Рішення № 45978234, 30.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.06.15р. Справа № 904/4936/15

За позовом Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "Конкорд-Гей" (смт. Гребінка, Васильківського району, Київської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 813 568 грн. 06 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Борисенко А.М. - юрисконсульт (довіреність № 307 від 30.06.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватна науково-дослідна та комерційно-консультативна фірма "Конкорд-Гей" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу техніки № 371Т-2014 від 22.07.2014 у загальному розмірі 813 568 грн. 06 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 695 595 грн. 14 коп. - основний борг;

- 48 413 грн. 50 коп. - плати за відстрочку та прострочення оплати товару;

- 69 559 грн. 42 коп. - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу техніки № 371Т-2014 від 22.07.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 08.08.2014 товар (жатку соняшникову), у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 695 595 грн. 14 коп. При цьому, відповідно до умов пункту 3.3. та 3.4.3. договору позивач нарахував відповідачу плату за відстрочку та прострочення оплати товару за загальний період з 09.08.2014 по 01.06.2015 у розмірі 48 413 грн. 50 коп., а також штраф у розмірі 10% відсотків на підставі пункту 5.2. договору в сумі 69 559 грн. 42 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 30.06.2015.

У судовому засіданні 30.06.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані.

У судове засідання 30.06.2015 представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 09.06.2015 було повернуто 24.06.2015 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 23.06.2015 "про повернення за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

При цьому, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 09.06.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 09.06.2015 була надіслана на адресу відповідача яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не отримана відповідачем, внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 30.06.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

22.07.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець, відповідач) та Приватною науково-дослідною та комерційно-консультативною фірмою "Конкорд-Гей" (далі - продавець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу техніки № 371Т-2014 (далі - договір) (а.с.11-14), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця наступну сільськогосподарську техніку: жатку соняшникову Sunspeed 12/70 нову 2014 року випуску, виробництва фірми Claas у кількості дві одиниці (далі - техніка), за ціною, в порядку та строки, передбачені договором. Покупець зобов'язався прийняти і оплатити техніку в порядку і строки, передбачені договором (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 7.5. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 2.1. договору продажу по даному договору підлягає дві одиниці техніки, згідно додатку №1 до договору, що є його невід'ємною частиною.

Так, між сторонами було підписано додаток № 1 до договору - специфікацію, якою було узгоджено найменування та комплектацію товару - жатка соняшникова Sunspeed 12/70, ширина захвату - 9м, його кількість - 2 штуки, базову ціну за одиницю - 25 416,66 Євро, та загальну вартість - 61 000,00 Євро, що на дату, що передує даті підписання договору становить 964 288,00 грн. (а.с.15).

Згідно з пунктом 2.3. договору приймання-передача техніки від продавця покупцю здійснюється по акту приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. В акті приймання-передачі зазначаються відомості про технічний стан і комплектність техніки. Одночасно з актом приймання-передачі техніки продавець зобов'язується передати покупцю оригінали документів: видаткова накладна, податкова накладна.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 2.7. договору сторони узгодили, що поставка техніки здійснюється не пізніше ніж 15.08.2014 за умови повного та своєчасного виконання пункту 3.4. договору (платіж № 1). Відпуск техніки проводиться за базовою ціною, вказаною у специфікації (додаток № 1), а у випадку зміни курсу продажу Євро по відношенню до гривні відпускна ціна в гривнях визначається розрахунковим шляхом, виходячи з базової ціни в Євро за курсом продажу Євро на МБВБ на дату, що передує дню відвантаження, та коригується по закінченню оплати.

На виконання умов договору, сторонами було підписано акт приймання-передачі від 08.08.2014, згідно з яким позивачем було передано без права власності відповідачу жатку соняшникову Sunspeed 12/70, тип 443 120, зав. № 44300876, зав. № 44300935, 2014 року випуску, в кількості дві одиниці. У вказаному акті сторони визначили, що загальна вартість жаток Sunspeed 12/70, в кількості дві одиниці, в комплектації згідно з додатком № 1 до договору еквівалентна 61 000,00 Євро, що згідно з пунктами 3.2., 3.3., 2.4. договору становить 1 008 606,55 грн., в тому числі ПДВ 20% - 168 101,09 грн. В акті також зазначено, що до моменту остаточного розрахунку відповідачем отримана техніка є власністю позивача (а.с.16).

Ціна на техніку є договірною, встановлюється за згодою сторін і визначається розрахунковим шляхом з урахуванням пункту 3.3. договору, виходячи із базової ціни техніки, визначеної на день підписання договору в додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору (пункт 3.1. договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору загальна сума договору в гривнях складає еквівалент 61 000,00 Євро, що на день укладання договору становить 964 288 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 160 714 грн. 67 коп., виходячи з курсу продажу Євро на МБВБ на дату, що передує даті укладення договору, - 15,808 грн. за 1 Євро.

Отже, на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу обумовлену пунктом 1.1. договору та специфікацією техніку, що підтверджується наступними доккументами:

- видатковою накладною № 8КГ-000447 від 08.08.2014 на суму 1 008 606 грн. 55 коп. (а.с.17) з довіреністю № 25 від 04.08.2014 (а.с.18);

- актом приймання-передачі від 08.08.2014 (а.с.16).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у договорі та, відповідно, специфікації у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаної видаткової накладної за найменуванням, кількістю, цінами та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також акту приймання-передачі від 08.08.2014 є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості та комплектності товару, як того вимагає пункт 2.12. договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною та актом приймання-передачі відповідачем не заявлено.

Відповідно до пункту 3.3. договору загальна сума, яка підлягає оплаті в гривні за техніку, складає еквівалент 61 000,00 Євро, і у разі зміни курсу продажу Євро на МБВБ визначається розрахунковим шляхом. Крім того, здійснюються платежі за відстрочку та прострочення оплати в розмірі 1,2%, виходячи із розрахунку на повний місяць (0,04% за день) від загальної заборгованості по договору, яка залишилася неоплаченою на дату кожного платежу, починаючи з 15.08.2014.

Так, у пункті 3.4. договору сторони погодили, що платежі, передбачені договором, здійснюються покупцем у такому порядку і терміни:

- перший платіж покупець здійснює 23.07.2014 в розмірі 18 300,00 Євро;

- другий платіж покупець здійснює 12.09.2014 в розмірі 18 300,00 Євро; кількість днів відстрочки (фінансування) - 29 днів; сума % за відстрочку оплати (0,04% за день) - 1,16%; сума відстрочених платежів - 42 700,00 Євро; сума платежу за відстрочку оплати - 495,32 Євро; всього до сплати - 18 795,32 Євро;

- третій платіж покупець здійснює 20.10.2014 в розмірі 24 400,00 Євро; кількість днів відстрочки (фінансування) - 38 днів; сума % за відстрочку оплати (0,04% за день) - 1,52%; сума відстрочених платежів - 24 400,00 Євро; сума платежу за відстрочку оплати - 370,88 Євро; всього до сплати - 24 770,88 Євро.

Остаточний розрахунок здійснюється покупцем до 20.10.2014 у гривнях з урахуванням пунктів 3.3., 3.4., 3.4.2., 3.4.3., 3.4.4., 3.5. договору (пункт 3.4.1. договору).

Крім того, у пунктах 3.4.2., 3.4.3. договору сторони погодили, що у разі здійснення розрахунку частинами, кожна сплачена сума в гривнях зараховується в оплату в Євро за курсом продажу Євро на МБВБ на дату, що передує дню оплати відповідно до пункту 3.5. договору. При відхиленні від дати оплати платежу № 2 та № 3 згідно пункту 3.4. договору, покупець здійснює оплату за відстрочку (фінансування) у сумі пропорційній фактичній кількості днів відстрочки, яка визначається розрахунковим шляхом.

Відповідно до пункту 3.5. договору всі розрахунки за договором здійснюються в гривнях у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок подавця, за курсом продажу Євро на МБВБ на дату, що передує дню перерахуванню (береться курс гривні під словом ASK згідно даних сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur/).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань відповідач 22.07.2014 здійснив перший платіж в загальній сумі 289 286 грн. 40 коп. наступним чином:

- 22.07.2014 в сумі 103 896 грн. 00 коп.;

- 22.07.2014 в сумі 185 390 грн. 40 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.19).

Так, матеріалами справи підтверджується, що станом на 21.07.2014 курс продажу Євро на МБВБ складав 15,8080 грн., отже судом було встановлено, що перший платіж відповідачем було внесено у повному обсязі, а саме:

- 289 286,40 грн. : 15,8080 = 18 300 Євро.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар зменшилась та з 22.07.2014 стала складати 42 700,00 Євро (61 000,00 Євро - 18 300,00 Євро).

В подальшому, відповідачем умови договору були порушені, другий платіж було внесено відповідачем з порушенням визначеного сторонами терміну (12.09.2014) та не у повному обсязі (18 795,32 Євро), а саме:

- 24.09.2014 відповідачем сплачено 180 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.21).

Так, матеріалами справи підтверджується, що станом на 23.09.2014 курс продажу Євро на МБВБ складав 19,3000 грн., отже судом було встановлено, що, фактично, відповідачем було сплачено позивачу заборгованість в сумі 9 326,43 Євро (180 000,00 грн. : 19,3000 грн.).

При цьому, судом враховано, що, відповідно до умов пункту 3.3. договору відповідачем здійснюються платежі за відстрочку та прострочення оплати в розмірі 1,2%, виходячи із розрахунку на повний місяць (0,04% за день) від загальної заборгованості по договору, яка залишилася неоплаченою на дату кожного платежу, починаючи з 15.08.2014.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, суд зауважує, що у розрахунках позивача було допущено порушення, яке полягає в тому, що позивачем день оплати було враховано в період нарахування плати за відстрочку та прострочення оплати, а отже розрахунки позивача, наведені у позовній заяві визнаються судом необґрунтованими.

Згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, період з 15.08.2014 по 23.09.2014 складає 40 днів, а отже відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору платіж за відстрочку та прострочення оплати складає 1,6% (0,04% * 40 днів).

Враховуючи вищевикладене, фактично відповідачем 24.09.2014 було сплачено заборгованість наступним чином:

- 683,20 Євро (1,6% від суми заборгованості - 42 700,00 Євро) - було враховано в оплату платежу за відстрочку та прострочення оплати, відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору;

- 8 643,23 Євро (9 326,43 Євро - 683,20 Євро) було спрямовано на погашення заборгованості за отриману техніку.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за отриману техніку з 24.09.2014 складала 34 056,77 Євро (42 700,00 Євро - 8 643,23 Євро).

Третій платіж було також внесено відповідачем з порушенням визначеного сторонами терміну (20.10.2014) та не у повному обсязі (24 770,88 Євро), а саме:

- 08.12.2014 відповідачем сплачено 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.23).

Так, матеріалами справи підтверджується, що станом на 05.12.2014 курс продажу Євро на МБВБ складав 19,5018 грн., отже судом було встановлено, що, фактично, відповідачем було сплачено позивачу заборгованість в сумі 5 127,73 Євро (100 000,00 грн. : 19,5018 грн.).

Так, період з 24.09.2014 по 07.12.2014 складає 75 днів, а отже відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору платіж за відстрочку та прострочення оплати складає 3% (0,04% * 75 днів).

Враховуючи вищевикладене, фактично відповідачем 08.12.2014 було сплачено заборгованість наступним чином:

- 1 021,70 Євро (3% від суми заборгованості - 34 056,77 Євро) - було враховано в оплату платежу за відстрочку та прострочення оплати, відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору;

- 4 106,03 Євро (5 127,73 Євро - 1 021,70 Євро) було спрямовано на погашення заборгованості за отриману техніку.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за отриману техніку з 08.12.2014 складає 29 950,74 Євро (34 056,77 Євро - 4 106,03 Євро).

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за передану йому 08.08.2014 техніку не виконав, оплату в установлені в договірі строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 29 950,74 Євро.

З приводу визначення сторонами ціни техніки у договорі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Згідно зі статтею 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а частиною 2 цієї статті встановлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відтак, чинним законодавством України передбачено, що договір може містити умови, що передбачають порядок зміни (у тому числі збільшення) ціни товару і обов'язок боржника сплатити кредитору змінену (у тому числі збільшену) ціну товару (тобто доплатити суму збільшення ціни товару).

При цьому, законодавство України, у тому числі статті 265, 190 Господарського кодексу України, статті 632 і 655 Цивільного кодексу України, не містять імперативних приписів про те, що ціна товару в договорі повинна бути тільки фіксованою, тобто такою, що не може бути зміненою після укладення договору.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Також, частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, суд приходить до висновку, що укладаючи договір, сторонами не були порушені вимоги чинного законодавства в цій частині.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий товар - жатку соняшникову Sunspeed 12/70 нову, 2014 року випуску, виробництва фірми Claas у кількості дві одиниці є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що курс продажу Євро на МБВБ станом на 29.05.2015 (останній банківський день, що передував дню звернення із позовною заявою до суду) складав 23,2110 грн., отже матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача з оплати техніки перед позивачем станом на момент звернення із позовною заявою до суду - 02.06.2015, що є датою поштового штемпелю на конверті, складає 695 186 грн. 63 коп. (29 950,74 * 23,2110).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 695 186 грн. 63 коп.

При цьому, період з 08.12.2014 по 01.06.2014 складає 176 днів.

Суд відзначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем визначено період тривалістю 174 дні, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині визначення відповідного періоду, отже судом здійснюється розрахунок, виходячи із кількості днів, що визначена позивачем - 174 дні.

Так, відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору платіж за відстрочку та прострочення оплати складає 6,96% (0,04% * 174 днів).

Враховуючи вищевикладене, платіж за відстрочку та прострочення оплати відповідно до умов пунктів 3.3. та 3.4.3. договору за визначений позивачем період в 174 дні (по 01.06.2015 включно) складає 2 084, 57 Євро.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем з платежів за відстрочку та прострочення оплати товару станом на 01.06.2015 складає 48 384 грн. 95 коп. (2 084,57 * 23,2110).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача плати за відстрочку та прострочення оплати товару підлягають частковому задоволенню в сумі 48 384 грн. 95 коп.

При цьому, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, у пункті 5.2. договору сторони узгодили, що у випадку порушення термінів оплати по пункту 3.4. договору більш ніж на 5 банківських днів покупець оплачує штраф в розмірі 10% від неоплаченої суми.

Так, на підставі вказаного пункту договору позивачем було нараховано штраф, що в гривневому еквіваленті складає 69 559 грн. 42 коп.

При цьому, як було зазначено вище, судом було здійснено власний розрахунок заборгованості за договором, внаслідок проведення якого було визначено, що сума заборгованості за отриману відповідачем техніку складає 29 950,74 Євро, отже позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 69 518 грн. 57 коп. (10% від суми 29 950, 74 Євро = 2 995,07 Євро * 23,2110).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "Конкорд-Гей" (08662, Київська область, Васильківський район, смт. Гребінки, вул.Київська, 140; ідентифікаційний код 13726552) - 695 186 грн. 63 коп. - основного боргу, 48 384 грн. 95 коп. - плати за відстрочку та прострочення оплати товару, 69 518 грн. 57 коп. - штрафу, 16 261 грн. 80 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко