Рішення № 45977598, 23.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Кропивній К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

у листопаді 2014р. позивач звернулася до суду з позовом про скасування наказу від 10 жовтня 2014р. про її звільнення, поновити її на посаді артиста допоміжного складу, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у сумі 20 000грн. і 3000грн. на правову допомогу.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що з серпня 1980р. працювала у відповідача на посаді артистки балету, з вересня 2003р. на посаді артистки допоміжного складу за строковою трудовою угодою, а з вересня 2005р. на вказаній посаді на умовах безстрокової трудової угоди. 11 жовтня 2014р. її звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач стверджувала, що її не було попереджено про звільнення, не було запропоновано жодної вакантної посади та не було враховано її переважне право на залишення на роботі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилалася на її завдання неправомірними діями відповідача по її звільненню.

Рішенням суду від 16 січня 2015р., в якому виправлено описку ухвалою суду від 23 лютого 2015р., позов задоволено частково. Скасовано наказ № 720 від 10 жовтня 2014р. Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» про звільнення ОСОБА_1, зобов'язано Державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» вирішити питання про надання ОСОБА_1 шляхом пропозиції іншої роботи у вказаному підприємстві за наявною у неї професії чи спеціальності або іншу роботу, стягнуто з Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3818/2015Головуючий у суді першої інстанції: Наборозняк М.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.прогулу у сумі 23 471грн. 57коп. та моральну шкоду у сумі 1000грн.

- 2 -

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати або змінити рішення суду, ухвалити нове рішення про поновлення позивача на посаді артиста допоміжного складу та стягнути на користь позивача моральну шкоду у сумі 20 000грн.

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

У поданій апеляційній скарзі ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне встановлення обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представників, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу № 548-к від 7 вересня 2005р. позивач працювала артисткою допоміжного складу Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка (с.с.56).

Наказом № 720-к від 10 жовтня 2014р. позивача звільнено із займаної посади з 11 жовтня 2014р. у зв'язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу посаду (ст. 40 п. 1 КЗпП України) (с.с.58).

Задовільняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було проведено з порушенням встановленого нормами трудового законодавства порядку.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, саме власник або уповноважений ним орган має право визначати чисельність і штат працівників, а суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. з подальшими змінами зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

- 3 -

Згідно протоколу засідання Ради головних спеціалістів Національної опери України від

8 липня 2014р. прийнято рішення про скорочення підрозділів управління мімансом та міманс у повному складі - 30 посадових одиниць. (с.с.60-64 т.1).

Наказом генерального директора Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка № 115 від 10 липня 2014р. проведено структурну реорганізацію шляхом виведення з 11 жовтня 2014р. зі штатного розпису театру підрозділів управління мімансу та міманс у складі 30 посадових одиниць (с.с.73 т.1).

Наказом Міністерства культури України № 631 від 11 серпня 2014р., до якого внесені зміни наказом № 732 від 5 вересня 2014р., затверджені зміни до штатного розпису Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» і введення їх в дію з 10 жовтня 2014р. (с.с.71,72 т.1).

З наданих суду першої інстанції змін до штатного розпису вбачається, що відповідачем проведено реорганізацію шляхом скорочення посад, зокрема, артистів допоміжного складу (мімансу), та введено до штатного розпису інші посади.

Вказані дії є правом відповідача, передбачені пунктом 7.5. Статуту Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка», затвердженого наказом Міністерства культури України № 141 від 5 березня 2013р., про що зазначено у листі заступника міністра культури від 19 січня 2015р. (с.с.191-192 т.1), а надані суду документи спростовують твердження позивача про те, що у відповідача не мали місце зміни в організації виробництва і праці.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці та відбулося скорочення штату працівників, зокрема, посади, яку займала позивач.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (правова позиція Верховного Суду України у справі 6-40цс15).

Наказом № 118 від 16 липня 2014р. позивача попереджено про наступне вивільнення.

Згідно акту від 18 липня 2014р. позивач ознайомлена з повідомленням адміністрації, проте відмовилася від підпису (с.с.59).

У наказі № 720-к від 10 жовтня 2014р. зазначено, що позивача звільнено із займаної посади з 11 жовтня 2014р. у зв'язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу

- 4 -

посаду, що підтверджується актом про відмову від переведення на іншу посаду від 25 вересня 2014р.

Проте, під час розгляду справи судом першої інстанції зазначений акт відповідачем суду надано не було, а представник відповідача визнав, що позивачу не пропонувалися інші посади.

Доводи відповідача про те, що у театрі відсутні вільні посади, які може зайняти позивач, враховуючи її освіту та довісд роботи, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки з наданих суду, як першої інстанції, так і апеляційному суду, документів вбачається, що відповідачем розглядалася можливість позивача зайняти посаду тільки артистки балету, яку вона не може займати за віком, проте, інші вільні посади і можливість їх зайняття позивачем не вирішувалося.

Зокрема, зі змін до штатного розпису, які введенні у театрі з 10 жовтня 2014р., встановлено, що до штату театру введено посаду помічника керівника художнього цеху балету, і представником відповідача не надано належних і допустимих доказів, що позивач, яка займала посаду артистки балету, має відповідну освіту і досвід роботи, не могла обійняти вказану посаду.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що при звільненні позивача відповідачем були допущені порушення вимог трудового законодавства, зокрема, встановленого законом порядку звільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 2401 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом, у тому числі без дотриманням положень статті 492 КЗпП України.

Встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, та ухваливши рішення про зобов'язання відповідача вирішити питання про надання позивачу шляхом пропозиції іншої роботи у вказаному підприємстві за наявною у неї професії чи спеціальності або іншу роботу, суд першої інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зобов'язання виконати вимоги статті 492 КЗпП України.

При цьому, суд першої інстанції неправомірно посилався у рішенні на необхідність застосування відповідачем норм ст.ст. 32 та 36 п. 3 КЗпП України при вирішенні питання про звільнення позивача, оскільки таких повноважень суду не надано нормами трудового та процесуального законодавства.

Також не ґрунтується на нормах трудового законодавства висновок суду першої інстанції про неможливість поновлення позивача на посаді артистки допоміжного складу у зв'язку із ліквідацією цієї посади.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно скасував наказ про звільнення позивача, оскільки відповідно до положень ст. 235 КЗпП України такого права суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині скасування наказу про звільнення позивача та зобов'язання Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» вирішити питання про надання ОСОБА_1 шляхом пропозиції іншої роботи у вказаному підприємстві за наявною у неї професії чи

- 5 -

спеціальності або іншу роботу ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню.

Позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача задоволенню не підлягають, оскільки не грунтуються на нормах трудового законодавства.

Позовні вимоги про поновлення на роботі позивача підлягають задоволенню, оскільки при розгляді справи судом було встановлено, що звільнення позивача проведено відповідачем з порушенням установленого законом порядку, зокрема, без дотримання положень ст. 49-2 КЗпП України.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При розрахунку середнього заробітку враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

З тексту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції погодився з розрахунком середнього заробітку, наданого представником позивача (с.с.84 т.1), з використанням довідки про заробітну плату, видану відповідачем (с.с.85 т.1).

При цьому встановлено, що середньоденний заробіток позивача становив 282грн. 79коп., вимушений прогул на день ухвалення рішення суду - 83 робочі дні, при 6-денному робочому тижні (с.с.236 т.1).

Апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтування незаконності рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів не має підстав для перегляду рішення суду в цій частині.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі (постанова Верховного Суду України у справі № 6-54цс11).

При частковому задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини незаконного звільнення позивача та надані позивачем докази у підтвердження цих позовних вимог, тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду в цій частині та збільшення розміру моральної шкоди.

Оскільки апеляційна скарга представника позивача не містить доводів незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу і апеляційна скарга не містить прохання про скасування рішення суду в цій частині, відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України рішення суду в цій частині не підлягає апеляційній перевірці.

- 6 -

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині вирішеня позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу ухвалено з дотриманням норм матеріального права, тому підстав для скасування рішення в цій частині не має.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2015р. в частині скасування наказу про звільнення та зобов'язання вчинити дії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення відмовити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді артистки допоміжного складу Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г. Шевченка з 11 жовтня 2014р.

В решті рішення суду від 16 січня 2015р. залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: