Ухвала суду № 45972122, 01.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/12343/14 Провадження № 22-ц/795/739/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції -Косач І. А. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м.Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.,суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М., при секретарі:Саповець Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою покази ОСОБА_7, які вона давала в ході розгляду іншої цивільної справи 22.03.2015 року про те, що гроші нею ОСОБА_5 не передавались та в нотаріальній конторі 6 лютого 2010 року одночасно були підписані три договори: позики, іпотеки та про задоволення вимог іпотеко держателя без роз'яснення їх змісту і надав перевагу показам ОСОБА_7,які вона давала вже в ході розгляду вказаної справи та змінила їх.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 06.02.2010 року, одразу після підписання договору іпотеки, в той самий день, був укладений і договір про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто фактично під час укладення оспорюваних договорів від ОСОБА_6 до ОСОБА_7 перейшло право власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, таким чином сторони мали на меті приховати відповідні договори купівлі-продажу.

На думку апелянта, відповідач ОСОБА_7 скористалась його довірою, навмисно вела в оману щодо змісту та вмовила підписати оспорювані договори, приховавши їх дійсний зміст.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлено, що 06.02.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір позики про надання останньому грошових коштів готівкою у сумі 270 480,00 грн., що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 33 600,00 доларів США, та позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк до 06.02.2011 року включно (а.с.20).

В забезпечення виконання умов договору позики, 06.02.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, який є майновим поручителем ОСОБА_5, було укладено іпотечний договір, який зареєстровано в реєстрі під № 850 та посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. Відповідно до даного договору позичальник ОСОБА_5 зобов'язаний повернути ОСОБА_7 позику в строк до 06.02.2011 року, а у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань, іпотекодержатель ОСОБА_7 має право отримати задоволення за рахунок майна, переданого в іпотеку, а саме: об'єкту незавершеного будівництва - незакінченого будівництвом житлового будинку - 95% готовності, що розташований по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 995 кв.м., що розташована за вищевказаною адресою (а.с.4-7).

Відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.02.2010 року, який зареєстровано в реєстрі за № 853 та посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С., ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_7 набула право власності на об'єкт незавершеного будівництва - незакінчений будівництвом житловий будинок 95% готовності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0995 га у межах згідно з планом, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.21-23).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 06.02.2011 року ОСОБА_7 (позикодавець) та ОСОБА_5 позики від 06.02.2010 року, відповідно до якого останньому надано грошові кошти готівкою в сумі 298 732,00 грн., що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 37 600,00 доларів США, які позичальник зобов'язується повернути в строк до 06.06.2011 року включно (а.с.85).

07.06.2011р. ОСОБА_7 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) уклали ще один договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 06.02.2010р., відповідно до якого позичальнику надано грошові кошти готівкою в сумі 320 000,00 грн., що еквівалентно 40 000,00 доларів США, які останній зобов'язується повернути в строк до 06.09.2011 року включно (а.с.86).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок довести факт обману повинна та сторона, яка діяла під впливом обману, тобто ОСОБА_5 Однак позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення цих правочинів, відповідачі навмисно ввели його в оману щодо їх змісту. При укладенні оспорюваних договорів, а саме договору позики укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, позивач належним чином ознайомився з усіма умовами вказаних договорів, розумів зміст, усвідомлював їх наслідки та обсяг своєї відповідальності, заперечень щодо укладених договорів не надав, про що свідчать особисті підписи позивача на кожному з вищевказаних договорів. Крім того в подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали два договори про внесення змін та доповнень до договору позики від 06.02.2010 року, чим останній підтвердив сам факт укладання договору позики від 06.02.2010 року та свою обізнаність щодо його змісту. Посилання позивача на те, що при укладенні договорів він вважав, що підписує договори про набуття права власності на будинок, та пояснення про те, що він не ознайомлювався з їх змістом, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки власна недбалість позивача не є підставою для визнання договору недійсним відповідно до вимог ст. 230 ЦК України.

Такий висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Посилання суду на ч. 1 ст. 230, ч. 2 ст. 1051 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, Постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» слід визнати правильним.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про залишення судом першої інстанції поза увагою показів ОСОБА_7, які вона давала в ході розгляду іншої цивільної справи 22.03.2015 року про те, що гроші нею ОСОБА_5 не передавались та в нотаріальній конторі 6 лютого 2010 року одночасно були підписані три договори: позики, іпотеки та про задоволення вимог іпотекодержателя без роз'яснення їх змісту та надання переваги показам ОСОБА_7,які вона давала вже в ході розгляду вказаної справи та змінила їх , оскільки гроші за договором позики від 06.02.2010 року передавались у присутності ОСОБА_5, стверджувати про те, що при укладенні оспорюваних договорів він знаходився в стані, в якому не розумів зміст своїх дій, не усвідомлював їх наслідки та обсяг своєї відповідальності не має підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 230 ЦК України, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Частиною 3 статті 215 ЦПК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України проголошено презумпцію правомірності правочину, яка може бути спростована лише з підстав, встановлених законом.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року N 9 роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не доведено своїх доводів щодо недійсності укладених оспорюваних договорів. Докази, на які посилається позивач спростовуються доводами відповідачів і наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України судові витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Згідно п.п. 2,8 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" при подачі позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,2 % розміру мінімальної заробітної плати, а при поданні апеляційної скарги судовий збір сплачується в розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позову. Оскільки при подачі апеляційної скарги апелянт не сплатив судовий збір, ухвалою суду сплату судового збору було відстрочено до ухвалення рішення апеляційного суду , тому несплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 121 грн. 80 коп. підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь держави.

Керуючись ст. 4 ч. 2 п. 1 п.п. 2,8 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 82, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави (розрахунковий рахунок № 31210206780002, отримувач УК у м. Чернігові (м. Чернігів) 22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, код суду 02894527) несплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: