Рішення № 45903333, 25.06.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа № 911/2181/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкарєр», Київська обл., с. Острівдо публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», м. Київтреті особи1) товариство з обмеженою відповідальністю «РГК», Київська обл., смт. Рокитне 2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, м. Київпро визнання недійсними договорів,за участю представників:

позивача:не зявилися; відповідача:не зявилися;третьої особи 1не зявилися;третьої особи 2не зявилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкарєр» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» (відповідач) за участю третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання недійсними: договору іпотеки від 25.12.2012 року, договору застави №2/1/2-1/2012/980-3/24-2 рухомого майна від 25.12.2012 року, договору застави корпоративних прав №2/1/2-1/2012/980-3КП/24-1 від 25.12.2012 року та договору №2/1/2-1/2012/980-383/24-1 про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкарєр» під відкладальною умовою від 25.12.2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2015 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 11.06.2015 року.

Крім того, з метою забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: заборони публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» вчиняти будя-які дії, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25.12.2012 року; заборони реєстраційній службі Головного управління юстиції в Київській області, а також вісім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно і нотаріусам України, зокрема, приватному нотаріусу Київського нотаріального округу ОСОБА_1, вчиняти будь-які дії, повязані з державною реєстрацією права власності та інших речових прав на нерухоме майно предмет іпотеки; заборони приватному нотаріусу Київського нотаріального округу ОСОБА_1 та будь-яким іншим нотаріусам України посвідчувати договори купівлі-продажу предмета іпотеки від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра»; зупинення звернення стягнення предмету іпотеки відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, 30.09.2014 року на підставі вчиненого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_2, №1940 від 25.09.2014 року виконавчого напису нотаріуса, за виконавчим провадженням №44905835 про звернення стягнення на майно, що є предметом оскаржуваного договору іпотеки.

Розглянувши дану вимогу, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2015 року розгляд справи було відкладено на 25.06.2015 року.

До канцелярії господарського суду Київської області 22.06.2015 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання 25.06.2015 року не зявилися, про час і місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що незявлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «РГК» (позичальник) було укладено кредитний договір №2/1/2-1/2012/980-К/24 (кредитний договір), за умовами якого банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 72 000 000,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в тому числі: 24 500 000,00 грн. з 01.07.2013р. по 30.11.2017р. та 47 500 000,00 грн. з 30.11.2017р. по 30.11.2022р. зі строком користування по 30.11.2022р. включно (пункти 1.1.1, 1.1.2); цільове призначення для поповнення обігових коштів, в тому числі для погашення заборгованості за виданими векселями (пункт 1.2).

Додатковою угодою №2 від 27.12.2012 року до кредитного договору сторони погодили внести зміни до пункту 1.1.1 кредитного договору, визначивши предмет договору наступним чином: сума кредиту складає 72 000 000,00 грн. з наступним погашенням згідно графіку, наведеному у додатку №5; надання кредиту проводиться шляхом списання відповідної суми коштів меморіальним ордером з позичкового рахунку у відділенні публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» та зарахуванням на поточний рахунок позичальника у відділенні №1013 публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра». Також сторонами підписано Додаток №5 від 27.12.2012 року графік погашення суми основної заборгованості та сплати відсотків по кредиту.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобовязань товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» (позичальник) за кредитним договором №2/1/2-1/2012/980-К/24 від 21.11.2012 року перед банком, між публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» 25.12.2012 року було укладено договір іпотеки (договір іпотеки), предметом якого є нерухоме майно, а саме: 1) комплекс - адміністративні приміщення літ. «А» загальною площею - 210,3 кв.м., гараж-майстерня літ. «Б», загальною площею 572,1 кв.м., котельня літ. «В» загальною площею - 48,6 кв.м., будівля заправочної станції з прибудовою літ. «Г» загальною площею - 47,1 кв.м., насосна станція літ. «Д» загальною площею - 68, 4 кв.м., вагова літ «Ж» загальною площею 25,3 кв.м., компресорна-склад літ. «З» загальною площею - 50,0 кв.м., автовагова літ. «К» загальною площею - 66,4 кв.м., аспіраторна літ. «Л» загальною площею 12,0 кв.м., трансформаторна щитова літ. «Р» загальною площею 128,9 кв.м., електрощитові літ. «С» загальною площею - 168,1 кв.м., масло-насосна станціялі. «Т» загальною площею - 45,0 кв.м; 2) комплекс нежитлових будівель: будівля арт свердловини літ. «М» загальною площею 9,9 кв.м, склад літ. «Н» загальною площею - 48,6 кв.м., майстерня-щитова літ. «О» загальною площею 46,4 кв.м., майстерня літ. «П» загальною площею - 23,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Острів, вул. Садова, 2/1.

Відповідно до п. 1.4. договору іпотеки, узгоджена вартість предмета іпотеки становить 27 610 987 грн.

25.12.2012 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» в забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором укладеним між відповідачем та третьою особою 1, було укладено договір застави рухомого майна №2/1/2-1/2012/980-3/24-2.

25.12.2012 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», громадянином ОСОБА_3 федерації ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» в забезпечення виконання зобовязання за кредитними договором укладеним між відповідачем та третьою особою 1, було укладено договір застави корпоративних прав № 2/1/2-1/2012/980-3КП/24-1.

25.12.2012 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», громадянином ОСОБА_3 федерації ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» було укладено договір про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки в статутному капіталі ТОВ «Рокитнянський гранкар'єр» під відкладальною умовою. Відкладальною умовою, в розумінні цього договору, є невиконання ТОВ «РГК» зобовязань за кредитним договором № 2/1/2-1/2012/980-К/24 укладеним 21.12.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «РГК» та невиконання заставодавцем відповідних умов договору застави №2/1/2-1/2012/980-ЗКП/24-1 від 25.12.2012 pоку, відповідно до якого банк має право набути права власності на предмет застави.

Позивач стверджує, що договір іпотеки від 25.12.2012 року, договір застави №2/1/2-1/2012/980-3/24-2 рухомого майна від 25.12.2012 року, договір застави корпоративних прав №2/1/2-1/2012/980-3КП/24-1 від 25.12.2012 року та договір №2/1/2-1/2012/980-383/24-1 про задоволення вимог заставодержателя шляхом відступлення частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкарєр» під відкладальною умовою від 25.12.2012 року суперечать положенням Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 81, 92, 97, 98, 145, 186, 237, 239, 576, положенням Господарського кодексу України, зокрема ст. 65, положенням Закону України «Про господарські товариства», зокрема ст.ст. 41, 58, 59, положенням Закону України Про іпотеку», зокрема ст.ст. 1, 12,18, 19, положенням Закону України «Про заставу», зокрема ст.ст. 1, 13, 14, а тому вказані договори, в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України, підлягають визнанню судом не дійсними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 16/191 від 12.04.2010 р.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 57 ГК України установчими документами субєкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) субєкта господарювання.

Статут субєкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації субєкта господарювання, а також інші відомості, повязані з особливостями організаційної форми субєкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Судом встановлено, що загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр», протоколом №6 від 12 січня 2011 року затверджено статут товариства (далі статут).

Згідно п. 4.1. статуту учасником товариства є громадянин ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_5, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1.

Статтею 10 ЗУ «Про господарські товариства» встановлено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що довіреністю від 21 грудня 2012 року посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрованою в реєстрі за №2677, єдиний учасник (власник) ТОВ «Рокитнянський гранкарєр» ОСОБА_5 за попередньою домоленістю уповноважує директора ТОВ «Рокитнянський гранкарєр» ОСОБА_6 бути представником ТОВ «Рокитнянський гранкарєр» з питань укладення, підписання, згідно зі статутом ТОВ «Рокитнянський гранкар'єр» та від імені останннього , кредитних договорів та додатків, змін і доповнень до них, договорів іпотеки та договорів про внесення змін до них, договорів застави рухомого майна та договорів про внесення змін до них, договорів застави автотранспорту та договорів про внесення змін до них, договорів застави корпоративних прав та договорів про внесення змін до них, договорів застави майнових прав та договорів про внесення змін до них на суму, що перевищує 100 000,00 грн. на загальну суму кредитних коштів в розмірі 72 000 000,00 грн., що фактично підтверджує факт надання Зборами Учасників попередньої письмової згоди Виконавчому органу на укладення правочинів на суму, що перевищує еквівалент 5 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2015 року у справі №911/5616/14, в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» за кредитним договором від 21.12.2012 року №2/1/2-1/2012/980-К/24 сумі 83 248 009,53 грн., з яких: 72 000 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 507 161,11 грн. заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам; 9 482 000,00 грн. заборгованість по простроченим процентам; 123 024,00 грн. пеня за несвоєчасно сплачені проценти; 989 536,78 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення процентів; 696,67 грн. 3% річних від суми простроченого кредиту; 145 590,97 грн. 3% річних від простроченої суми відсотків, звернути стягнення на предмет застави за договором застави №2/1/2-1/2012/980-3/24-2 рухомого майна від 25.12.2012 року що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкарєр» (код ЄДРПОУ 37066418), шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за наступною початковою ціною реалізації: електричні повітряні мережі (на території гранкарєру) 21 739,00 грн.; лінію електропередач (на території гранкарєру) 30 568,00 грн.; бульдозер Т-130 (на території гранкарєру), інвентарний №10420023 18 633,96 грн.; бульдозер Т-170 (на території гранкарєру), інвентарний №10420024 29 496,85 грн., екскаватор ЕКГ-5 (на території відкритої розробки), інвентарний №10420025 416 614,00 грн.

Зазначене рішення суду у встановленому законом порядку набуло законної сили.

Вказані факти в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для цієї справи значенням у вирішенні даного спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини« згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Судом у рішенні від 18.03.2015 року у справі №911/5616/14 досліджено договір застави рухомого майна №2/1/2-1/2012/980-3/24-2 та встановлено, що зміст договору, не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору субпідряду за №14/1408-1 від 14.08.2014 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Крамміськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логан Групп», є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду позивачем та відповідачем в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 30.06.2015р.

Суддя Т.Д. Лилак