Постанова № 45975804, 02.03.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

02 березня 2015 року Справа № 814/3742/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТАН» (вул. Жовтневої революції, 281-А/2, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500)

до відповідача: Вознесенської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (пров. Братів Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500)

про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2014р. № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТАН» (далі ТОВ «УКРТАН»), звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Вознесенської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі відповідач, Вознесенська ОДПІ) № НОМЕР_1 від 10.11.2014 року.

В обґрунтування позову ТОВ «УКРТАН» зазначає, що зазначені у акті перевірки обставини та висновки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства України, а оскаржене повідомлення-рішення є таким, що підлягають скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що ТОВ «УКРТАН» до перевірки надано перевізні документи, які оформлені з порушенням вимог законодавства, що не підтверджує факт перевезення товару автомобільним транспортом; оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає; в задовленні позову відповідач просить відмовити (арк. спр. 240 - 243).

Представники позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 253). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 14.10.2014 року по 20.10.2014 року спеціалістами Вознесенської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «УКРТАН» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (код ЄДРПОУ 36093917) за липень 2013 року, жовтень 2013 року.

За результатами перевірки було складено акт № 1868/14-06-22-01/31755875 від 27.10.2014 року (арк. спр. 41 - 55, далі акт перевірки) у якому, зокрема, встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року та з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року на загальну суму 155 401,00 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 155 431,00 грн.

На підставі вказаного Аакту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.11.2014 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 155 401,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 38 850,25 грн. (арк. спр. 56).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки №1868/14-06-22-01/31755875 від 27.10.2014 року, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали встановлені в ході перевірки обставини включення позивачем до складу податкового кредиту за липень та жовтень 2013 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ Гарант-ТД, по яким документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(далі - Закон № 996) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону № 996, відповідно до якого фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують, факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями) (далі - Положення) первинні документі - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Положеннями Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом цього Кодексу (п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені, пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, належним чином оформленими, а наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів (послуг) з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» був укладений договір поставки № 6 від 15.07.2013 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність товар (товарно-матеріальні цінності): напівфабрикат вет блу ВРХ, напівфабрикат спілок вет блу із шкір ВРХ, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплачувати ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору (арк. спр. 63 - 64).

Згідно п.1.8 вказаного договору передбачена відстрочка платежу за домовленістю сторін. Перехід права власності на товар відбувається в момент виписки накладної на відвантаження товару на складі Продавця, а саме датою виписки накладної.

24.06.2014 року до державного реєстру було внесено зміни, згідно яких ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» було перейменовано на ТОВ «Гарант-ТД» (арк. акту перевірки 5, арк. спр. 43).

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем було придбано у ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000806 від 26.07.2013 року (арк. спр. 66), № РН-0000807 від 29.07.2013 року (арк. спр. 70), № РН-0000808 від 30.07.2013 року (арк. спр. 72), № РН-0000809 від 31.07.2013 (арк. спр. 75), № РН-01156 від 31.10.2013 року (арк. спр. 80).

Поставка товару здійснювалась за рахунок позивача на умовах самовивезення. Вказану продукцію отримано працівником позивача - начальником виробництва ОСОБА_1, про що свідчать його підписи у зазначених видаткових накладних на підставі відповідних довіреностей, які належним чином зареєстровані (арк. спр. 83, 84).

Відповідно до товарно-транспортних накладних № 798 від 26.07.2013 року, № 801 від 29.07.2013 року, № 804 від 30.07.2013 року, № 805від 31.07.2013 року та № 1034 від 31.10.2013 року транспортування товару здійснювалось за рахунок позивача автомобілем ЗИЛ -130 (держ. № НОМЕР_2) (арк. спр. 85 - 89). Зазначений автомобіль належить позивачу. Щодо кожної поставки товару були оформлені відповідні подорожні листи. (арк. спр. 90 - 94).

Слід відмітити, що всі подорожні листи містять відповідні відмітки як позивача, так і постачальника товару ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» (підпис та печатка). Крім того, для проведення перевірки подорожні листи не вимагались позивачем, що підтверджується наданими до позовної заяви копіями документів відповідача щодо проведеної перевірки, зокрема лист-вимога № 2115/10/14-06-22-03-13 від 31.07.2014 року (арк. спр. 36).

Автомобілем позивача було здійснено перевезення товарно-матеріальних цінностей. Причому, 26.07.12013 року та 27.07.2013 року перевезення вантажу було здійснено за 2 поїздки.

Пробіг автомобіля як загальний, так і з вантажем відповідає загальній відстані між місцем знаходження постачальника (м. Кременчуг Полтавської області), так і місцем знаходження покупця (м. Вознесенськ Миколаївської області). Так, загальна відстань між двома населеним пунктами становить 286-289 км. в залежності від використаного маршруту руху (арк. спр. 251, 252). Згідно, подорожніх листів відстань становила від 308 до 314 км, середній час однієї ходки від 4,5 до 5,5 годин (х врахуванням часу на відпочинок та завантаження/відвантаження), середня швидкість автомобілю склала від 56 до 67 км/год. Вказані дані повністю відповідають загальним технічним характеристикам транспортного засобу та його технічного стану. Згідно п. 17 Наказу про облікову політику позивача встановлена допустима норма перевозу вантажу для транспорту повної маси 9,525 т без навантаження 4,3 т, вантажем 7 т. (арк. спр. 231 - 234).

Як вказує Вищий адміністративний суд України (справа № К 805/3653/13-а, Ухвала від 13.10.2014 року), відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Тому, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Причому, обидва працівника позивача перебували у відрядженні на підставі відповідних Наказів, з оформленням посвідчення на відрядження та авансових звітів (арк. спр. 95 - 117).

Контрагентом позивача було виписано податкові накладні № 84 від 26.07.2013 року (арк. спр. 67), № 89 від 29.07.2013 року (арк. спр. 69), № 96 від 30.07.2013 року (арк. спр. 73), № 102 від 31.07.2013 року (арк. спр. 77), № 189 від 31.10.2013 року (арк. спр. 81).

Розрахунки за отриманий товар позивачем проведено на підставі виписаних рахунків-фактур № 806 від 26.07.2013 року (арк. спр. 65), № 807 від 29.07.2013 року (арк. спр. 68), № 808 від 30.07.2013 року (арк. спр. 71), № 809 від 31.07.2013 року (арк. спр. 75) та № 1156 від 31.10.2013 року (арк. спр. 79) в повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (арк. спр. 140 - 152).

По взаємовідносинам з ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» позивачем у липні 2013 року задекларовано ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету 204,00 грн., у жовтні 2013 року задекларовано ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету 530,00 грн.

Жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, відповідності спірного правочину вимогам закону відповідачем при проведенні перевірки не пред'являлось. Також слід зазначити, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, вартісних показників придбаного товару не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Окрім цього, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем не спростовується, що на час здійснення фінансово-господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як платник податку в податковому органі та йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (арк. спр. 61, 62).

Вищевказані первинні документи відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) та не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що призводить до зміни в структурі активів платника податків.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються, на висновках акту про неможливість проведення зустрічної звірки, який свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України, а також відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Слід зазначити, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.10 року у справі № 21-573во10 та від 31.01.11 року у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 року в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06 року українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

В подальшому придбані у ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності. Використання у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором поставки з ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» підтверджується внутрішніми документами з руху товару: сальдовими відомостями, актами списання (арк. спр. 153 154, 169 - 182).

Для безперервного виробництва підприємство закуповує не тільки сировину в інших постачальників, а також хімічні матеріали для обробки шкіри малими та оптовими партіями від постачальників, в т.ч: ФОП ОСОБА_2, ТОВ «НКЗ», ТОВ «ТерраКіміка», ТОВ «БРЕННТАГ Україна», ФОП ОСОБА_3 та інших. Закуплені сировина та хімічні матеріали для обробки шкіри зберігаються на складах підприємства. Для забезпечення господарської діяльності підприємство несе крім загальногосподарських витрат, витрати на виробництво (енергетичні ресурси, за воду та каналізаційні стоки). (арк. спр. 187 - 202).

Відповідно до загальної тривалості виробництва, реалізація обробленої сировини, отриманої від ТОВ «МАДО-ГАРАНТ» почала відбуватися у серпні 2013 року, дані щодо реалізації були відображені в бухгалтерській, податковій та статистичній звітності (арк. спр. 138 139, 155 - 106).

Покупцями готової продукції позивача в даному періоді були: ПАТ «Веселка» - 62,2 тис.грн., ФОП ОСОБА_4- 20,4 тис.грн., ТОВ «Пауза ЛТД»-23,2 тис.грн., ТОВ «Фірма»Рікаст» - 95,4 тис.грн.,ТОВ «Ріком»-769,0 тис.грн., ТОВ «Укркожінвест»-510,1 тис.грн., ФОП Чижоков- 76,3 тис.грн., ФОП ОСОБА_5- 209,9 тис.грн., ФОП ОСОБА_4-78,9 тис.грн., ТОВ «Укркожінвест»- 456,5 тис.грн. та ін. (арк. спр. 203 - 217).

Стосовно посилання відповідача в акті перевірки на помилки в оформленні товарно-транспортних накладних, слід зазначити, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Наведені вище документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують здійснення руху активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача. Тому, господарські операції позивача з вищезазначеним контрагентом були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими та податковими накладними, актами, договорами та іншими первинними документами, а саме реальне понесення витрат у власній господарській діяльності та використання придбаних товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Одночасно з цим, у свої запереченнях відповідач, посилаючись на Договір на виконання робіт по переробці шкіряной сировини № 1/432-12 П від 06.06.2012 року та наказ Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 19.04.2005 року № 32 «Про затвердження Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.06.2005 року за № 659/10939 та Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.03.2014 року у справі № К/9991/73877/11, зазначає, що документи державного ветеринарно-санітарного нагляду є обовязковими первинними документами для обліку операцій з придбання, транспортування, зберігання чи реалізації сировини тваринного походження. Отже, на думку відповідача, наявність цих документів є обовязковою для підтвердження факту здійснення господарських операцій, наслідки яких відтворені в податковому обліку.

З цього приводу суд зазначає наступне:

Позивач придбавав не шкіряну сировину - необроблені шкури, а напівфабрикати (тобто дублену (чинену) шкіру - товарні позиції 4105-4106 згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності - УКТ ЗЕД). Якість напівбарикату «Вет-блу» регламентується умовами ТУ У 00302391-03-98 (із змінами та доповненнями).

Згідно ст. 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» № 2498-XII від 25.06.1992 року, ветеринарне свідоцтво - разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень. Тобто, до обєктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду відносяться саме необроблені шкури.

Посилання відповідача на Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.03.2014 року (справа № К/9991/73877/11) не може бути застосовано при розгляді спору, адже стосується інших товарно-матеріальних цінностей, а саме шкіри (сухої та мокросоленої) /тобто сировини/, в той час як за договором поставки № 6 від 15.07.2013 р. - придбавався напівфабрикат «вет-блу», тобто вже оброблена шкіра згідно з умовами ТУ У 00302391-03-98.

Посилання відповідача на наказ Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 19.04.2005 № 32 «Про затвердження Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.06.2005 року за № 659/10939 безпідставне. Вказані Правила скасовані ще в 2009 році, а саме Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України «Про затвердження Змін до ОСОБА_6 видачі ветеринарних документів» № 320 від 07.09.2009 року (втратив чинність з 24.10.2014 року).

ОСОБА_6 видачі ветеринарних документів, затвердженого Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України № 85 від 13.04.2009 року не містять обовязку отримувати ветеринарне свідоцтво для обробленої шкіри напівфабрикатів.

На підставі вищевикладеного, не підлягає обовязкової державної ветеринарної сертифікації зазначені товарно-матеріальні цінності напівфабрикат «вет-блу».

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, доводи, викладені у запереченнях відповідача, судом не приймаються.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 11, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 10.11.2014 року, яким позивачеві збільшено грошеве зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 194 251,25 грн., в т.ч. 155 401,00 грн. основного платежу та 38 850,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

ОСОБА_6 та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих