Ухвала суду № 45907098, 23.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 р. № 876/4267/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Ніколіна В.В., Рибачука А.І.

за участю секретаря судових засідань:ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області та Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення заборгованості,

встановив:

27.02.2014 позивач УПФУ в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області поштою направив у Івано-Франківський окружний адміністративний суд позов до відповідача ВВД ФСС НВВ ПЗ в Калуському районі Івано-Франківської області в якому просив стягнути з відповідача витрати по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві суми пенсійних виплат в розмірі 2547,59 грн за період з 01.09.2013 по 31.01.2014, а також заборгованість по виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі 533,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач всупереч ст.ст. 2, 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відмовився відшкодовувати позивачу понесені ним витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності громадянам, що одержали трудове каліцтво за межами України, в тому числі на території республік за період їх входження до складу СРСР, а також допомоги на поховання. Загальна сума такої заборгованості становить 3081,15 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.03.2014 позов задоволено частково. Стягнуто з ВВД ФСС НВВ ПЗ в Калуському районі Івано-Франківської області на користь УПФ України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області витрати по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві (професійного захворювання), у звязку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, за період з 01.09.2013 по 31.01.2014 в загальному розмірі 2547, 59 грн, у тому числі по особових рахунках: ОСОБА_2 за № 101448 в сумі 465,92 грн, ОСОБА_4 за № 101096 в сумі 755,93 грн, ОСОБА_5 за № 150028 в сумі 750 грн, ОСОБА_6 за № 108109 в сумі 575,74 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цією постановою не погодились позивач (апелянт 1) та відповідач (апелянт 2), оскарживши її в апеляційному порядку кожен у своїй частині, а саме: позивач в частині відмови у задоволенні позову, відповідач в частині задоволення позову.

Апелянт 1 вважає, що оскаржена постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а тому просять її скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги щодо стягнення допомоги на поховання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в сумі 575,74 грн.

Апелянт 2 вважає, що оскаржувана постанова в частині задоволення позовних вимог прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить скасувати її в цій частині та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи те, що усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги задоволеними бути не можуть.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 01.09.2013 по 31.01.2014 позивачем здійснено виплату застрахованим особам пенсій по інвалідності громадянам, які отримали каліцтво внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у звязку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР і Співдружності Незалежних Держав, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 в загальному розмірі 2 547,59 гривень, в тому числі: за вересень 2013 року 528,80 гривень, за жовтень 2013 року 528,80 гривень, за листопад 2013 року 528,80 гривень, за грудень 2013 року 528,69 гривень і за січень 2014 року 414,00 гривень. Витрати на доставку такої пенсії в загальному за вказаний період склали 18,50 гривень.

Суми виплаченої пенсії, в тому числі витрат на її доставку, включені позивачем до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності і внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання із списками таких осіб за кожний місяць вказаного періоду (а.с. 21-25).

У звязку з виникненням неузгодженості між розрахунками Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області та Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області до кожного акту складено таблицю розбіжностей із зазначенням сум, які не прийняті відповідачем до заліку (а.с. 16-20). З цих таблиць вбачається, що між сторонами спір виник щодо непогодження відповідачем актів звірки витрат по виплаті пенсії по інвалідності на суму 2547,59 гривень за період з 01.09.2013 по 31.01.2014 по громадянах ОСОБА_6 (номер особового рахунку 108109), ОСОБА_5 (номер особового рахунку 150028), ОСОБА_4 (номер особового рахунку 101096) і ОСОБА_2 (номер особового рахунку по дружині померлого ОСОБА_7 101448), нещасні випадки з якими сталися у 1988, 1998, 1969, 1969, 1987 роках на території України, за її межами на території республік колишнього СРСР і Співдружності Незалежних Держав. А також внаслідок непогодження відшкодування витрат по виплаті допомоги на поховання в загальній сумі 533,56 гривень за грудень 2013 року по громадянах ОСОБА_2 (номер особового рахунку по дружині померлого ОСОБА_7 101448) та ОСОБА_3 (номер особового рахунку 113495).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити тільки в частині відшкодування у звязку із виплатою пенсій громадянам, що одержали трудове каліцтво за межами України, в тому числі на території республік за період їх входження до складу СРСР, оскільки пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, якщо страховий випадок стався на території держав-учасниць Угоди, призначаються за законодавством України і виплачуються з коштів Пенсійного фонду України, а тому Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату пенсій, якщо нещасний випадок стався на території держав-учасниць Угоди. Щодо відшкодування витрат на виплату і доставку допомоги на поховання, то суд першої інстанції дійшов висновку, що в цій частині позов задоволеним бути не може, оскільки відповідач зобовязаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли безпосередньо від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання під час роботи. А у разі смерті потерпілого, який одержував пенсію по інвалідності і не працював, причинний зв'язок смерті останнього (потерпілого) з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів із обовязком встановленням наявності причинного звязку їх смерті з одержаним трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя при виконанні професійних обовязків. Однак, із матеріалів справи встановлено, що смерть ОСОБА_2, яка отримувала пенсію у звязку з втратою годувальника, та ОСОБА_3 не настала при виконанні ними своїх професійних і трудових обовязків, оскільки останні на момент смерті вже не працювали.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як випливає з положень статей 1, 4, 25, 26 Основ, а також статей 21, 24 Закону № 1105-XIV пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком є Фонд, який і здійснює відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Отже, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, якщо страховий випадок стався на території держав-учасниць Угоди, призначаються за законодавством України і виплачуються з коштів Пенсійного фонду України.

Таким чином, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату пенсій, якщо нещасний випадок стався на території держав-учасниць Угоди, в тому числі на території республік за період їх входження до складу СРСР.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній, зокрема, у постановах від 12.11.2013 року № 21-394а13, від 20.05.2014 № 21-108а18.

Як вбачається із матеріалів справи, Факт страхового випадку на виробництві при виконанні ОСОБА_7 трудових обовязків із смертельним наслідком підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 12.03.1969 за № 24, згідно якого останній працюючи кондуктором УЖД, 11.03.1969 отримав травми не сумісні із життям на підприємстві, розташованого на території Чунського району Іркутської області РРФСР (а.с. 8). Відповідно до вказаного акта, на підставі виписки з протоколу комісії від 16.06.1970 за № 2/93 і розпорядження Калуського міського відділу соціального забезпечення від 05.01.1983 року ОСОБА_2 (дружині померлого) з 01.12.1982 призначено довічно пенсію по втраті годувальника (ОСОБА_7), смерть якого настала внаслідок трудового каліцтва (а.с. 81, 82).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність відносно ОСОБА_4 встановлено актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 08.05.1969 року № 6/3, згідно якого останній 08.05.1969 отримав травму на підприємстві, розташованого в Жезказганському районі КССР (а.с. 9). Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК № 085489 ОСОБА_4 з 20.01.1992 визнаний інвалідом 3-ої групи довічно (а.с. 72).

Відносно ОСОБА_5 факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обовязків та інвалідність підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 20.02.1998 № 2, згідно якого останній виконуючи роботу слюсаря 17.02.1998 року отримав травму на підприємстві, розміщеного в Красноярському краю Російської Федерації (а.с. 10-11). На підставі відповідних оглядів МСЕК ОСОБА_5 з 07.07.1999 призначено пенсію по інвалідності. Останньою випискою із акта огляду МСЕК № 600843 3-тю групу інвалідності присвоєно до 07.11.2014 (а.с. 73).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обовязків та інвалідність щодо ОСОБА_6 встановлено актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 16.09.1988 б/н, згідно якого останній 16.09.1988 отримав травму ока на підприємстві, розміщеного у Саратовській області СРСР (а.с. 12). Випискою з акта огляду МСЕК №081372 ОСОБА_6 присвоєно 3 групу інвалідності, безстроково, а 21.03.1989 призначено пенсію по інвалідності (а.с. 74).

Щодо ОСОБА_3 судом встановлено, що факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обовязків та інвалідність підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 03.04.1987 № 17, згідно якого остання виконуючи роботу сверловщика отримала отруєння від викиду хлору в цеху електролізу ХІК-2 на підприємстві, розташованого в м. Калуші Івано-Франківської області УРСР (а.с. 13-15). На підставі відповідних оглядів МСЕК ОСОБА_3 з 18.07.1990 року призначено пенсію по інвалідності. Останньою випискою із акта огляду МСЕК №601640 3-тю групу інвалідності присвоєно до 12.03.2014 року (а.с. 76).

Відповідно до атестатів № 1518 і № 1513 особові рахунки ОСОБА_2 № 141422 і ОСОБА_3 № 113495 з 01.01.2014 закрито у звязку із смертю одержувачів пенсій. Виплата допомоги на поховання проведена разовими дорученнями № 93 від 14.12.2013 по ОСОБА_3 і № 98 від 16.12.2013 по ОСОБА_2 (а.с. 83).

У період з 01.09.2013 по 31.01.2014 позивачем здійснено виплату пенсій по інвалідності та у звязку із втратою годувальника ОСОБА_2 в сумі 465,92 гривень, ОСОБА_4 в сумі 755,93 гривень, ОСОБА_5 в сумі 750,00 гривень, ОСОБА_6 в сумі 575,74 гривень, в тому числі поштового збору в загальному розмірі 18,50 гривень.

Таким чином, позивачем здійснено виплату громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 пенсії в загальній сумі 2 547,59 гривень, яким встановлена інвалідність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, в тому числі пенсія по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, нещасний випадок з якими мав місце на території України та за межами України. Фактичне здійснення таких виплат встановлено під час судового розгляду відповідно до списків осіб, яким виплачено пенсію по інвалідності за період з 01.09.2013 по 31.01.2014, підставність їх проведення підтверджено матеріалами справи, зокрема, актами про нещасний випадок на виробництві, виписками з актів огляду МСЕК про встановлення інвалідності.

Пункт 7 Порядку, якому, на думку відповідача, суперечать вимоги управління ПФУ про відшкодування витрат, не врегульовує спірні відносини, які виникли у цій справі, оскільки встановлене ним правило та механізм взаєморозрахунків на централізованому рівні між Фондом та ПФУ розраховані на відсутність спору та реалізуються за наслідками попередньо здійснених згідно з пунктами 5, 6 Порядку звірок витрат за особовими справами потерпілих, складання актів таких звірок, узгодження й подання відповідних довідок.

Статтею 16 Закону № 1105-XIV визначено, що безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. За змістом статті 18 зазначеного Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є, зокрема, її відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

З огляду на викладене вимоги управління ПФУ про відшкодування відділенням Фонду витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, відповідають змісту його прав як робочого органу ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат та узгоджуються із компетенцією виконавчої дирекції Фонду, основними завданнями якої, крім іншого, визначено виконання завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку, фінансування страхових виплат, а до повноважень у сфері здійснення процедури страхування та координації страхової діяльності віднесено, зокрема, співпрацю з фондами з інших видів соціального страхування щодо відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з матеріальним забезпеченням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та представництво інтересів страховика в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і судах.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 21.05.2013 року № 21-129а13.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що позивачем не передано до відповідача документи по ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, у звязку з чим у відділення особові справи по них не сформовані і відсутні.

У матеріалах справи містяться акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності і внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, списки таких громадян за спірний період, а також таблиці розбіжності із зазначенням сум, які не прийняті відповідачем до заліку. Із змісту актів, списків і таблиць розбіжності вбачається, що вони складені по особових справах потерпілих, зазначено їх кількість (в тому числі спірних 4 осіб), суми щомісячних виплат по таких особах та загальні умови непогодження отримання травм на виробництві (каліцтва) в державах учасниць СНД та за межами України.

Вказані акти і таблиці підписані без застереження про відсутність особових справ ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та у них не зазначено, що відмовою у прийнятті до відшкодування є не передача їх до відповідача.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що оскільки спірні пенсіонери були застраховані і отримали ушкодження здоровя у теперішній сучасної Російській Федерації, то в силу вимог статті 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням, або іншим ушкодженням здоровя, які повязані з виконанням ними трудових обовязків від 09.09.1994 року та Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, виплата такої пенсії по інвалідності повинна здійснюватися саме у вказаній країні.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 в лютому 1998 року отримав травму на виробництві на підприємстві, розташованого в Красноярському краю Російської Федерації. В Україні позивачем в 1999 році ОСОБА_5 призначено пенсію по інвалідності.

Така страхова виплата (страхова виплата пенсії по інвалідності) не суперечить підпункту «г» пункту 1 частини 1 статті 21, пункту 3 частини 2 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» так як є одним із видів страхових виплат.

Статтями 21, 28 і 34 вказаного Закону визначено, що за наявності страхового випадку передбачено можливість одночасного призначення і отримання потерпілим поряд із пенсією по інвалідності - щомісячної страхової виплати (щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого).

У спірних правовідносинах позивач просить відшкодувати лише виплачену пенсію по інвалідності за період з вересня 2013 року по січень 2014 року включно.

З приводу листа-відповіді Філіалу № 45 Державної установи Московського обласного регіонального відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації від 05.05.2012 №04-12/45/1133, ОСОБА_5 здійснюється страхове забезпечення у вигляді щомісячної страхової виплати з 01.01.2000 у звязку із нещасним випадком на виробництві, яке мало місце 17.02.1998 (а.с. 64). У цьому листі не йде мова про виплату ОСОБА_5 пенсії по інвалідності, що є частиною предмету спору в розгляді цієї справи, а про інший вид забезпечення - щомісячна страхова виплата (щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого), яка також (одночасно із пенсією по інвалідності) може виплачуватися і на території України - Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Втім, з приводу відшкодування такого виду соціального забезпечення по відношенню до ОСОБА_5 в розгляді цієї справи спору не має.

Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 у віці 48 років на день нещасного випадку, що стався з її чоловіком ОСОБА_7, була працездатною та не досягла віку 55 років і немала права на такий вид забезпечення, як пенсію у звязку із втратою годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві, то суд зазначає наступне.

Як встановлено вище, ОСОБА_7 11.03.1969 отримав травми не сумісні із життям на підприємстві, розташованого на території Чунського району Іркутської області РРФСР.

Відповідно до частини 1, пунктів «б», «в» частини 2 статті 37, 38 Закону України »Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).

Дружина померлого, яка не була на його утриманні, також має право на пенсію, якщо згодом втратила джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї, серед іншого, вважаються: дружина, якщо вона є інвалідом або досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років); дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона зайнята доглядом за дітьми померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює.

Згідно частини 1, пункту 2 частини 2 статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами, серед іншого, є жінки, які досягли 55 років, якщо вони не працюють.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що на підставі виписки з протоколу Комісії від 16.06.1970 за № 2/93 Чунського району ради депутатів працюючих Іркутської області РРФСР ОСОБА_2 (дружині померлого) призначено пенсію по втраті годувальника у звязку із тим, що остання зайнята доглядом за дітьми померлого чоловіка, які не досягли 8 років, і не працює. Розпорядженням Калуського міського відділу соціального забезпечення від 05.01.1983 ОСОБА_2 (дружині померлого) з 01.12.1982 призначено довічно пенсію по втраті годувальника (ОСОБА_7) у звязку із досягненням 55 років. На час виплати ОСОБА_2 спірної пенсії за період з вересня по грудень 2013 року вказана особа досягла 55 років.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення сум фактичних витрат на виплату пенсій по інвалідності особам, які отримали каліцтво в наслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, в тому числі витрат по її доставці, в загальній сумі 2547,59 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення витрат на виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в загальному розмірі 533,56 гривень, то суд першої інстанції також дійшов вірно висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно, серед іншого, організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Частиною 8 статті 34 вказаного Закону встановлено, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 11.07.2001 за №826 (далі Порядок № 826), регулює відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сімї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та повязаних з цим ритуальних послуг.

За змістом пункту 2 вказаного Порядку № 826 витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником згідно з пунктом 5 цього ж Порядку.

Абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено, що у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що відповідач зобовязаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які безпосередньо померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання під час роботи. А у разі смерті потерпілого, який одержував пенсію по інвалідності і не працював, причинний зв'язок смерті останнього (потерпілого) з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів із обовязком встановленням наявності причинного звязку їх смерті з одержаним трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя при виконанні професійних обовязків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 23.05.2011 року і від 23.04.2013 року у справах №21-48а11 і № 21-108-13а, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із матеріалів справи вбачається, що смерть ОСОБА_2, яка отримувала пенсію у звязку з втратою годувальника, та ОСОБА_3 не настала при виконанні ними своїх професійних і трудових обовязків, оскільки останні на момент смерті вже не працювали.

Оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували наявність причинного зв'язку смерті ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з одержаним ними каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, яке в подальшому спричинило їх смерть, суд вважає таку позовну вимогу безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області та Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі № 809/749/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.М. Гінда

Судді:В.В. Ніколін

ОСОБА_8

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 30.06.2015.