Постанова № 45981960, 22.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 910/2441/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Доценко О.В.;

відповідача: Чеботарьова І.Г.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.04.2015р.

у справі №910/2441/15-г (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та

газифікації "Хмельницькгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання недійсним одностороннього правочину

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, а саме: заяви відповідача №26-9668/1.2-14 від 29.12.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при вчиненні оскаржуваного правочину відповідачем не було дотримано загальних вимог до такого правочину, оскільки фактично з 13.05.2013р. у позивача перед відповідачем був відсутній обов'язок щодо внесення орендних платежів по договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. в сумі 82 062,19 грн. Тобто, в даному випадку вимоги заяви відповідача не є однорідними, строк оплати боргу не настав, а договірні відносини сторін припинені.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав про те, що на час складання оспорюваної заяви (правочину) у позивача перед відповідачем було наявне зобов'язання з оплати 82 062,19 грн., нарахованих по договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. за період з грудня 2013 року по листопад 2014 року. Відповідач вважає, що оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/2441/15-г від 07.04.2015р. позов було задоволено повністю, визнано недійсним односторонній правочин - заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-9668/1.2-14 від 29.12.2014р. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2441/15-г від 07.04.2015р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що спірна заява від 29.12.2014р. була направлена позивачу в період, коли постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р., якою було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14, була чинна. Натомість постанова Вищого господарського суду України у вказаній справі, на яку послався місцевий господарський суд у своєму рішенні, була винесена лише 15.01.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2015р.

18.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Тищенко А.І.

В судовому засіданні 08.06.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2441/15-г від 07.04.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 08.06.2015р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 08.06.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 22.06.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

В судовому засіданні 22.06.2015р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 22.06.2015р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 22.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.10.2004р. між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди №14/1292/04 газопроводів та споруд на них (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 44-47).

За умовами Договору оренди (п.1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (далі - майно), перелік якого наведений у додатку, а вартість визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 1 230 153,73 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Хмельницької області та отримання на цій основі прибутку.

Згідно з п.3.1 Договору оренди орендна плата визначається на підставі розрахунку орендної плати та протоколу узгодження орендної плати, які є невід'ємною частиною цього Договору і становить без ПДВ за перший місяць оренди 2 050,26 грн.

На виконання умов Договору оренди відповідач передав, а позивач прийняв в орендне користування майно, про що сторонами було складено і підписано відповідний Акт приймання-передачі майна (том справи - 1, аркуш справи - 52).

06.01.2014р. відповідач звернувся до позивача із заявою №26-9668/1.2-14 від 29.12.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 15), в якій повідомляв позивача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України. Зокрема, в заяві вказано про те, що за даними бухгалтерського обліку відповідача за позивачем обліковується дебіторська заборгованість за Договором оренди в сумі 82 062,19 грн. Водночас, станом на 01.12.2014р. у відповідача є кредиторська заборгованість перед позивачем за договором з надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами від 30.01.2014р. №14-108-ТН у сумі 5 638 273,94 грн. Вказані зобов'язання у сумі 82 062,19 грн. є зустрічними, однорідними і строк їх виконання настав.

Однак позивач в листі №284/18 від 26.01.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 16) відмовився від проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14, з урахуванням якого позивач вважає відсутнім обов'язок перед відповідачем по внесенню орендних платежів.

Оскільки відповідач відмовився відкликати свою заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-9668/1.2-14 від 29.12.2014р., позивач звернувся до суду з позовом про визнання вказаного одностороннього правочину недійсним, посилаючись на те, що в даному випадку відсутні однорідні вимоги, строк оплати яких настав. До того ж, договірні відносини сторін вже припинені.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як уже зазначалося вище, предметом дослідження у даній справі є дійсність одностороннього правочину - заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №26-9668/1.2-14 від 29.12.2014р.

Згідно зі ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання зарахуванням наведені в ст. 601 Цивільного кодексу України. Відповідно до названої статті зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна або коштів боржника. При цьому, зарахування можливе за наявності певних умов, а саме: зустрічності вимог, тобто одночасної участі сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідності вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі і виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясності вимог, тобто відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; звернення із заявою однієї сторони до іншої.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач подав заяву про зарахування зустрічних вимог у сумі 82 062,19 грн. за Договором оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р.

Господарським судом міста Києва розглядалася справа №910/4114/14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про внесення змін до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14 позов було задоволено, внесено зміни до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р., викладено його в редакції додаткової угоди №1, запропонованої Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» (том справи - 1, аркуші справи - 19-30).

Задовольняючи позов у справі №910/4114/14, суд встановив, що з часу укладення між сторонами договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 обставини, з урахуванням яких він був укладений, істотно змінились, що зумовлено змінами у нормативно-правовому регулюванні правовідносин на підставі Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та постанови НКРЕ №228 від 07.03.2013р. «Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)». За висновком суду, умови запропонованої Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» додаткової угоди №1 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, типовому договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), не порушують прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб. Договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України від 13.05.2013р. є укладеним і набирає чинності з 13.05.2013р. і діє до 31.12.2018р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14 було скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові (том справи - 1, аркуші справи - 31-39).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 40-43) вищевказану постанову суду апеляційної інстанції було скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14 залишено в силі.

Відповідно до положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14, не підлягає доказуванню при розгляді справи №910/2441/15-г.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що до заяви про зарахування зустрічних вимог у сумі 82 062,19 грн. за Договором оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. було включено зобов'язання, нараховані позивачу за вказаним договором за період з грудня 2013 року по листопад 2014 року.

Однак, як вірно зазначив в своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідачем не надано доказів дії Договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. у вищевказаний період та підписання сторонами актів наданих послуг за цим договором.

Відповідно до судових рішень у справі №910/4114/14 Договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. було викладено в новій редакції, запропонованій позивачем в додатковій угоді №1, згідно з якою визнано укладеним між сторонами і таким, що набрав чинності з 13.05.2013р. договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України від 13.05.2013р., зі строком дії до 31.12.2018р. Тобто, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу орендних платежів за Договором оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. у періоді з грудня 2013 року по листопад 2014 року, оскільки з 13.05.2013р. між сторонами існували договірні відносини за договором на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, укладеним за вищезгаданим рішенням суду у справі №910/4114/14.

Наведені обставини свідчать про безпідставність посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що оспорюваний правочин (заява про зарахування зустрічних вимог) була направлена позивачу у період після набрання законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р., якою було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2014р. у справі №910/4114/14, і до винесення постанови Вищого господарського суду України від 15.01.2015р. у названій справі.

З урахуванням наявних у справі матеріалів та наданих сторонами пояснень, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено наявності передумов для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання зустрічним зарахуванням за заявою від 06.01.2014р., зокрема, дебіторської заборгованості позивача за Договором оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004р. в сумі 82 062,19 грн. на дату звернення відповідача із заявою, настання строків оплати вказаного грошового зобов'язання, тощо.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відтак, спірний правочин не відповідає вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 названого Кодексу.

Згідно зі до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2441/15-г від 07.04.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2441/15-г від 07.04.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/2441/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков