Рішення № 45903755, 23.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" червня 2015 р.Справа № 916/3170/14

За позовом: Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради;

до відповідачів: 1) Одеської міської ради;

2) Виконавчого комітету Одеської міської ради;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради;

про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та визнання права власності

Головуючий суддя Щавинська Ю.М.

Суддя Рога Н.В.

Суддя Панченко О.Л.

Представники:

прокурор: Радянський О.Ю. посвідчення №005177 від 22.09.2012р.;

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 01/03-39/27 від 14.01.15р.,

від відповідача ОСОБА_3 довіреність №62/исх-гс від 19.02.15р;

від відповідача 2: ОСОБА_4 довіреність №02.2-20/12 від 19.02.15р;

від третьої особи (ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради): ОСОБА_5 - довіреність № 01-36/46 від 30.03.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просить суд визнати недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 №410 Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси в частині включення за №10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, та пункту 4 в частині доручення КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на ці приміщення та антресолі; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 року серії САЕ №068436, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради на вказані нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей; визнати недійсним пункт 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 року №4212-VІ Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради в частині включення до цього переліку за №5 нежитлового приміщення третього поверху площею 49,2 кв.м. нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502 по вул. Ланжеронівській, 15 у м. Одесі, а також визнати право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв. м., основною площею 733,4 кв.м., розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, поклавши витрати по сплаті судового збору на відповідачів.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається, зокрема, на рішення Одеської обласної Ради народних депутатів Про заходи охорони і використання нерухомих памяток історії і культури в Одеській області №449-ХХІ від 12.05.1993 року, згідно якого усі нерухомі памятки архітектури та містобудування державної форми власності, у тому числі спірна будівля, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Ланжеронівська, 15 (колишній прибутковий будинок Григорьєвої, збудований у 1912-1913 роках за проектом архітекторів ОСОБА_6, ОСОБА_7Я.), прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради народних депутатів).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що оскаржуваними рішеннями порушено волю територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області щодо розпорядження вищезазначеним майном.

Щодо не пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом, прокурор посилається на норми ст. ст. 257,261 ЦК України та на те, що прокуратурі Одеської області про видачу свідоцтва про право власності на спірне майно на підставі оспорюваного рішення № 410 від 29.07.2010 року стало відомо лише 31.01.2014 року.

Між тим, вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати п.п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20.12.2011 року № 4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким виключено п. 4 з ч. 1 ст. 268 ЦК України та п.п.3 п.5 Перехідних та Прикінцевих Положень даного закону, відповідно до якого протягом 3 років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Крім того, у позовній заяві прокурор, посилаючись на постанову Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», наполягає на тому, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Одночасно, у прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про забезпечення позову, згідно якого прокурор просить накласти арешт на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей, № 502, загальною площею 1130,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська,15 на час провадження у справі за цим позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2014 року було порушено провадження у справі № 916/3170/14 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні 17.09.2014 року.

У засіданні суду 17.09.2014 року представником позивача було надано письмові пояснення по справі (т.1 а.с.71-74), згідно яких останній, підтримуючи заявлені прокурором позовні вимоги, наполягає на тому, що спірний обєкт належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради, у звязку із чим вважає, що Одеська міська рада немає повноважень щодо розпорядження обєктами спільної власності територіальних громад області, оскільки вказане у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» є виключною компетенцією обласних рад.

З огляду на зазначене, позивач вказує на те, що Одеська міська рада, приймаючи оспорювані рішення, вийшла за межі повноважень наданих чинним законодавством, а відтак вони є незаконними та підлягають скасуванню.

На підтвердження того, що спірний обєкт належить саме до спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст області в особі Одеської обласної ради, позивач зокрема, посилається на рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 року №480 «Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території у м. Одесі», на підставі якого будівлі, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська (колишня Ласточкіна), 15, було надано статус памятки архітектури місцевого значення.

При цьому, зазначає про те, що факт прийняття нерухомих памяток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, до комунальної власності Одеської обласної ради у 1993 році вже було встановлено Вищим адміністративним судом України у справі № 22/401-06-116665А та Вищим господарським судом України у справі №22/54-08/1109.

Крім цього, вказує, що аналогічні висновки містяться і у постановах ВГСУ від 29.07.2009 року по справі № 30/231-08-4792 та від 11.03.2010 року у справі № 30/95-09-3018.

Ухвалою суду від 22.09.2014 року провадження у справі № 916/3170/14 було зупинено до закінчення здійснення розгляду господарським судом Одеської області справи № 916/1036/14 за позовом заступника прокурора області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майна та за зустрічним позовом Одеської міської ради до Одеської обласної ради про визнання недійсними рішень та визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 16.02.2015 року, з огляду на залишення позову у справі № 916/1036/14 без розгляду, провадження у справі № 916/3170/14 було поновлено із призначенням розгляду у засіданні суду 16.03.2015 року.

Вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради.

16.03.2015 року у засіданні суду представником відповідача 1 було надано відзив на позовну заяву (т.2 а.с.5-16), згідно якого останній, зокрема, щодо права прокурора на звернення до суду в інтересах Одеської обласної ради, вказує на те, що заступником прокурора Одеської області безпідставно ототожнюється поняття державних інтересів та інтересів територіальних громад міст, сіл, селищ Одеської області.

Відтак, вважає, що порушення законодавства, які на думку прокурора мають місце, в будь-якому випадку відносяться до власних повноважень Одеської обласної ради та не можуть бути підмінені інтересами держави, так як не являються делегованими повноваженнями органу виконавчої влади.

Крім цього, відповідач 1 вважає помилковим твердження прокурора щодо не пропущення ним строків на звернення до суду з відповідним позовом.

Щодо доводів позивача про набуття права власності на майно на підставі рішення Одеської обласної ради № 449-ХХІ від 12.05. 1993 року «Про заходи з охорони і використання нерухомих памятків історії і культури в Одеській області», Одеська міська рада посилається на постанову КМУ від 05.11.1991 року № 311«Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно територіальних одиниць (комунальної) власності», якою був встановлений порядок розмежування майна та на відсутність у позивача доказів на підтвердження того, що спірний обєкт є обєктом власності обласної ради.

Між тим, відповідач 1 зазначає про те, що фактично п. 2 рішення ООР № 449-ХХІ від 12.05.1993 року наголошено прийняття з державної до комунальної власності Одеської області переліку (відповідно списку) обєктів нерухомих памяток історії та культури в Одеській області, без зазначення будь-якої нормативно-правової підстави такого прийняття, а відтак вважає, що вказаний пункт рішення прийнятий в порушення норм чинного законодавства

Одночасно, у засіданні суду 16.03.2015 року представником третьої особи було також надано відзив на позов (т.2 а.с.18-20), згідно якого останній, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає про те, що територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради з 25.11.1991 року є власником спірного майна, а свідоцтво про право власності є лише підтвердженням наявного права та не є актом в розумінні ст.16 ЦК України, у звязку із чим його скасування неможливе, а у разі скасування такого документу, таке скасування не тягне за собою будь-яких правових наслідків.

Водночас, ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради, у поданому відзиві, посилаючись на норми п. 1 ч. 2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства, вважає, що перша, друга та третя вимоги прокурора, взагалі, є підсудними адміністративним судам.

Крім того, у поданому відзиві третя особа, з огляду на те, що рішення ОМР від 29.07.2010 року та 17.12.2013 року були опубліковані належним чином в засобах масової інформації, заявляє про сплив 29.07.2013 року строку позовної давності на звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

20.03.2015 року до канцелярії суду від позивача з урахуванням поданого відзиву на позов надійшли додаткові пояснення по справі (т.2 а.с.26-31), згідно яких останній, посилаючись, зокрема, на ст.2 ГПК України, ст.36-4 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99, вважає безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача щодо відсутності повноважень у прокурора на звернення до суду з позовом.

При цьому, зазначає, що кожне порушення закону при відчуженні такого роду майна, як спірне, є порушенням інтересів держави.

Між тим, у поданих поясненнях позивач, посилаючись на норми п. 4 ст. 268 ЦК України, який діяв на час прийняття спірних рішень, вказує на непропущення прокурором строків для звернення до суду з відповідним позовом, а також акцентує увагу на чинності рішення Одеської обласної ради №449-ХХІ від 12.05.1993 року.

Крім цього, обласна рада вважає безпідставними посилання Одеської міської ради на опротестоване рішення від 24.04.2003 року № 154-ХХІV, як на доказ належності у неї права власності на нерухомі памятки історії та культури Одеської області, посилаючись при цьому, на рішення ОМР від 25.06.2014 року № 4818-VІ , яким остання на його думку, погодилась та підтвердила, що спірні обєкти нерухомості, які є памятками культурної спадщини місцевого значення, належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради.

Водночас, щодо строків звернення прокурора до суду з відповідним позовом, вважає, що вони не є пропущеними, фактично, з підстав, що були наведені прокурором.

Ухвалою суду від 15.04.2015 року справу № 916/3170/14 з огляду на її складність, суспільний інтерес та резонанс було призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.

Розпорядженням керівника апарату суду від 15.04.2015р. призначено автоматичний розподіл справи №916/3170/14 для визначення складу колегії, за результатами якого вказану справу розподілено колегії суддів у складі: головуючий суддя Щавинська Ю.М., суддя Рога Н.В., суддя Панченко О.Л.

Ухвалою суду від 15.04.2015року справу прийнято до колегіального розгляду у вищевказаному складі суддів із призначенням розгляду у засіданні суду 13.05.2015 року.

13.05.2015 року у засіданні суду представником третьої особи було надано письмові пояснення (т.2 а.с.105-106), згідно яких останній повторно наполягає на пропущенні строку позовної давності та просить у задоволенні позову відмовити.

Між тим, представником позивача було також надано додаткові пояснення по справі (т.2 а.с.107-111), згідно яких останній в черговий раз наполягає на чинності рішення № 449-ХХІ від 12.05.1993 року та на прийнятті ним низки рішень щодо включення спірного обєкту до переліку обєктів комунальної власності територіальної громади області.

У засіданні суду 13.05.2015 року було оголошено перерву до 08.06.2015 року.

08.06.2015 року до канцелярії суду від представника третьої особи надійшли чергові письмові пояснення по справі (т.3 а.с.1-3), згідно яких останній просить відмовити у задоволені заявлених вимог та акцентує увагу на відсутності акту приймання-передачі спірних обєктів від Кабінету міністрів України до Одеської обласної ради.

Між тим, посилаючись на норми п.6 ст. 28 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» (в редакції 07.12.1990 року), вважає, що обласні ради народних депутатів ніколи не мали повноважень щодо управління памятками історії та культури, проте усі памятки архітектури були прийняті на баланс Одеською міською радою і обслуговувались тривалий час.

Крім того, ДКВ ОМР вказує на те, що рішення ООР від 22.09.2006 року №73-V не містить будь-якого переліку памятків культурної спадщини, з огляду на що неможливо встановити, які саме памятки прокурор та позивач вважають власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст області.

У поданих пояснення представник третьої особи акцентує увагу на тому, що всупереч Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, за позивачем не було зареєстровано право власності на спірний обєкт.

У засіданнях суду під час розгляду справи по суті прокурор підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, позивач в свою чергу повністю підтримав позицію прокурора. Представник відповідачів та представник третьої особи наполягали на відмові у задоволенні позову.

У судовому засіданні 12.06.2015 року судом було відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову з огляду на його необґрунтованість.

Ухвалою суду від 12.06.2015 року строк розгляду справи за клопотанням відповідача 1 було продовжено на пятнадцять днів.

У засіданні суду 23.06.2015 року прокурор, представник позивача, представник відповідачів та представник третьої особи підтримали свої позиції, що викладалися ними у судових засіданнях під час розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та представника третьої особи, суд встановив:

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 року за № 410 (т.1 а.с.41) було вирішено затвердити перелік обєктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, за №10 якого вказано і приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 (т.1 а.с.42).

На виконання вказаного рішення 06.09.2010 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на зазначені приміщення було видано свідоцтво на право власності САЕ №068436, яким посвідчено те, що вищезазначений обєкт дійсно належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності (т.1 а.с.43).

В подальшому,17.12.2013 року Одеською міською радою було прийнято рішення № 4212-VІ «Про перелік обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», п. 1 якого за № 5 було вирішено внести до переліку обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, нежитлове приміщення третього поверху площею 49,2 кв.м., що складає 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, по вул. Ланжеронівська, 15, шляхом викупу орендарем за грошові кошти (т.1 а.с.46-47).

Вважаючи, що вказані дії є порушенням волі територіальної громади області щодо розпорядження вищевказаним майном, прокурор, посилаючись на рішення № 449-ХХІ «Про заходи для охорони та використання нерухомих памяток історії і культури в Одеській області», і звернувся до суду з відповідним позовом про визнання недійсними в частині вказаних рішень та свідоцтва, а також просив визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв. м., основною площею 733,4 кв.м., розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, оскільки дії ОМР щодо видачі свідоцтва про розпорядження цим майном однозначно свідчить про невизнання права власності територіальних громад області в особі Одеської обласної ради.

При цьому, як встановлено судом, зазначене приміщення загальною площею 1130,9 кв.м. використовується для розміщення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, що підтверджується наявним в матеріалах справи договором оренди нежитлового приміщення № 249/2 від 02.03.1999 року з додатковими погодженнями (т.3 а.с.27-32). Вказаний договір діє з 02.03.1999 року по 02.03.2025 року.

Проаналізувавши надані прокурором, сторонами та третьою особою докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, згідно ч.2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів держави.

Встановивши наявність у позивача субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 329 цього Кодексу унормовано, що юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Як встановлено судом, відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської обласної Ради народних депутатів від 15.08.1985р. № 480 "Про затвердження додаткового списку памяток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в місті Одесі спірна будівля набула статусу памятки архітектури місцевого значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.91 № 311 "Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність областей, міст Києва і Севастополя та зазначено, що подальше розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами за участі виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Відповідно до цієї постанови Одеською обласною Радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.91 №266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області, котрим затверджено Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, нерухомі памятки історії і культури як окремі обєкти права власності та обєкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування не передавалися.

При цьому, рішенням Одеської обласної Ради від 12.05.93 №449-XXII "Про заходи для охорони і використання нерухомих памяток історії і культури в Одеській області нерухомі памятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, прийняті у комунальну власність Одеської обласної Ради. В подальшому, рішенням Одеської обласної ради від 24.04.03 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада затверджено перелік обєктів спільної власності територіальних громад області станом на 01.04.03, зокрема, до якого увійшла спірна будівля. В цій частині перелік обєктів спільної власності територіальних громад області, рішенням Одеської обласної ради від 22.09.06 №73-V залишений без змін.

Пунктом 10 розділу 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в України встановлено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради.

Таким чином, при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності Одеська обласна рада як орган місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад області, у встановленому законодавством порядку отримала у спільну власність територіальних громад області обєкти культурної спадщини, зокрема, спірну будівлю-памятку. Водночас, відповідачем не надано, і відповідно матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що Одеська обласна рада приймала рішення про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Крім того, факт прийняття нерухомих памяток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, до комунальної власності Одеської обласної ради у 1993 році вже було встановлено судами при розгляді інших справ.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2008 року по справі № 22/401-06-11665А встановлено, що на підставі вищезазначеного рішення, обласна рада прийняла у комунальну власність нерухомі памятки історії та культури (т.1 а.с.52-53).

Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2008 року по справі № 22/54-08-1109 (т.1а.с.76-79) також встановлено, що нерухомі памятки історії та культури, які перебували у державній власності, на підставі рішення обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 року № 449-ХХІ прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради.

Аналогічні висновки містяться і у постановах Вищого господарського суду України від 29.07.2009 року по справі № 30/231-08-4792 (т.1 а.с.80-81), від 11.03.2010 року по справі №30/95-09-3018 (т.1 а.с.82-84).

Відповідно до ч. 3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В свою чергу, обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Отже, саме обласна рада є органом місцевого самоврядування, що уповноважений законом представляти спільні інтереси територіальних громад області та, відповідно, управляти обєктами їх спільної власності.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні за дорученням відповідних рад обласна рада вирішує питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу саме обєктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.

Щодо обєктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, які перебувають в управлінні обласних рад, то відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 43 цього Закону обласні ради самостійно вирішують в установленому законом порядку питання щодо управління такими обєктами.

Таким чином, суд доходить до висновку, що Одеська міська рада приймаючи оскаржувані рішення, необґрунтовано включила спірний обєкт до переліку обєктів, що підлягають приватизації, чим порушила права спільної власності територіальних громад області

При цьому, посилання Одеської міської ради на те, що під час розмежування памятки культурної спадщини не повинні були передаватися окремо, а повинні були передаватися, як частина жилого і нежилого приміщення місцевих рад, судом до уваги не приймається з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено факт порушення прав територіальних громад, сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, що є підставою для захисту таких прав шляхом визнання недійсним рішень в певних їх частинах та свідоцтва.

При цьому, суд погоджується з поясненнями прокурора щодо не пропущення ним строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки до спірних правовідносин слід застосовувати п.п.2 п. 2 розділу І Закону України від 20.12.2011 року № 4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким виключено п. 4 з ч. 1 ст. 268 ЦК України та п.п.3 п.5 Перехідних та Прикінцевих Положень даного закону, відповідно до якого протягом 3 років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором не було пропущено строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, а його подання було здійснено межах строку, передбаченого чинним законодавством.

Крім цього, суд відзначає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (ч.1 ст. 124 Конституції України, ч. 2 статті 1 Закону України „Про судоустрій і статус суддів).

Суд є конституційно визначеним державним інститутом, який правомочний захищати права і свободи людини і громадянина, завданням якого є здійснення правосуддя, забезпечення права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України (ст. 55, розділ VІІІ Конституції України, ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів).

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з правової визначеності, фактично, рішення суду повинно вирішити усі спірні питання між сторонами.

Основним завданням суду при вирішенні спору є застосування такого способу захисту, яким можливо було б вирішити усі питання, не залишивши у них обовязків звертатися до суду для кінцевого вирішення цього спору.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи однозначно свідчать про невизнання Одеською міською радою права власності на спірне майно за Одеською обласною радою, враховуючи, що судом встановлено, що воно належить останньому, суд вважає за необхідне задовольнити позов в повному обсязі, вирішивши питання щодо визнання права власності на спірне майно за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.

Разом з тим, судом не приймається до уваги твердження ОСОБА_1 комунальної власності Одеської міської ради стосовно того, що вимоги про визнання недійсними рішення Одеської міської ради та відповідно свідоцтва про визнання права власності підсудні адміністративному суду з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога про визнання недійсним в певній частині рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № від 17.12.2013 року №4212-VІ та рішення від 29.07.2010 №410, а також свідоцтва про право власності на спірне майно, видане на підставі рішення від 29.07.2010 №410.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа чи інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності, та на вимоги статтей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Власник майна, права якого порушено внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акта незаконним та про його скасуванням відповідно до статті 393 ЦК України.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності, визнання частково недійсними рішень та свідоцтва про право власності, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи задоволення судом позовних вимог заступника прокурора Одеської області, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 №410 Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси в частині включення за №10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, та пункту 4 в частині доручення КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на ці приміщення та антресолі.

3. Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 року серії САЕ №068436, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради (65004, Одеська обл., м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради (65004, Одеська обл., м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9кв.м., основною площею 733,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15.

4. Визнати недійсним пункт 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 року №4212-VІ Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради в частині включення до цього переліку за №5 нежитлового приміщення третього поверху площею 49,2 кв.м., що складає 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502 по вул. Ланжеронівській, 15 у м. Одесі.

5. Визнати право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей №502, загальною площею 1130,9 кв. м., основною площею 733,4 кв.м., розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр. Шевченка,4, код ЄДРПОУ 25042882)

6. Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691) до Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008; отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район; Код отримувача ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області; МФО: 828011; код класифікації: 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 2436 /дві тисячі чотириста тридцять шість/ грн. 00 коп. судового збору.

7. Стягнути з виконавчого комітету Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919) до Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008; отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район; Код отримувача ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області; МФО: 828011; код класифікації: 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 2436 /дві тисячі чотириста тридцять шість/ грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30 червня 2015 р.

Головуючий суддя Ю.М. Щавинська

Суддя Н.В. Рога

Суддя О.Л. Панченко