Рішення № 45860136, 22.06.2015, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/2259/15-ц Провадження № 2/314/789/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 року м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Галянчук Н.М.,

при секретарі Денисовій Ю.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди, який неодноразово уточнювала (а.с. 17-19, 70-71). На обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що на підставі наказу № 119 від 11 вересня 2008 року вона з 12 вересня 2008 року прийнята на роботу за сумісництвом до ЗДП «Кремнійполімер» на посаду прийомоздавача вантажу і багажу. Наказом № 31 від 02 лютого 2015 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України. Однак при звільненні відповідач не провів з нею повний розрахунок, зокрема, не була сплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 5204,53 грн.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на її користь вищевказану заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за весь час затримки у розмірі 3761,88 грн., заборгованість за прострочення виконання зобовязання з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4684,15 грн., три відсотки річних у розмірі 618,08 грн. та моральну шкоду, яку вона оцінює у 2000,00 грн., а всього 16269,34 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити на тих підставах, що в ньому зазначені.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнала частково, підтвердила, що позивач ОСОБА_3 протягом 2008-2015 років була працевлаштована за сумісництвом у ЗДП «Кремнійполімер» на посаді прийомоздавача вантажу і багажу, на теперішній час відповідач має заборгованість перед позивачем по заробітній платі за період з лютого 2010 року по жовтень 2010 року, грудень 2010 року, а також з травня 2014 року по липень 2014 року у розмірі 5205,53 грн. Зазначила, що вказана заборгованість виникла через низку причин, зокрема, тривалої процедури банкрутства підприємства, яка на теперішній час перебуває на стадії санації, складного фінансового становища тощо. Однак не заперечує проти суми заборгованості, вважає, що у цій частині позов підлягає задоволенню. Не заперечує представник відповідача і проти застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України, однак при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просить врахувати розрахунки відповідача, викладені у письмових запереченнях (а.с. 21-23). Окрім того, представник відповідача вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі з нарахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також в частині стягнення моральної шкоди, свої доводи з посиланням на відповідні нормативно-правові акти наводить у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню, у звязку із такими встановленими судом обставинами та відповідними до них правовідносинами.

Судом встановлено, що у період часу з 12 вересня 2008 року по 02 лютого 2015 року ОСОБА_3 працювала за сумісництвом у цеху № 15 ЗДП «Кремнійполімер» на посаді прийомоздавача вантажу і багажу (а.с. 5, 24, 25). Наказом № 31 від 02 лютого 2015 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України (а.с. 26, 27).

Вказані обставини визнані сторонами у судовому засіданні, а тому, на підставі ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Згідно з довідками ЗДП «Кремнійполімер» № 193 від 06 травня 2015 року та № 241 від 03 червня 2015 року, у день звільнення відповідач не провів з ОСОБА_3 повного розрахунку та має заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2010 року по жовтень 2010 року, грудень 2010 року, а також з травня 2014 року по липень 2014 року у розмірі 5205,53 грн. (а.с. 7, 28).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд, на підставі викладеного, вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із нею при її звільненні. Однак суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком середнього заробітку. Вирішуючи питання про розмір стягуваної суми середнього заробітку, суд виходить з такого.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звільнена з роботи 02 лютого 2015 року, що не оспорюється сторонами.

На час звільнення позивача повний розрахунок з нею проведено не було: залишилася невиплаченою сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 5205,53 грн. До дня ухвалення рішення позивачу вказана сума не виплачена.

Враховуючи вказані обставини, середній заробіток за час затримки розрахунку повинен вираховуватись з моменту звільнення позивача 03 лютого 2015 року (наступний після звільнення день) по день винесення рішення 22 червня 2015 року.

Однак при визначенні кількості робочих днів, які підлягають множенню на середньоденний заробіток позивача, суд враховує певні особливості трудових відносин, які склались між сторонами, оскільки ОСОБА_3 була працевлаштована у ЗДП «Кремнійполімер» за сумісництвом.

Питання роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регламентується постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 03 квітня 1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», а також Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України № 43 від 28 червня 1993 року. Цими нормативно-правовими актами встановлено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.

Згідно з наданою суду довідкою № 240 від 03 червня 2015 року, середньоденна заробітна плата позивача на ЗДП «Кремнійполімер» станом на 02 лютого 2015 року становила 40,02 грн., середньомісячне число робочих днів - 11 (а.с. 29).

За таких обставин, враховуючи, що загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу, суд розраховує середній заробіток за час затримки шляхом множення середньоденного заробітку позивача на число робочих днів, що складає 51,7 робочих днів, яке вираховується шляхом множення періоду часу з моменту звільнення позивача 03 лютого 2015 року (наступний після звільнення день) по день винесення рішення 22 червня 2015 року (4 місяці 19 днів або 4,7 місяці) на середньомісячне число робочих днів - 11 (4,7 місяці х 11 робочих днів = 51,7 робочих днів).

Таким чином, суд встановив, що розмір середнього заробітку за час затримки з 03 лютого 2015 року у розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду складає 2069,03 грн. = (середньоденний заробіток 40,02 грн. х 51,7 робочих днів).

Стосовно вирішення позову в частині вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітку з урахуванням індексу інфляції, суд виходить з такого.

За приписами ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. А за змістом ст. 8 вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

У статті 3 цього Закону передбачений порядок нарахування компенсації втрати частини доходів у звязку із порушенням строків її виплати, який обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст. 4 цього України, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Стаття 7 вищевказаного Закону передбачає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати їй заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані про розмір заборгованості заробітної плати, після утримання податків і платежів, по місяцях за які вона утворилась. Будь-яких доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем також не надано.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог у частині стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд позбавлений можливості самостійно вирахувати розмір компенсації, в звязку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних за весь час прострочення, суд виходить з такого.

Спір, який виник у даній справі, є трудовим.

Трудовим законодавством України (КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» тощо) не передбачена відповідальність власника або уповноваженого ним органу перед звільненим працівником за несвоєчасну виплату належних при звільнені сум у вигляді сплати трьох відсотків річних за весь час прострочення.

Стаття 625 ЦК України, на яку посилається позивач у своєму позові, як на підставу задоволення його вимог, застосовується до боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора, а не до власника або уповноваженого ним органу на вимогу звільненого працівника.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, в якій трудові відносини відсутні, а тому ст. 625 ЦК України, не може бути застосована до даних правовідносин.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України, який, аналізуючи практику застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, зазначив, що передбачена

ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на її користь трьох відсотків річних за весь час прострочення задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розяснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у звязку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

У позовній заяві позивач зазначила, що дії відповідача по невиплаті заборгованості по заробітній платі нанесли їй моральну шкоду, що виразилась у морально-психологічному дискомфорті, незручностях, яких остання зазнала, необхідності долучати додаткові зусилля для організації свого життя. Однак, у порушення вимог ст.ст. 11, 60 ЦПК України, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин.

Крім того, недоведеним суд вважає і наявність причинного звязку між морально-психологічним дискомфортом, незручностями, необхідністю долучати додаткові зусилля для організації свого життя та невиплатою заборгованості по заробітній платі. Так, ОСОБА_3 працювала у ЗДП «Кремнійполімер» за сумісництвом, тобто мала роботу на іншому підприємстві, в установі або організації, де отримувала заробітну плату. Таким чином, заборгованість по заробітній платі у ЗДП «Кремнійполімер» - це не єдине джерело існування позивача та її сімї, протилежне суду не доведено.

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Таким чином, з відповідача ЗДП «Кремнійполімер» на користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню: сума заборгованості по заробітній платі 5204,53 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 2069,03 грн., а всього 7273,56 грн., з вирахуванням податків та інших обовязкових платежів і зборів, які підлягають вирахуванню при виплаті заробітної плати.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору при подачі позову, суд за правилами ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» (69009,

м. Запоріжжя, вул. Теплична, 7, ЄДРПОУ 00203625) на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 5204,53 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2069,03 грн., а всього 7273,56 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 державного підприємства «Кремнійполімер» (69009,

м. Запоріжжя, вул. Теплична, 7, ЄДРПОУ 00203625) на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції.

Суддя Н.М. Галянчук

22.06.2015

22.06.2015