Рішення № 45903177, 22.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015Справа №910/9233/15За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

До Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

Про визнання договору укладеним

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бублик В.М. (дов. № 30/229 від 30.12.2014)

від відповідача: Сіндряков О.В, (до.в № 14-104 від 18.04.2014)

В судовому засіданні 22.06.2015, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.04.2015 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява № 30/453 від 03.04.2015 Публічного акціонерного по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору укладеним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/9233/15, розгляд справи призначено на 13.05.2015.

В судове засідання, призначене на 13.05.2015, з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

В судовому засіданні, призначеному на 13.05.2015, керуючись ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву на 27.05.2015.

25.05.2015 через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача.

В судове засідання, призначене на 27.05.2015 з'явились представники сторін, надали пояснення по суті справи та додаткові докази по справі.

В судовому засіданні, призначеному на 27.05.2015 було оголошено перерву на 15.06.2015.

В судове засідання, призначене на 15.06.2015 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

В судове засідання, призначене на 15.06.2015 представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Ухвалою господарського суду від 15.06.2015 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи відкладено на 22.06.2015.

В судове засідання, призначене на 22.06.2015 з'явились представники сторін, надали пояснення по суті справи та додаткові докази по справі.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Як на підставу звернення до суду з вимогами визнати укладеним договір на експлуатацію складових ЄГТС Позивач посилається на положення ч.4 ст.71 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та Постанови від 07.03.2013 № 228 Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)» (далі також Типовий договір).

Так, відповідно до ч. 4 ст.71 вказаного Закону власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані передати належні їм складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

Затвердження Типового договору на експлуатацію складових ЄГТС відповідно до ст.15 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» віднесено до повноважень НКРЕ, керуючись якими остання Постановою від 07.03.2013 № 228 затвердила Типовий договір на експлуатацію складових ЄГТС.

Чинним законодавством України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При цьому, чинне законодавство не містить прямої вказівки щодо обов'язку Відповідача укладати з Позивачем виключно договори на експлуатацію належних Відповідачу складових ЄГТС.

Отже Відповідач як власник складових ЄГТС не обмежений законодавством у розпорядженні належними йому складовими ЄГТС шляхом укладання виключно договору на їх експлуатацію: такі складові можуть, зокрема, бути передані у користування або у господарське відання чи у власність газорозподільному/газопостачальному підприємству.

Діяльність ПАТ «Сумигаз» з розподілу природного газу регулюється Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 № 12 (далі Ліцензійні умови).

Пунктом 2.1.1. вказаних Ліцензійних умов передбачено, що однією з достатніх підстав для провадження господарської діяльності з розподілу природного газу є наявність у ліцензіата (в даному випадку ПАТ «Сумигаз») розподільних мереж, які перебувають у його власності чи користуванні. Вимог щодо передачі складових ЄГТС у експлуатацію на підставі Типового договору, затвердженого НКРЕ, Ліцензійні умови не містять.

Із зазначеної норми Ліцензійних умов в сукупності з вимогами Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» випливає, що укладання договору на експлуатацію складових ЄГТС у відповідності до Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228, не є єдиною виключною обов'язковою умовою регулювання відносин між сторонами, пов'язаних з використанням газорозподільними об'єктами.

Більш того, зазначений газопровід фактично знаходиться у користуванні ПАТ «Сумигаз».

Таким чином, оскільки спірний Договір на експлуатацію складових ЄГТС, визнання укладеним якого є предметом спору у справі № 910/9233/15 не базується на державному замовлені; не є обов'язковим для укладання в силу прямої норми закону; жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання спірного до сторони не заключали, то законні підстави зобов'язувати Відповідача укладати спірний договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, відсутні.

Окрім того, з умов спірного Договору вбачається, що переданий в експлуатацію газопровід використовується Позивачем у своїй господарській діяльності з розподілу та постачання природного газу для споживачів.

Використовуючи газопровід, Позивач зобов'язується утримувати його у належному технічному стані відповідно до вимог чинного законодавства та правил безпеки (розділ IV, Додаток 2 до спірного Договору).

Вказаний газопровід використовується ПАТ «Сумигаз» для надання послуг з розподілу та постачання природного газу споживачам.

Складовою відпускної ціни на природний газ для споживачів є вартість послуг з транспортування та постачання природного газу відповідно до п.1.3. Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983.

Пунктом 4.1 зазначеної Методики встановлено, що основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства, які відповідно до п.2 цієї Методики в значній мірі залежать від обсягу робіт при обслуговуванні, утриманні і експлуатації систем газопостачання.

Тобто витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням, утриманням та експлуатацією систем газопостачання, є складовою тарифу на транспортування природного газу газорозподільними трубопроводами, який, в свою чергу є складовою ціни на природний газ для споживачів.

Отже чинним законодавством передбачена компенсація газорозподільним (газопостачальним) підприємства витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням складових ЄГТС.

Позивач не використовує вказаний газопровід у своїй діяльності та не отримує прибутку, пов'язаного з правом власності на цей газопровід. Більш того, витрати Відповідача, пов'язані з оплатою на користь Позивача за експлуатацію останнім газопроводу за спірним Договором, не мають джерел компенсації (погашення), тоді як чинне законодавство передбачає компенсацію саме Позивачу витрат на експлуатацію об'єктів ЄГТС.

У пункті 6.1 розділу VI спірного Договору Позивач зазначив, що «Цей договір є укладеним і набирає чинності з 12.05.2013 та діє до 31.12.2019».

Така редакція спірного договору суперечить положенням ст.187 Господарського кодексу України, якою передбачено, що днем укладання відповідного господарського договору є день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору.

Крім того строк дії договору між сторонами не узгоджений, а Позивачем не надано жодного обґрунтування щодо встановленого у спірному Договорі строку його дії.

У пункті 1 розділу III спірного Договору Позивачем визначена вартість послуг (робіт) за цим договором, яка складає 1 609, 22 грн., крім того ПДВ - 321,84 грн. за один календарний рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Однак визначена у спірному договорі ціна (вартість робіт/послуг) між сторонами не узгоджена, а Позивачем не обґрунтована.

Враховуючи, що витрати Позивача, пов'язані з технічним обслуговуванням газопроводів покриваються за рахунок включення витрат на таке обслуговування до тарифу на розподіл природного газу, який є складовою ціни на природний газ для споживачів, визначена у спірному Договорі ціна є необгрунтованою та не може бути встановлена у спірному Договорі.

При цьому у Типовому договорі на експлуатацію складових ЄГТС, затвердженому Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228, у відповідності до якого Позивач вимагає визнати укладеним спірний Договір, не встановлена умова щодо встановлення вартості робіт/послуг з розрахунку на календарний рік.

Редакція п.2.2. розділу II спірного Договору взагалі не відповідає умовам Типового договору на експлуатацію складових ЄГТС, затвердженому Постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228.

Згідно з частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання договору укладеним є не обґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору укладеним - відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 26.06.2015

Суддя М.О. Лиськов