Рішення № 45877736, 25.06.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/14634/14-ц Провадження № 22-ц/773/755/15 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

при секретарі Лимарі Р.С.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в місті Луцьку за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого остання отрималакредит у розмірі 65 000 доларів США, зі сплатою 12,50% річних та терміном повернення цих коштів до 10 лютого2025 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 48,9 кв. м., житловою площею30,1кв. м.

8 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору купівлі-продажу відступило ПАТ «Дельта Банк» свої права вимоги по заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі за вказаними вище договорами.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 111555, 97 доларів США, що згідно встановленого НБУ офіційного курсу гривні по відношенню до долара США,станом на 05 серпня 2014 року було еквівалентно 1371869,69 грн., в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі цієї квартири у власність банку та визнати за ним право власності на вказане іпотечне майно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від26 січня 2015 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що воно винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати, з таких підстав.

Відповідно дост. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає цим вимогам.

Згідно зі ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту №11196690000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 65 000 доларів США, що згідно встановленого НБУ офіційного курсу гривні по відношенню до долара США становить 328250,00 грн., зі сплатою 12,50% річних та терміном повернення цих коштів до 10 лютого 2025 року (а.с.7-22).

У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 48,9 кв. м., житловою площею 30,1кв. м.(а.с.23-28).

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого продавець відступив покупцю свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі за договорами кредиту та іпотеки, укладеними з ОСОБА_2 (а.с.36-38).

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Судом також встановлено, що відповідач не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором від 10 серпня 2007 року і її заборгованість становить 111555,97 доларів США, та згідно встановленого НБУ офіційного курсу гривні по відношенню до долара США, станом на 05 серпня 2014 року була еквівалентна 1371869,69 грн., з яких сума заборгованості за кредитом - складає 742248 грн. 15 коп., сума заборгованості за відсотками 629621 грн. 53 коп., що підтверджується довідкою банку про заборгованість (а.с.29), та не заперечується відповідачем у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається та в суді сторонами також підтверджено, що на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.11.2009 року за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення 486116,95 грн. боргу жодних коштів з боржників стягнуто не було, дане рішення до даного часу не виконано.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, правильно зазначивши про наявність порушення прав позивача як кредитора у звязку із непогашенням виниклої з вини відповідача заборгованості та визнавши право іпотекодержателя на звернення стягнення щодо предмета іпотеки, разом з тим невірно дійшов висновку про те, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не може бути задоволена, оскільки на спірні правовідносини, розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду є хибними.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Статтями 12, 33 Закону України «Про іпотеку» та ст. 589 ЦК України передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України, ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону N 898-IV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки в таких випадках: в разі невиконання боржником основного зобов'язання; у разі виконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов іпотечного договору; в інших випадках, передбачених договором (пункт 4 іпотечного договору).

Як вбачається зі змісту п. 2.1.1 договору іпотеки від 10 серпня 2007 року у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зазначену норму закону також прописано і в договорі іпотеки, який був укладений між відповідачем та АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно з п. 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного боргу у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи встановлені вимоги матеріального права допускається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦПК України має право вимагати застосування його судом.

Така ж позиція викладена в роз'ясненнях, які дані у п. 39 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за N 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Крім того, відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд повинен зазначати у своєму рішенні всі необхідні складові, передбачені цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону, пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої ст. 38 вищенаведеного закону.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні норми ст.39 цього Закону, встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою ст. 38 цього Закону.

Частиною 3 статті 37 ЗУ "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Разом з тим, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами ? резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Статтею 3 Закону N 1304-VII передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Частиною 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Тобто зазначена заборона на звернення стягнення на предмет іпотеки має тимчасовий характер і не є підставою для відмови у позові.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 25 березня 2015 року в справі №6-44цс15 та в постанові від 27 травня 2015 року в справі № 6-58цс 15.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що є всі правові підстави для застосування Закону про мораторій, оскільки доведено, що іпотечна квартира, яка виступає в якості забезпечення зобовязання ОСОБА_2 за споживчим кредитом, наданим у доларах США, використовується відповідачкою як місце постійного проживання, де вона тривалий час зареєстрована, та іншого нерухомого житлового майна у власності не має, а площа квартири не перевищує встановлені Законом розміри.

На думку колегії суддів, дія Закону про мораторій не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Дельта Банк» про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки на час дії мораторію зупиняється примусове стягнення, тому рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням вимог законодавства, тому воно підлягає скасуванню відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача в користь позивача, відповідно до ст.88 ЦПК України, понесених банком судових витрат, які підтверджені документально (а.с.1).

Однак, враховуючи вищенаведені норми закону та правові позиції Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312-314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2015 року у даній справі скасувати і ухвалити нове.

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за кредитним договором від 10 серпня 2007 р. за № 11196690000, яка утворилась станом на 05 серпня 2014 р. в розмірі 1371869 грн. 69 коп., з яких сума заборгованості за кредитом - складає 742248 грн. 15 коп., сума заборгованості за відсотками 629621 грн. 53 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру загальною площею 48,9 кв. м., житловою площею 30,1 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_2 та передана нею в іпотеку на підставі договору від 10 серпня 2007 р., укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 і посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, шляхом передачі предмета іпотеки у власність ПАТ "Дельта Банк".

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності.

Визнати право власності Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 48,9 кв.м., жилою площею 30,1 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" понесені судові витрати в сумі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн.

Рішення суду в частині звернення стягнення та визнання права власності на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014р. "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді