Рішення № 45978730, 23.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015Справа №910/3709/15-г

За позовомПриватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»До Третя особа Міністерства соціальної політики України без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України Третя особа Пробез самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Міністерство оборони України стягнення 137 123, 54 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача: Герелес Л.В. - за дов.; Петриченко О.П. - за дов.;

Від відповідача: Галас П.В. - за дов.;

Від третьої особи-1: не з'явились;

Від третьої особи-2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь збитків в сумі 137 123, 54 грн.

31.03.2015р. в судовому засіданні відповідач надав письмові пояснення, відповідно до яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

08.04.2015р. Позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зміни і доповнення до позовної заяви, яка фактично за своєю юридичною природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 18.03.2014р. по 31.12.2014р. в сумі 128 649, 81 грн.

Судом заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду, оскільки дана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Як визначено в п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 18.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціна позову.

Згідно з ч.3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Отже, позивач зменшив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 128 649, 81 грн., тому має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Ухвалою суду від 05.05.2015р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство оборони України.

Також судом до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача було залучено Державну казначейську службу України.

За клопотанням представників сторін, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, спір у даній справі вирішено у строк у відповідності п. 3 ст. 69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» працівникам, які проходять військову службу під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. Ця норма діє з 18.03.2014 р.

Стаття 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) визначає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.

Статтею 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Дію зазначеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію», згідно із законом України від 20.05.2014 p. №1275-V11.

Згідно із законом України від 20.05.2014 p. №1275-V11 Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом, зобов'язаний :

- привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

- забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами

виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Міністерство соціальної політики України (Відповідач), відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України: розробляє та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів відповідно до закону.

Таким чином Міністерство соціальної політики України є уповноваженим органом з питання нарахування середнього заробітку мобілізованим працівникам і його компенсації із Державного бюджету, відповідальним за розробку Порядку відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації (Лист №1529/13/84-14 від 21.11.2014 р.).

Відповідно до інформації Мінсоцполітики України, Кабінетом Міністрів України йому було доручено (доручення від 24.06.2014 р. №21520/1/1-14) підготувати проект постанови КМУ про встановлення порядку компенсації з Державного бюджету України підприємствам, установам, організаціям середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Зазначена постанова Мінсоцполітики України підготовлена і КМУ затверджена лише 04.03.2015 р. (пост. КМУ №105).

Відповідно до п. 2 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Відповідач по справі.

Однак, Відповідач відмовляється компенсувати з бюджету виплати, що здійснені підприємством (Позвачем) в 2014 році в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. На думку Мінсоцполітики виплати зазначеним працівникам повинні здійснюватись за рахунок роботодавців, статтю 119 КЗпП потрібно скасувати через обмеженість бюджетних ресурсів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав:

За призовом під час мобілізації на особливий період призвано на військову службу 4 (чотири) працівника Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» (Позивач).

Призвані на військову службу за призовом під час мобілізації працівники Позивача увільнені від виконання службових обов'язків відповідно до наказів по підприємству.

Матеріали справи свідчать, що з 21березня 2014р. по грудень 2014р. призваним працівникам Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» виплачено 128 649, 81 грн., що підтверджується банківською випискою, яка міститься в матеріалах справи.

Однак, Позивач не отримав відшкодування 128 649, 81 грн., виплачених працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Закони України повинні виконуватись без винятку установами, організаціями, підприємствами, громадянами, в тому числі Відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період зберігається середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, і компенсується із бюджету.

Стаття 119 КЗпП України передбачає, що виплата компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію»), проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України від 20.05.2014p. №1275-VІІ дію ч. 3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію».

З огляду на поширення дії ч. 3 ст. 119 КЗпП України на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі зазначеного указу, за ними зберігається середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, і компенсується із бюджету.

Відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок), затвердженого КМУ від 04.03.2015 р. №105, який на час звернення до суду був відсутній, підприємства несуть витрати (здійснюють виплату) на виплату середнього заробітку працівникам, передбаченого ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а бюджетні кошти спрямовуються підприємствам на компенсацію їх витрат на зазначені виплати (п. п. 3,4 Порядку).

Порядок є підзаконним актом, який пов'язаний з ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Суд вважає, що так як дію ч. 3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію», то і дію Порядку необхідно поширити на виплату підприємствам компенсації витрат на виплату середнього заробітку зазначеним працівникам з 18.03.2014 р.

Таким чином, Позивач має право на компенсацію його витрат на виплату середнього заробітку (не більше як за рік) працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації (далі витрат на виплату середнього заробітку), на особливий період, з 18.03.2014 р.

Відповідно до Закону України від 15.01.2015 р. №116-VIІІ встановлено, що норми і положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Бюджетна програма 2501350 передбачає в 2015 році видатки на компенсацію підприємствам витрат на виплату середнього заробітку.

З врахуванням викладеного вище суд прийшов до висновку, що в 2015 році підприємствам, в тому числі Позивачу, повинні компенсуватись витрати на виплату середнього заробітку, які вони здійснили з 18.03.2014 p., в межах наявних ресурсів державного бюджету на зазначені цілі. По закінченню ресурсів компенсації повинні продовжуватись при передбаченні їх подальшими бюджетними програмами.

Зобов'язання у Мінсоцполітики України з компенсації підприємствам витрат на виплату середнього заробітку дійсно виникли в 2015 році, але компенсувати витрати Мінсоцполітики зобов'язано з 18.03.2014p., як того вимагає Закон.

Суд погодився з твердженням Позивача, що відмовляючись компенсувати Позивачу витрати, здійснені ним в 2014 році на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, Відповідач наносить Позивачу збитки.

Суд при прийнятті рішення, керувався ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 119 Кодексу законів про працю України, Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, Указом Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

Допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Міністерства соціальної політики України (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, Код: 37567866, реєстраційний рахунок 35219001004117 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» (01013, м. Київ, вул. Баренбойма, 1; Код: 25412086) компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з 18.03.2014 р. по 31.12.2014 року, в сумі 128 649 (сто двадцять вісім тисяч шістсот сорок дев'ять) грн. 81 коп. та судовий збір в розмірі 2 573 (дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 00 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.06.2015р.

Суддя І.І.Борисенко