Рішення № 45903430, 11.06.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 911/2575/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

до Відповідача 1: Підгірцівської сільської ради Обухівського с. Підгірцї

Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі ОСОБА_1», м. Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_2, м. Київ

2. ОСОБА_3 м. Київ

3. ОСОБА_4 м. Київ

4. ОСОБА_5, м Київ,

5. ОСОБА_6, м Київ

6. ОСОБА_7, м. Хирів

7. Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м. Київ

про визнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача1: ОСОБА_8 дор.№01-4 від 05.01.2015 року

Від позивача2: ОСОБА_9 дов.№06-30/70 від 17.01.2015 року

Від відповідача 1: ОСОБА_10 дов.від 24.02.2015 року

Від відповідача 2: ОСОБА_11 дор. від 01.02.2015 року

Від третіх осіб: не зявились

Від прокуратури: ОСОБА_12 посв. № 03076 від 12.12.2014 року

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/2575/14 за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до відповідача 1: Підгірцівської сільської ради Обухівського, відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі ОСОБА_1» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. ОСОБА_2, м. Київ, 2. ОСОБА_3 м. Київ, 3. ОСОБА_4 м. Київ, 4. ОСОБА_5, м Київ, 5. ОСОБА_6, м Київ, 6. ОСОБА_7, м. Хирів, 7. Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м. Київ про вигнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.09.2014 року позов Заступника прокурора Київської області задоволено повністю; визнано недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області «Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради» від 20.01.2005 року.; визнано недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005 року; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» на користь ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, вул. Київська, експертна грошова оцінка якої станом на 27.12.2006 року складає 1275200,00 грн. (один мільйон двісті сімдесят пять тисяч двісті гривень 00 коп.); визнано недійсним державний акт серії ЯЕ № 006869 від 02.07.2007 року на право власності ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства; стягнуто з Підгірцівської сільської ради Обухівського району, ідентифікаційний код: 04361574, місцезнаходження: 08710, Київська область, Обухівський район, с.Підгірцї, вул. Васильківська, 39, в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 34030,00 грн. (тридцять чотири тисячі тридцять гривень 00 коп.).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Європейський газовий банк» та апеляційну скаргу ТОВ «Сенторі ОСОБА_1» на рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014 року залишено без задоволення; а рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2015 року касаційну скаргу ПАТ «Європейський газовий банк» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року задоволено. Рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року скасовано, а справу №911/2575/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу суддю А.Ю.Кошика визначено для розгляду справи №911/2575/14.

Відповідно до ухвали суду від 15.04.2015 року справу №911/2575/14 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 28.04.2015 року.

Від відповідача 1 до господарського суду 28.04.2015 року надійшла телеграма про відкладення розгляду справи.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 28.04.2015 року не зявився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав. Розгляд справи відкладався на 12.05.2015 року.

07.05.2015 року до господарського суду від відповідача 2 надійшла заява про застосування строків позовної давності та письмові заперечення на позов.

12.05.2015 року до господарського суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення.

Прокурор у судовому засіданні 12.05.2015 року подав пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Представник позивача 1 у судовому засіданні 12.05.2015 року подав додаткові пояснення у справі. Розгляд справи відкладався до 11.06.2015 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши в судовому засіданні 11.06.2015 року матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши надані сторонами докази, з врахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2015 року у справі № 911/2575/14, в ході нового розгляду справи судом встановлено наступне.

Заступник прокурора Київської області (Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» (позивач - 1) та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (позивач - 2) з позовною заявою до Підгірцівської сільської ради (відповідач - 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі ОСОБА_1» (відповідач - 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (3-я особа - 1), ОСОБА_3 (3-я особа - 2), ОСОБА_4 (3-я особа - 3), ОСОБА_5 (3-я особа - 4), ОСОБА_6 (3-я особа - 5), ОСОБА_7 (3-я особа - 6), про вигнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Позовні вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що відповідач 1 прийняв протиправні рішення, якими вилучив з користування позивача 1 земельні ділянки, що в подальшому незаконно перейшли у власність 3-х осіб та відповідача 2, в звязку з чим Прокурор просить суд визнати ці рішення недійсними, витребувати у відповідача 2 на користь позивача 1 земельну ділянку та визнати недійсним державний акт на право власності відповідача 2 на спірну земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час попереднього розгляду справи, рішенням XІІІ сесії Підгірської сільської ради XXIV скликання від 08.07.2004 року надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність:

- ОСОБА_4 земельної ділянки, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

- ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

- ОСОБА_5 земельної ділянки, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

- ОСОБА_6 земельної ділянки, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська.

Крім того, рішенням XVII сесії Підгірської сільської ради XXIV скликання від 26.10.2004 року надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,409 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська, 8.

За результатами розгляду листа від 17.11.2004 року за № 01-946 Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс», правонаступником якого є ДП «Київське лісове господарство», 20.01.2005 року на 19 сесії 24 скликання Підгірцівською сільською радою прийняте рішення «Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради».

На виконання вищевказаного рішення сільської ради вилучено земельну ділянку держлісфонду Козинського лісництва в кварталі № 90, виділ - 2, загальною площею 2,5472 га, розташованої в межах населеного пункту с. Підгірці, з земель об'єднання Київліс та передано її до земель запасу Підгірціівської сільської ради.

Рішенням 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 земельні ділянки, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства в селі Підгірці, вул. Київська.

На підставі вищевказаного рішення Підгірцівської сільської ради Обухівським районним відділом земельних ресурсів видані наступні державні акти:

- державний акт серії ЯА № 573765 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0041 загальною площею 0,4090 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573769 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0046 загальною площею 0,3018, га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573770 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0042 загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573771 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0043 загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573772 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0044 загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому вищевказані земельні ділянки були відчужені на підставі наступних правочинів:

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0041, загальною площею 0,4090 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 3518;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0046, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 3506;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0042, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 3510;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0043, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 3522;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0044, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 3526.

На підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу Обухівським районним відділом земельних ресурсів видано державний акт серії ЯД № 655803 від 04.09.2006 року на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства, яка включає в себе п'ять спірних земельних ділянок площею 0,4090 га, 0,3018 га, 0,5016 га, 0,4373 га, та 0,4371 га, що придбані на підставі договорів купівлі-продажу від 18.05.2006 року за № 3518, № 3506, № 3510, № 3522 та за № 3526.

В подальшому між ОСОБА_7 та ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» 27.12.2006 року укладено договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 5819, земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 року за № 5819 Обухівським районним відділом земельних ресурсів видано державний акт серії ЯЕ № 006869 від 02.07.2007 року на право власності ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

Прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Підгірцівською сільською радою Обухівського району вимог земельного та лісового законодавства України, за наслідками якої виявленні значні порушення зазначених галузей законодавства в діяльності сільської ради, що грубо порушують державні інтереси.

Прокурор, вважаючи, що відповідач-1 прийняв протиправні рішення, якими вилучив з користування позивача-1 земельні ділянки, що в подальшому перейшли у власність третіх осіб та відповідача-2, звернувся до суду з позовом про визнання таких рішень недійсними, витребування у відповідача-2 на користь позивача-1 земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності відповідача-2 на таку земельну ділянку.

Під час попереднього розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки прийняття оспорюваних рішень сільської ради та набуття третіми особами права власності на спірні земельні ділянки порушує права та інтереси держави, як власника лісогосподарських земель, адже з державної власності протиправно вибули землі вказаної категорії, у зв'язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності та права користування на землю; оспорюванні рішення сільської ради та державний акт в силу вимог ст. ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з користування держави земельної ділянки; крім того, посилання ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» на те, що від нього як добросовісного набувача власник не має права вилучати набуте ним майно суперечить чинному законодавству, оскільки права ДП «Київське лісове господарство», як особи, яка має речове право на спірне майно, підлягають захисту в порядку ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а спірні земельні ділянки, які незаконно перебувають у власності ТОВ «Сеторі ОСОБА_1», мають бути витребувані на користь державного підприємства.

За наслідками касаційного перегляду колегія суддів Вищого господарського суду України в постанові від 11.03.2015 року дійшла висновку про передчасність висновків господарських судів та неповне зясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на той факт, що ТОВ «Сеторі ОСОБА_1» було подано заяву про застосування строків позовної давності, проте суди не дали оцінки доводам відповідача-2 про позовну давність, лише вказавши, що позовну давність не пропущено.

До того ж суд касаційної інстанції відзначає, що при розгляді справи судами не було враховано практику Верховного Суду України про участь прокурорів і застосування позовної давності до вимог прокурорів за межами трирічного строку.

З огляду на викладене, судами не було досліджено коли відбувся факт порушення прав позивача і чи відбувся він взагалі, коли у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом і коли відбулось фактичне звернення до суду з таким позовом.

Також, господарським судам попередніх інстанцій при розгляді справи необхідно звернути увагу і на ту обставину, що спірна земельна ділянка є предметом іпотеки по договору іпотеки.

Поряд з цим суд касаційної інстанції зауважує, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків у справі щодо застосування ст. 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що прийняті Підгірцівською сільською радою рішення щодо відведення у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 11.03.2015 року, судом встановлено, що згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16.04.09 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

В пункті 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, з огляду на зміст зазначеного вище рішення Конституційного Суду України, лише орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади не може скасувати своє попереднє рішення, яке вже вичерпало свою дію. Висновків щодо неможливості скасування рішення органу місцевого самоврядування в судовому порядку рішення Конституційного Суду України не містить.

Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім цього, згідно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-67цс14 в постанові від 25.06.2014 року, державний акт на право приватної власності видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, прокурором обрано вірний спосіб захисту інтересів держави шляхом визнання недійсними рішень Підгірцівської сільської ради, якими вилучено землі лісогосподарського призначення у ДП «Київське лісове господарство», а у подальшому передано у приватну власність громадянам.

Стосовно доводів щодо пропуску прокурором строку позовної давності, суд враховує, що виходячи зі змісту статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до винесення ним рішення.

ТОВ «Сеторі консалтинг груп» клопотання про застосування строку позовної давності заявлено лише під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, що є порушенням ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20.12.11) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20.12.11 протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, трирічний строк на звернення з даним позовом підліковується від 20.12.11 і відповідно спливає 20.12.2014 року. Оскільки, позов подано до суду згідно вх.штампу канцелярії 26.06.2014 року, строк позовної давності не вважається тпропущеним.

Щодо того факту, що спірна земельна ділянка передана в іпотеку, відповідні обставини не впливають на законність набуття прав на таку земельну ділянку і, відповідано, не впливають на результат вирішення спору. Іпотекодержатель, є особою, на чиї права та обовязку може вплинути рішення у справі, що є підставою для залучення його третьою особою та було дотримано судом.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Одночасно вищевказаною перевіркою встановлено, що вилучення спірних земельних ділянок та їх подальше відчуження проведено незаконно виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

Земельний кодекс України в ст. 79 визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За таких обставин суд погоджується з позицією Прокурора з приводу того, що сільські ради наділені повноваженнями приймати рішення про вилучення земельних ділянок лісового фонду, межі яких встановлені в натурі.

Згідно із ст.ст. 1, 2 Закону України «Про землеустрій», межування земель це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка, які проводяться під час виконання робіт із землеустрою. Видами робіт із землеустрою являються обстежувальні вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Закон України «Про землеустрій» в ст. 20 визначає, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі вилучення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 «Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 року за № 677, встановлено, що проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Таким чином, суд вважаю обґрунтованою та доведеною позицію Прокурора з приводу того, що положення ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України щодо отримання згоди землекористувача при вилученні земельної ділянки, може бути реалізоване лише у формі погодження останнім проекту вилучення земельної ділянки, а не у формі листа.

Отже, суд приходить до висновку та вважає доведеною позицію Прокурора з приводу того, що лист Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» від 17.11.2004 року за № 01-946 про те, що останній не заперечує проти вилучення спірної земельної ділянки для потреб територіальної громади, може бути лише підставою для розробки проекту її вилучення з метою встановлення координат вказаної земельної ділянки та формування її як об'єкта права.

Судом береться до уваги, що без формування земельної ділянки, як об'єкта права, щодо останньої не могло бути прийняті сільською радою рішення про її вилучення, оскільки такої земельної ділянки, в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України, - не існує.

Проте, рішення Підгірцівської сільської ради, яким вилучено земельну ділянку, загальною площею 2,5472 га, із постійного користування Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс», прийняте з порушенням ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 149 Земельного кодексу України та вказаним рішенням сільської ради порушено право законного користувача спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим останнє підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч, 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прокурором з позивачами 1, - 2 доведено та відповідачами 1, - 2 не спростовано те, що положення Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»передбачають те, що земельна ділянка вважається вилученою після проведення державної реєстрації припинення на неї прав постійного користувача.

Зокрема, Земельний кодекс України в ст. 202 визначає основні організаційні засади проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки, згідно з якою державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ст.ст. 181, 182 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 3.10. «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року за № 43, у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

В ході проведення Прокурором перевірки встановлено, що державна реєстрація припинення права постійного користування КДЛО «Київліс» на спірну земельну ділянку, - не проведена та зміни до правовстановлюючих документів КДЛО «Київліс» не вносились і нові правовстановлюючі документи не виготовлялись.

Прокурором за наслідками вказаної перевірки вірно зроблено висновок, з яким суд погоджується, що спірна земельна ділянка, загальною площею 2,5472 га, юридично продовжує перебувати в постійному користуванні позивача, а право останнього у встановленому законодавством порядку не припинено.

Крім того, рішенням 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність громадян спірні земельні ділянки, порушено порядок зміни їх цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Лісового кодексу України (в редакції на момент існування спірних відносин), переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Однак, орган лісового господарства згоди на передачу спірних земель до земель сільськогосподарського призначення не надавав.

Одночасно Прокурором доведено суду те, що сільською радою рішення про віднесення вилучених земель до земель сільськогосподарського призначення не приймалось.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Зокрема, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, рішення 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність громадян спірні земельні ділянки, прийняте з порушенням вимог ст. 21 Земельного кодексу України та ст. 42 Лісового кодексу України, що відповідно до ст.ст. 21, 152 Земельного кодексу України є безумовною підставою для визнання їх недійсними.

Аналогічна правова позиція визначена в постановах Верховного Суду України від 14.05.2014 року по справі № 6-35цс14 та від 13.11.2013 року по справі № 6-123ц13, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Згідно із ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Цивільний кодекс України в ст.ст. 387, 388 передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З врахуванням викладеного суд погоджується з позицією Прокурора з приводу того, що права ДП «Київське лісове господарство», як особи, яка має речове право на спірне майно, підлягають захисту в порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а спірні земельні ділянки, які незаконно перебувають у власності ТОВ «Сеторі ОСОБА_1», мають бути витребувані на користь державного підприємства.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Так, на підставі ст. 152 Земельного кодексу України підлягають визнанню недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки останніх власників.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № З-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 16 Конституції України забезпечення безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обовязком держави.

Суд вважає обґрунтованою позицію Прокурора, що виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно, згідно із вказаним рішенням Конституційного Суду України, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обовязок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Державою у ст.ст. 13, 14 Конституції України встановлено основні принципи регулювання земельних відносин в Україні, які деталізовано у ст. 5 Земельного кодексу України,

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України, одним із завдань земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та доведеності позиції Прокурора з приводу того, що прийняття оспорюваних рішень сільської ради та набуття вищевказаними особами права власності на спірні земельні ділянки грубо порушує права та інтереси держави, як власника лісогосподарських земель, адже з державної власності протиправно вибули землі вказаної категорії, у зв'язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності та права користування на землю.

У звязку з наведеним Прокурором вірно обрано спосіб та метод захисту і відновлення інтересів держави відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» шляхом пред'явлення відповідного позову в порядку господарського судочинства.

Є доведеною та обґрунтованою позиція Прокурора, що у сфері земельних відносин загальносуспільні інтереси переважають над приватними інтересами окремих власників, у звязку з чим порушення принципу законності не допускається.

Цивільний кодекс України у ст. 386 передбачає, що на державу покладений обов'язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Зазначені вище дії по незаконній передачі відповідачем - 1 в користування належної державі земельної ділянки лісового фонду зачіпають інтереси держави.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Абзацом 1 п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнання недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 року за N 02-5/35 з послідуючими змінами та доповненням визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вищевказані оспорюванні рішення сільської ради та державний акт в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з користування держави земельної ділянки, в звязку з чим позовні вимоги Прокурора є обґрунтованими і доведеними, внаслідок чого підлягають задоволенню судом в повному обсязі шляхом визнання недійсними рішень місцевої ради, державного акту та витребування земельної ділянки.

Крім того, суд приходить до висновку, що відповідачі та 3-ї особа не намагалися вживати заходів щодо усунення виявлених в ході проведеної органами прокуратури перевірки вищевказаних порушень вимог земельного законодавства.

У судовому засіданні, надані Прокурором та позивачами 1, 2 докази, спростовані не були та заперечувались відповідачами 1 в ході розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 49 Господарського кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В звязку з викладеним, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Підгірцівської сільської ради Обухівського району, товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі ОСОБА_1, про вигнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державних акту на право власності на землю, - задовольнити повністю.

2.Визнати недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області «Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради» від 20.01.2005 року.

3.Визнати недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005 року, якими затверджено наступні проекти землеустрою та передано у власність:

-ОСОБА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, земельної ділянки, загальною площею 0,409 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська, 8;

-ОСОБА_4, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, земельної ділянки, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

-ОСОБА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, земельної ділянки, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

-ОСОБА_5, ідентифікаційний номер: НОМЕР_4, земельної ділянки, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська;

-ОСОБА_6, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5, земельної ділянки, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: село Підгірці, вул. Київська.

4. Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі ОСОБА_1», ідентифікаційний код: 34414474, місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство», ідентифікаційний код: 00991373, місцезнаходження: 08114, Київська область, Києво-Святошинський район, село Стоянка, вул. Лісна, 15, земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, вул. Київська, експертна грошова оцінка якої станом на 27.12.2006 року складає 1275200,00 грн. (один мільйон двісті сімдесят пять тисяч двісті гривень 00 коп.).

5. Визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 006869 від 02.07.2007 року на право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі ОСОБА_1», ідентифікаційний код: 34414474, місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

6. Стягнути з Підгірцівської сільської ради Обухівського району, ідентифікаційний код: 04361574, місцезнаходження: 08710, Київська область, Обухівський район, с. Підгірцї, вул. Васильківська, 39, в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 34030,00 грн. (тридцять чотири тисячі тридцять гривень 00 коп.).

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 25.06.2015 р.