Ухвала суду № 45977546, 24.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.

при секретарі: Басюк Ю.В.

за участю: позивача ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4 - директора Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання протиправними дій, визнання незаконними документів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4 - директора Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - про визнання протиправними дій, визнання незаконними документів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Справа №760/10912/2014 № апеляційного провадження:22-ц-796/7924/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Бобровник О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду позивачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідач Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської адміністрації) явку свого представника з належно оформленою довіреністю не забезпечила, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2 години 45 хвилин померла матір позивача - ОСОБА_9

Позивачем ОСОБА_2 о 9 годині 10 хвилин було отримано в поліклініці №2 Солом'янського району м. Києва довідку про причину смерті №23 від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно Свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 Серії НОМЕР_1, ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Положеннями ч. 7 ст. 12 закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року за № 1102-ІV визначено, що необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 року № 193 затверджено Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення (Необхідний мінімальний перелік).

При цьому п. 17 Необхідного мінімального переліку визначено, що поховання проводиться не раніше ніж через 24 години після настання смерті.

Згідно п. 3. Необхідного мінімального переліку, на підставі свідоцтва про смерть Замовник звертається до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладання відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання (договір-замовлення) не пізніше ніж: за 24 години до їх проведення.

Отже, поховання ОСОБА_9 не могло здійснюватися і не міг укладатися договір на поховання в день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки наведене могло бути проведено лише наступного дня, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2, що і було зроблено Ритуальною службою.

При зверненні до суду позивач ОСОБА_2 стверджував, що перед смертю ОСОБА_9 залишила наступне волевиявлення: «моє тіло не тримати в хаті більше однієї доби».

Наведене волевиявлення (в разі його існування) стосується терміну перебування тіла в будівлі, а тому взагалі не стосується питання проведення захоронення тіла в землю чи його кремації, строків їх здійснення.

В той же час, відповідно до вимог ст.ст. 59,60, позивачем не надано жодного письмового доказу (заповіту) на підтвердження існування вказаного волевиявлення померлої ОСОБА_9, також не підтверджено надання вказаних доказів до відома Ритуальній службі.

Окрім того, безпідставними є твердження позивача про те, що не існує поняття під поховання, а також твердження щодо того, що не треба було здійснювати та не здійснювався демонтаж намогильної споруди, з огляду на наступне.

Вбачається, що поховання померлої ОСОБА_9 відбувалося шляхом здійснення її підпоховання на місці родинного поховання, де попередньо було поховано ОСОБА_11, за адресою: Жулянське кладовище, ділянка 1, ряд № 2, місце № 32, що підтверджується наявним у справі Свідоцтвом про поховання ОСОБА_11 від 05 лютого 2007 року, яке було видано Ритуальною службою позивачу ОСОБА_2 як особі, що здійснила поховання останнього та стала користувачем місця поховання (ділянка 1, ряд № 2, місце № 32) згідно положень ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а саме: після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

При цьому положеннями ч. 1 ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», за бажанням одного з родичів, визначених у частині 5 статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Згідно абз. 4 п. 2.11. Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 року за № 193, після здійснення поховання Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання видається відповідне свідоцтво про поховання, яке дає право на встановлення намогильної споруди в межах могили, вирішення питання про проведення підпоховання, облаштування місця поховання, здійснення інших дій, які не суперечать чинному законодавству.

Позивач ОСОБА_2 шляхом укладення договору-замовлення № 14.2940.3 надав свою згоду (як користувач родинного місця поховання за адресою: Жулянське кладовище, ділянка 1, ряд № 2, місце № 32, згідно Свідоцтва про поховання ОСОБА_11 від 05 лютого 2007 року) на здійснення підпоховання померлої ОСОБА_9 у заведеному місці родинного поховання.

Позивачем було добровільно оплачено вартість робіт з демонтажу намогильної споруди, окрім того в Довідці № 70 від ІНФОРМАЦІЯ_1 засвідчено факт проведення демонтажу намогильної споруди ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вбачається, що позивач майже 2 роки не звертався із скаргами до Ритуальної служби з приводу демонтажу намогильної споруди.

Оплативши добровільно вартість робіт з демонтажу намогильної споруди позивач здійснив дії щодо прийняття наведених робіт шляхом виконання свого зустрічного договірного зобов'язання по їх оплаті у сумі 91 гривня, в порядку визначеному ст. 538 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Позивач ОСОБА_2 у позові стверджує, що він звертався до директор ОСОБА_4, а останній вимагав від позивача ОСОБА_2 оплати демонтажу пам'ятника та надав вказівку про стягнення із ОСОБА_2 такої оплати, однак позивачем при розгляді справи не було надано до суду належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Згідно преамбули закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року за № 393/96-ВР, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

При цьому положеннями ч. 4 ст. З закону України «Про звернення громадян» визначено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Позивачем не було надано до суду жодного доказу на підтвердження його звернення до директора ОСОБА_4, а також пред'явлення ОСОБА_4 будь-яких вимог позивачу ОСОБА_2, в тому числі щодо оплати демонтажу пам'ятника чи стягнення такої оплати, а відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином спосіб захисту права шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності може бути застосовано виключно щодо таких суб'єктів: органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу Ритуальна служба є комунальним підприємством (код ЄДРПОУ 03358475), тобто самостійною юридичною особою яка має статус суб'єкта господарської діяльності що надає оплатні послуги, має власну печатку і рахунки у банках, а тому не являється органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, не володіє владною компетенцією.

При цьому виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) є лише засновником (учасником) юридичної особи - Ритуальної служби, згідно положень ч. 2 ст. 81 ЦК України.

Отже, працівник Ритуальної служби директор ОСОБА_4 не є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача ОСОБА_2 щодо визнання умисними та протиправними дії та бездіяльність директора ритуальної служби.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Довідка № 70 від ІНФОРМАЦІЯ_1, не є формою договору і сам по собі цивільні права не порушує, а може лише бути за відповідних умов доказом такого порушення.

Не дивлячись на те що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України), в суді не може бути пред'явлена вимога про визнання недійсним довідки, що має значення лише доказу у цивільній справі, оскільки в суді, за загальним правилом, захищаються права, що порушені, не визнаються або оспорюються, а не фіксуються докази, і не встановлюється їх доказове значення поза спором про право, що такими доказами підтверджується чи спростовується.

Верховний Суд України в листі узагальненні судової практики про визнання правочинів недійсними від 24 листопада 2008 року, зазначено наступне: «Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання ' майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі. товарний чек)».

Таким чином суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконним завідомо підробленого офіційного документу, а саме довідки № 70 від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином законодавством визначено та судом може бути застосовано такий спосіб захисту як визнання недійсним правочину.

Отже законодавство не передбачає такого способу захисту права та повноваження суду на визнання незаконним правочину, більш того законодавство не визначає правові наслідки в разі визнання незаконним правочину.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вимога позивача про визнання незаконним договору-замовлення № 14.2940.3.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання.

Відповідно до ч.3 ст 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг.

Таким чином законодавством визначено, що позивач може звернути до Ритуальної служби на підставі свідоцтва про смерть, однак законодавство не містить положень, що договір-замовлення укладається на підставі свідоцтва про смерть.

Крім того в Додатку № 1 до Договору-замовлення № 14.2940.3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено посилання на Довідку № 70 як на підставу для визначення фактичного місця проведення поховання, а саме кладовище Жулянське, ділянка 1 ряд 2 місце 32, а не укладення самого Договору-замовлення № 14.2940.3.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. З ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Оскільки позивачем під час розгляду справи не було надано до суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних страждань, що пов'язані з діями або бездіяльністю відповідачів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: