаючи на незгоду скаржника та викладені ним у скарзі доводи щодо необґрунтованості зменшення розміру пені погоджується з висновком місцевого суду щодо зменшення розміру пені з огляду на наступне.

Так норми ЦК України, ГК України та ГПК України передбачають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню, при наявності певних умов.

Так п.3 ч.1 ст.83 ГПК України надає суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частина третя ст.551 ЦК України передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою ст.233 ГК України також встановлено таку можливість.

Згідно приписів цієї статті при зменшення розміру неустойки повинно бути взяти до уваги: ступень виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З викладеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» також визначено, що : «вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо».

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Колегією суддів при розгляді клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій враховується, що:

- заборгованість за поставлений позивачем природний газ, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, виникла у зв'язку з тим, що останні несвоєчасно розраховуються за надані послуги;

- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу № 13/3071-ТЕ-33 від 28.12.2012 (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%);

- позивач належить до державного сектору економіки;

- за договором № 13/3071-ТЕ-33 від 28.12.2012 постачався імпортований природній газ, який Компанія отримує за зовнішньоекономічними контрактами.

Колегія суду вважає, що відсутність достатніх коштів на погашення заборгованості за поставлений природний газ, а також низькі тарифи на теплову енергію, несплата населенням за спожиту теплову енергію не є підставою для часткового звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності, при цьому судом береться до уваги і матеріальний стан іншої сторони зобов'язання, яким є позивач у справі, та ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором станом на час розгляду справи.

Однак судом враховується, що позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства, також позивачем не доведено, що збитки Компанії спричинені заборгованістю несвоєчасними розрахунками відповідача.

Слід також зазначити, що при стягнені штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Як свідчать матеріали справи відповідач довів, що невиконання ним зобов'язань за договором виникло з об'єктивних причин (не здійснення з ним розрахунків споживачами, не відшкодування йому різниці в тарифах) та тяжким фінансовим становищем.

Водночас позивач не довів наявність понесених ним збитків саме за порушення відповідачем зобов'язань за договором.

Враховуючи вказане, апеляційний суд вважає доцільним зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, які підлягають до стягнення з відповідача на 50% від заявлених позивачем сум штрафних санкцій, а тому погоджується з судом першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені та вважає, що господарський суд правомірно зменшив розмір суму пені до 75 624,65 грн.

Отже, наведені скаржниками у апеляційних скаргах доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 21.04.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Лисенко В.А.

Шевченко В.В.