Рішення № 45951465, 22.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3575/15

Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015 року м. Одеса

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Плавич Н.Д.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про витребування майна, за участю третіх осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулися із вказаною позовною заявою, в якій просили відстрочити, розстрочити, зменшити, або звільнити від сплати судових витрат до винесення рішення по цій справі, а також просили зобов'язати ОСОБА_3 повернути титульним власникам об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивували тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року, додатковим рішенням Малиновського районного суду м Одеси від 10.12.2013 року визнано недійсним перший договір купівлі-продажу двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (далі - спірна квартира).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 4.03.2014 року вищезазначені рішення Малиновського районного суду м. Одеси були скасовані.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.06.2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 04.03.2014 року скасовано, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10.12.2013 залишені в силі.

Посилаючись на те, що за другим договором купівлі-продажу ОСОБА_9 продав спірну квартиру ОСОБА_3, який на сьогоднішній день є її власником, позивачі звернулись до нього з даним позовом.

Представник позивачів в судове засідання не з'явився, в наданій до суду заяві просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився, згідно до ст. 76 ЦПК України був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 були задоволені.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с.74).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19 грудня 1987 року ЗАГС Малиновського району м. Одеси, актовий запис № 1358.

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали у власність у рівних частках спірну двокімнатну квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року № Ж- 1097, видане Управлінням Одеської Залізничної дороги.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_12, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27 вересня 2004 року, актовий запис № 8599.

Після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина на 1/3 частину спірної квартири, що розташована по АДРЕСА_2

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12 були її чоловік ОСОБА_11 та син ОСОБА_10, які фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та залишились проживати, володіти та користуватися всією спірною квартирою, однак у встановлений законом строк до державної нотаріальної контори не зверталися.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від нього. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 отримали у власність у порядку спадкування за законом по 1/6 частини спірної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_4 р. ОСОБА_11 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 червня 2006 року, актовий запис № 5211.

Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на 1/3 частину спірної квартири, яка належала останньому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року № Ж- 1097 та на 1/6 частину вказаної квартирі, яка належала останньому на праві власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12, відповідно до ст. 1268 ЦК України.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_11 був його син ОСОБА_10, який фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та залишився проживати, володіти та користуватися всією спірною квартирою.

Таким чином, з ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_10 був єдиним власником спірної квартири, але за станом здоров'я не зміг звернутися у встановлений законом строк до державної нотаріальної контори із заявою про оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом.

Зазначене підтверджується тим, що 25 липня 2006 року він був госпіталізований в Одеську обласну клінічну психіатричну лікарню № 1 з діагнозом: хронічна енцефалопатія 2-3 ступеня, алкогольна полінейропатія з нижнім в'ялим парапарезом вираженого ступеня, психічне і поведінкове зворушення в результаті вживання алкоголю, амнестичний синдром.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року єдиний власник спірної квартири ОСОБА_10 помер.

Однак, позивачі у справі ОСОБА_4 (дружина) та ОСОБА_5 (донька) не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10, оскільки у спірній квартирі разом зі спадкодавцем на час його смерті не проживали і до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертались, що було особисто підтверджено ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції.

У зв'язку з цими обставинами, позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не стали і не могли стати титульними власниками спірної квартири, у зв'язку з чим їх позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Що стосується позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7, то вони фактично прийняли спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_10, оскільки на час його смерті були неповнолітні.

Разом з тим, оскільки в даному випадку слідує встановити, чи входила спірна квартира у спадкову масу, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, дружина ОСОБА_10 - ОСОБА_4 передала ОСОБА_8 всі необхідні документи для реєстрації права власності ОСОБА_10 на спірну квартиру, яку він отримав у власність в порядку спадкування.

Після цього ОСОБА_8 отримала підроблене заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2005 року, яким було встановлено факт прийняття ОСОБА_11 та ОСОБА_10 спадщини у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 визнано дійсною усну угоду між ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на спірну квартиру, та визнано за останньою право власності на спірну квартиру.

На підставі вказаного підробленого заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2005 року, 08 вересня 2006 року ОСОБА_8 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості.

18 вересня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_13, у відповідності з яким ОСОБА_8 продала ОСОБА_9 спірну квартиру.

07 грудня 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, на підставі якого останній отримав у власність спірну квартиру АДРЕСА_1.

За життя колишній єдиний власник спірної квартири ОСОБА_10 зазначені правочини не оскаржував, та 06 березня 2008 року помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 березня 2008 року, запис № 2297.

З огляду на викладене, після смерті ОСОБА_10 спірна квартира не входила в спадкову масу, оскільки ще за його життя була відчужена та належала відповідачу ОСОБА_14

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року, та додатковим рішенням Малиновського районного суду м Одеси від 10.12.2013 року договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_9, визнано недійсним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 4.03.2014 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10.12.2013 року були скасовані.

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.06.2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 4.03.2014 року скасовано, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10.12.2013року залишені в силі.

Таким чином, вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 18 вересня 2006 року, є недійсним.

Саме з цих підстав позивачі звернулись до суду з позовом про витребування у ОСОБА_14 спірної квартири.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року по справі №6-146цс13 зазначено, що за змістом ч.1 ст.388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року та додатковим рішення того ж суду від 10.12.2013року встановлено, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_10 поза його волею.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однак, як було зазначено вище, єдиний власник спірної квартири ОСОБА_10 за життя не ставив питання про витребування спірної квартири із володіння ОСОБА_3

Крім того, як було зазначено вище, позивачі також не набули права власності на спірну квартиру, оскільки позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_7 не прийняли спадщини після смерті ОСОБА_10, а позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_5 з об'єктивних причин не оформили своє право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, оскільки спірна квартира, як було зазначено вище, на час смерті спадкодавця, не входила до складу спадщини.

Також із матеріалів справи вбачається, що коли ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_15 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 07.12.2006 року спірну квартиру, вона перебувала у напівзруйнованому стані, непридатному для проживання і потребувала капітального ремонту.

У 2007 році, будучи впевненим у тому, що він є добросовісним набувачем квартири, оскільки придбав її у встановленому законом порядку - за нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 здійснив її капітальний ремонт і реконструкцію, збільшив площу приміщень на 6,6 кв.м., витративши на це значні кошти.

При цьому також був змінений юридичний статус спірної квартири, яка із житлового приміщення була переведена в нежитлове приміщення і використовується ОСОБА_3 як офіс АДРЕСА_1 загальною площею 48,3 кв.м.

Крім того, право власності ОСОБА_3 на вказаний вище офіс зареєстровано в Єдиному державному реєстрі права власності на нерухоме майно, що підтверджується відповідним Витягом № 20190586 від 11.09.2008 року (а.с.159) та технічним паспортом на нежитлове приміщення (а.с.185-188).

Таким чином, на час розгляду справи спірна квартира, як об'єкт права власності не існує, оскільки внаслідок реконструкції вона перебудована і переобладнана у нежитлове приміщення із іншим статусом.

У відповідності до діючого законодавства України витребуванню в порядку віндикації підлягає індивідуально визначена річ, яка фізично існує на момент витребування.

Оскільки із володіння власника ОСОБА_10 вибуло житлове приміщення, а саме спірна квартира, то витребувана може бути також тільки вказана спірна квартира.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Враховуючи, що майна, яке вибуло із володіння власника, на даний час не існує, нежитлове приміщення, яким на даний час є офіс АДРЕСА_1 загальною площею 48,3 кв.м., не може бути витребуване у його власника ОСОБА_3

Так, п.3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Судом першої інстанції всіх зазначених обставин не було враховано, у зв'язку з чим суд зобов'язав ОСОБА_3 передати об'єкт нерухомості, не вказавши його індивідуальні ознаки та характеристики.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що позивачі не є титульними власниками офісу АДРЕСА_1 загальною площею 48,3 кв.м., а тому не наділені правом його витребування.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ст. 388 ЦК України за віндикаційним позовом майно може бути витребувано у добросовісного набувача, однак такого способу захисту як зобов'язання добросовісного набувача передати майно його титульним власникам, не існує.

У зв'язку з викладеним, та враховуючи, що вищевказаний офіс не може бути витребуваний у ОСОБА_3, то в даному випадку для захисту прав власників майна, яке вибуло не за їх волею, у разі доведення ними обставин набуття права власності на таке майно, підлягають захисту іншим передбаченим законом способом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки суд вищезазначених вимог цивільно-процесуального законодавства не виконав, у зв'язку з чим та у відповідності до п.2 ч.1 ст.307 та п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачам у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про витребування майнавідмовити у повному обсязі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Н.Д. Плавич