Постанова № 45906154, 22.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 911/1053/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

на рішення Господарського суду Київської області

від 29.04.2015р.

у справі №911/1053/15 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСТАР"

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

про стягнення 1 496 544,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСТАР" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - відповідач) заборгованості за договором №46-М від 24.11.2011р. про закупівлю робіт за державні кошти у загальному розмірі 1 496 544,40 грн. (з них: 942 174,72 грн. - основний борг, 344 153,08 грн. - інфляційні втрати, 210 216,60 грн. - 3 % річних), обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині дотримання погодженого в договорі порядку здійснення розрахунків, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- просив суд залишити позов без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджені повноваження особи, яка підписала позовну заяву;

- відповідач позбавлений можливості погашати свою дебіторську заборгованість навіть за рішенням суду, оскільки відповідно до п.15 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» заходи примусового стягнення щодо боржників - споживачів електроенергії не можуть бути здійсненні щонайменше до кінця поточного року;

- відповідач просив суд відстрочити виконання судового рішення строком на 11 місяців від дня проголошення рішення;

- інфляційні втрати та 3% річних не можуть були стягнуті з відповідача, оскільки ухвалою Господарського суду Київської області від 03.01.2013р. у справі №Б911/46/11/13-г введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача;

- судова практика Вищого господарського суду України та Верховного Суду України свідчить про те, що стягнення 3% річних та індексу інфляції, які нараховано боржнику на грошове зобов'язання, щодо якого мало місце невиконання чи неналежне виконання у період мораторію на задоволення вимог кредиторів, суперечить ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013р.). Інфляційні втрати та 3% річних не є збитками в розумінні ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, а за своєю правовою природою є санкціями за неналежне виконання договірного грошового зобов'язання. Таким чином, словосполучення «інші санкції», яке міститься у приписах ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) за своїм правовим змістом також стосується й заборони застосування наслідків встановлених в ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Окрім того, законодавчо встановлено заборону нараховувати санкції на боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство незалежно від часу виникнення зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 942 174,72 грн. основного боргу, 339 433,43 грн. інфляційних втрат, 210 216,60 грн. 3% річних та 29 836,49 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат. Окрім того, відповідач просив відстрочити виконання рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. на 11 місяців від дня набрання ним законної сили.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом Київської області.

Також відповідач просив Київський апеляційний господарський суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. (том справи - 2, аркуші справи - 9-10).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2015р. Окрім того, суд задовольнив клопотання відповідача та відстрочив йому сплату судового збору за подання апеляційної скарги до винесення Київським апеляційним господарським судом рішення у даній справі (том справи - 2, аркуші справи - 2-3).

27.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про залучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р., а саме платіжного доручення №4 від 14.05.2015р. на суму 14 965,44 грн. (том справи - 2, аркуші справи - 16-17).

Вказана заява була задоволена судом.

Представники сторін в судове засідання 22.06.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Вимоги суду, викладені в ухвалі від 02.06.2015р., відповідач не виконав, про поважність причин невиконання суд не повідомив.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 22.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.11.2011р. між позивачем, як генпідрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №46-М про закупівлю робіт за державні кошти (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 43-47).

За умовами Договору (розділ 1) генпідрядник зобов'язується у 2011-2012 роках виконати роботи, зазначені в локальних кошторисах, що додаються до «Договірної ціни на будівельно-монтажні роботи» та «Договірної ціни на пусконалагоджувальні роботи» (Додаток №№1, 2), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи. Найменування робіт «Роботи з реконструкції ПС 35/6 кВ «3-Вертикальна» ІІ черга». Обсяг робіт (кількісні характеристики виконуваних за цим Договором робіт) визначається локальними кошторисами, які є невід'ємною частиною Договору (Додаток №№1, 2). Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

В розділі 3 Договору сторони погодили його ціну. Згідно з п.п.3.1, 3.2 Договору ціна останнього становить 19 310 349,31 грн., в т.ч. ПДВ 20% 3 218 391,55 грн. та складається з:

- вартості будівельно-монтажних робіт - Додаток №1 до Договору «Договірна ціна будівельно-монтажних робіт» - у сумі 743 931,11 грн., в т.ч. ПДВ - 123 988,52 грн.;

- вартості пусконалагоджувальних робіт - Додаток №2 до Договору «Договірна ціна пусконалагоджувальних робіт» - у сумі 261 652,14 грн., в т.ч. ПДВ 43 608,69 грн.;

- вартості обладнання - Додаток №3 до Договору «Специфікація на поставку обладнання» - у сумі 18 304 766,06 грн., в т.ч. ПДВ - 3 050 794,34 грн.

Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

В розділі 4 Договору наведено порядок здійснення оплати, згідно з яким протягом 10 календарних днів після підписання Договору замовник перераховує генпідряднику аванс в розмірі 10% від загальної вартості робіт та обладнання у сумі 1 931 034,93 грн., в т.ч. ПДВ 321 839,16 грн. Розрахунки за виконані роботи проводяться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок генпідрядника протягом 60 календарних днів після підписання Акта приймання виконаних робіт по формі КБ-2в і Довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ-3, поставки обладнання та наданням підрядником податкової накладної. Генпідрядник не пізніше 25-го числа звітного місяця надає податкову накладну та пред'являє для перевірки і візування куратору замовника за даним Договором:

- Акти приймання виконаних робіт (за формою КБ 2-В), з відомістю змонтованого обладнання (якщо в акті за формою КБ 2-В вказані роботи з монтажу обладнання), з усіма передбаченими розрахунками окремих вартісних показників;

- Довідку про вартість виконаних робіт (за формою КБ 3).

Куратор Договору перевіряє пред'явлені генпідрядником Акт(и) приймання виконаних робіт, довідку про вартість виконаних робіт, візує і направляє повний комплект цих документів для підписання замовнику. Акт(и) приймання виконаних робіт і довідка про вартість виконаних робіт, що направлені генпідрядником замовнику без візи куратора повертаються генпідряднику без розгляду для належного оформлення згідно з першою частиною даного пункту. Оплата «Інших витрат» згідно розрахунку №8 до Додатку №№1, 2 до даного Договору «Договірна ціна на виконання будівельно-монтажних робіт», «Договірна ціна пусконалагоджувальних робіт» проводиться замовником разом з актом виконаних робіт при підтвердженні підрядником величини фактичних «Інших витрат» у звітному місяці за даними бухгалтерії.

Строк виконання робіт: 50 календарних днів з моменту підписання Договору. Місце виконання робіт: ПС 35/6 кВ " 3-Вертикальна" ІІ черга" в Луганській області (п.п.5.1, 5.2 Договору).

В п.10.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 04.02.2012р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання сторонами.

24.01.2012р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (том справи - 1, аркуш справи - 48), в якій вони дійшли згоди внести зміни до п.10.1 Договору, скоригувавши строк його дії до 31.12.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору позивач виконав підрядні роботи та поставив відповідачу і змонтував обладнання, але відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині дотримання погодженого в Договорі порядку і строків здійснення розрахунків з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час звернення з позовом до суду становила 942 174,72 грн.

Оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 344 153,08 грн. інфляційних втрат та 210 216,60 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими в частині стягнення з відповідача 942 174,72 грн. основного боргу, 339 433,43 грн. інфляційних втрат та 210 216,60 грн. 3% річних. В іншій частині вимог в позові було відмовлено. В задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без розгляду та про відстрочення виконання судового рішення у даній справі відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язує прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель, споруд, виконання монтаж пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч.2 ст. 875 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору в липні 2012 року позивачем було виконано пусконалагоджувальні та будівельно-монтажні роботи, про що сторонами складено Акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 за липень 2012 року на загальну суму 42 174,72 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 55-64).

Окрім того, відповідач здійснив позивачу поставку обладнання (трансформатор трифазовий з трьома обмотками олійний ТДТНШ-16000/35-75 У1), загальна вартість якого склала 6 840 000,00 грн. з ПДВ, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладна №РН-2912002 від 29.12.2011р., довіреність на отримання ТМЦ №ААВ 727997 від 26.12.2014р., Акт передачі змонтованого обладнання на об'єкті за липень 2012 року до Договору та Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2011р. на суму 6 840 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 65-67, 126).

Жодних зауважень (претензій) щодо якості та строків виконання робіт або якості, комплектності поставленого обладнання від відповідача не надходило.

З урахуванням наведеного, відповідач повинен був сплатити на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 68 821 174,72 грн. (з них: 37 216,50 грн. - вартість будівельно-монтажних робіт, 4 958,22 грн. - вартість пусконалагоджувальних робіт, 6 840 000,00 грн. - вартість поставленого обладнання).

В порушення умов Договору, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 5 940 000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки (том справи - 1, аркуші справи - 70-123). Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

На час звернення позивача до суду та винесення оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем складала 942 174,72 грн.

30.01.2015р. між сторонами було складено та підписано Акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2012р. по 30.01.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 125), з якого вбачається, що за даними як позивача, так і відповідача заборгованість останнього за Договором становить 942 174,72 грн.

Тобто, в даному випадку має місце порушення відповідачем погоджених сторонами в Договорі порядку і строків здійснення розрахунків з позивачем.

Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. До того ж, відповідачем не оскаржується рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. в частині стягнення з відповідача основного боргу.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 942 174,72 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування та наявність заборгованості у споживачів електричної енергії, які не здійснюють відповідні розрахунки. Однак, наведені обставини не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Окрім того, в ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 344 153,08 грн. інфляційних втрат та 210 216,60 грн. 3% річних.

Однак за розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у більшому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем. Однак, враховуючи відсутність з цього приводу клопотань (заяв) про вихід за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Відносно інфляційних втрат судом було встановлено, що позивачем здійснено невірний розрахунок вказаних вимог. За розрахунком колегії суддів з відповідача на користь позивача за визначений позивачем період прострочення підлягає стягненню 339 433,43 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наведені відповідачем обставини відносно його фінансового (майнового) стану стосуються вже стадії виконання судового рішення і можуть бути підставою для відстрочки чи розстрочки виконання рішення у даній справі за наявності виняткових обставин, які ускладнюють його виконання. При чому, відповідні обставини можливо достовірно встановити лише на стадії виконання судового рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р.

Відповідач наголошував на тому, що інфляційні втрати та 3% річних не можуть були стягнуті з нього, оскільки ухвалою Господарського суду Київської області від 03.01.2013р. у справі №Б911/46/11/13-г було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача. Окрім того, відповідач вважає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є штрафними санкціями, а законодавством встановлено заборону нараховувати санкції на боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство незалежно від часу виникнення зобов'язання.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (аналогічна правова позиція наведена в листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що інфляційні втрати та 3% річних не відносяться до виключень, на які розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до чинної редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (стара редакція діяла до 19.01.2013р.), за якою також відбувалось провадження у справі №Б911/46/11/13-г, на яку посилався відповідач.

До того ж, на час звернення позивача до суду заяву у справі №Б911/46/11/13-г було залишено без розгляду і банкрутні процедури до відповідача, як боржника, фактично не застосовувались.

Відтак, позивач має право на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та за користування грошовими коштами, які утримувалися відповідачем.

Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.

Доводи відповідача про те, що позовна заява підписана не уповноваженою на це особою спростовується наявними у справі матеріалами, зокрема, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та статутом позивача (том справи - 1, аркуші справи - 24, 27-40).

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву підписано директором позивача Волокітіною Т.В., а також на останньому аркуші позову проставлено відбиток печатки підприємства (том справи - 1, аркуш справи - 15).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Волокітіна Т.В. належить до числа осіб, які уповноважені представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності. Відповідні повноваження директора також наведені в п.п.12.17-12.19 Статуту товариства.

Тобто, позовна заява, яка розглядається у даній справі підписана повноважною особою позивача - директором Волокітіною Т.В.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1053/15 від 29.04.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №911/1053/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков