Рішення № 45858889, 24.06.2015, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/4877/15-ц

2/243/2674/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Сидоренко І.О.

при секретарі Рудь Т.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 8 Словянського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Словянського міськрайнного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів. Дана позовна заява мотивована тим, що 07.09.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 у письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. На виконання умов договору в рахунок оплати вартості квартири у період часу з 07.09.2012 року по 11.07.2014 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 32150 грн. та 2260 доларів США (71009,15 грн. станом на 26.05.2015 року за офіційним курсом НБУ). Наприкінці липня 2014 року позивач дізнався про те, що у зазначеній квартирі відповідачу належить лише ? частка. Крім того, на квартиру накладено заборону відчуження до 13.08.2016 року.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Вважає, що зазначений договір є нікчемним й відповідач повинен повернути сплачені на його виконання грошові кошти.

Просить суд застосувати наслідки нікчемного правочину до договору купівлі-продажу квартири у будинку № 7 по пров. Донському у місті Словянську, укладеному між ним та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 32150,00 грн. та 3360 доларів США, у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на час ухвалення рішення суду.

В судове засіданні позивач не зявився, надав суду заяву відповідно до якої просив суд розглянути справу без його участі, за участю його представника, що відповідає вимогам ст. 169 ЦПК України.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві, та, також зазначив, що в минулому році у звязку погіршенням економічного становища в країні між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про те, що позивач сплачує останній 10000,00 грн. та на тому виплати вартості квартири припиняються. Вони повинні були звернутися до нотаріуса для оформлення правочину, але відповідач заперечує проти цього. Окрім того, відповідач в теперішній час вимагає ще 6000,00 доларів США, що є незрозумілим, оскільки квартири в Словянську стали значно дешевшими. Позивач проживає в зазначеній квартирі з 2012 року, за цією адресою прописана його дружина, але про те, що відповідач є власницею лише ? частки квартири дізнався в 2014 році, у день складання останньої розписки. Даний договір був укладений 07.09.2012 року, в день першої передачі грошових коштів. Наполягав на задоволенні позову та стягнення грошових котів в повному обсязі відповідно до курсу НБУ станом на день винесення судом рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні надала пояснення та зазначила, що 07.09.2012 року між нею та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого грошві кошти їй сплачувалися в розстрочку. Для того, щоб її наміри по продажу квартири не викликали у відповідача сумнівів, вона зареєструвала в квартирі дружину позивача. Передала їм правовстановлюючі документи на квартиру. Позивач сплачував грошові кошти кожні три місяці. При укладенні договору купівлі-продажу вони з позивачем домовлялись про те, що в кінці 2016 року, коли дитині виповниться вісімнадцять років, вони оформлять договір купівлі-продажу належним чином. Правовстановлюючі документи позивач та його дружина бачили та про те, що ? частина квартири належить дитині їм було відомо. Останній раз позивач приїжджав до неї в серпні 2014 року, передали їй 10000,00 грн. та вона написала розписку. Вони обумовили, що це остання сума, яка підлягає сплаті за її частину, а за частину, що належить дитині позивач ще повинен сплачувати грошові кошти. Іншу суму вартості квартири вони не обумовлювали. Проти того, щоб оформити договір купівлі-продажу вона не заперечує, у разі, якщо їй сплатять всі грошові кошти. Просила в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні надав пояснення та зазначив, що даний договір є дійсно нікчемним, оскільки не відповідає вимогам закону, однак сума, яку позивач просить стягнути є необґрунтованою, оскільки на час передачі грошових коштів у доларах США був інший курс. Окрім того, вважає, що права позивача не порушені, так як відповідач його не виселяє. ОСОБА_4 припинив здійснювати оплату, однак, якщо він буде продовжувати сплачувати грошові кошти відповідно до умов договору відповідач оформить у нотаріуса договір купівлі-продажу. В задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири з розстрочкою платежу. Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_2 зобовязалася передати у власність, а ОСОБА_4 зобовязався прийняти та оплатити вартість квартири, розташованої за адресою: Донецька область, м. Словянськ. АДРЕСА_2. Пунктом 2 даного договору купівлі-продажу зазначено, що квартира належить продавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом ВРТ № 665329. Відповідно до п. 4 Договору передача квартири проводиться у день передачі Продавцю першого платежу у розмірі 2000,00 доларів США. Подальша оплата проводиться кожні три місяці у розмірі пятсот доларів, протягом чотирьох років. В пункті 5 Договору сторони домовилися про те, що після отримання останнього платежу, після спливу чотирьох років здійснюється нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2012 року, ОСОБА_2 належить ? частка квартири АДРЕСА_3, інша ? частка даної квартири належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дане свідоцтво зареєстровано в Спадковому реєстрі, про що свідчить ОСОБА_3 про реєстрацію в спадковому реєстрі № 31336456 від 10.08.2013 року.

Право власності на ? частку зазначеної квартири зареєстровано за ОСОБА_2, відповідно до витягу про державну реєстрацію прав КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Словянська.

Згідно з Витягом про реєстрацію в єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 37320477 від 10.08.2012 року, Дзержинською державною нотаріальної конторою накладено заборону на дану квартиру на підставі ст. 47 ЦК України до 13 серпня 2016 року.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Статтею 657 ЦК України встановлена форма окремих видів договорів купівлі-продажу та зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з вимогами статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Проаналізувавши обставини справи та виходячи з вищенаведених положень Закону, суд доходить до висновку, що даний договір купівлі продажу сторонами вчинений з порушеннями закону, які виявилися в тому, що сторонами не додержана вимога ст. 657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Окрім того, відповідач є власником лише ? частини квартири, власником іншої ? частини квартир є неповнолітній ОСОБА_5 та на дану ? частку квартири нотаріусом накладена заборона відчуження відповідно до ст. 47 ЦК України до 13 серпня 2016 року.

Статтею 220 ЦК України зазначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Аналогічні розяснення містить п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обовязковому нотаріальному посвідченню.

На виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу позивачем були здійснені наступні платежі:

* 2000,00 доларів США перший внесок, про що зазначено на зворотному боці договору та про що свідчить розписка ОСОБА_2 від 07.09.2012 року;

* 10000,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 11.07.2014 року;

* 160,00 доларів США, відповідно до розписки ОСОБА_2 від 30.05.2014 року;

* 200 доларів США, відповідно до розписки ОСОБА_2 від 27.04.2014 року;

* 2000,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 31.03.2014 року;

* 3350,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 22.03.2014 року;

* 3300,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 22.03.2014 року;

* 4500,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 14.12.2013 року;

* 4500,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 21.09.2013 року;

* 1200,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 29.06.2013 року;

* 3300,00 грн., відповідно до розписки ОСОБА_2 від 23.06.2013 року;

* 500 доларів США, відповідно до розписки ОСОБА_2 від 22.03.2013 року;

* 500 доларів США, відповідно до розписки ОСОБА_2 від 01.12.2012 року.

Отже, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_4 передав, а відповідач ОСОБА_2 отримала грошові кошти в розмірі 3360,00 доларів США та 32150,00 грн. Тобто відбулося часткове виконання договору. Від нотаріального посвідчення договору сторони не ухилялися, оскільки таке посвідчення взагалі неможливо через заборону відчуження.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та говорить про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх , неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України. правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійним судом не вимагається.

Як розяснено в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обовязковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи та виходячи з вищенаведених приписів Цивільного Кодексу України, суд доходить до висновку, що даний правочин є недійсним (нікчемним).

Правові наслідки недійсності правочину зазначені у ст. 216 ЦК України, відповідно до ч. 1 зазначеної статті недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами. які існують на момент відшкодування.

Отже, вирішуючи дану справу в межах заявлених позовних вимог, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3360,00 доларів США та 32150,00 грн.

При вирішенні питання про стягнення 3360,00 доларів США у гривневому еквіваленті, суд виходить з наступного. Офіційний курс НБУ станом на 24.06.2015 року становить 2152,5720 за 100 доларів США.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 14 своєї Постанови від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Офіційний курс НБУ становить 2152,5720 грн. за 100 доларів США. Тому стягненню підлягають грошові кошти в гривневому еквіваленті в розмірі 72326, 42 грн. (з розрахунку 3360 дол. США х 2152,5720: 100) та 32150,00 грн.. а всього 104476,42 грн.

Окрім того, відповідно до ч. 1. ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви майнового характеру сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Один відсоток від ціни позову становить 1044,76 грн. При подачі позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 1031,60 грн., який відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, яка зазначає про те, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, - повертається позивачеві.

Також, приймаючи до уваги, що при подачі позовної заяви позивачем сума судового збору сплачена в меншому розмірі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави суму недоплаченого судового збору в розмірі 13 грн. 16 коп.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. згідно квитанцій від 26 травня 2015 року та від 08 червня 2015 року. суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем до суду не надано відповідного розрахунку кількості та вартості наданих послуг за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, зокрема скільки часу витрачено адвокатом ОСОБА_1 на складання позовної заяви. Відповідно до Журналів судового засідання, адвокат ОСОБА_1 брав участь у судових засіданнях на протязі 79 хвилин. Отже, витрати на правову допомогу становлять 641,48 грн. (з розрахунку: мінімальна заробітна плата з 01 січня 2015 року 1218 грн. х 40%= 487,20 грн. за годину; 487,20 грн. х 79 хвилин = 641,48 грн.).

Таким чином, суд доходить до висновку, що загальна сума грошових коштів, яка підлягає стягненню, як витрати на правову допомогу, становить 641,48 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 209, 210, 215, 216, 220. 655-658 ЦК України, п. 14 Постанови № 14 від 18.12.2009 року ПВСУ «Про судове рішення у цивільній справі», п. 13 Постанови ПВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задовольнити.

Застосувати наслідки нікчемного правочину до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, грошові кошти в сумі 32150 (тридцять дві тисячі сто пятдесят) грн. 00 коп., грошові кошти в сумі 3360 (три тисячі триста шістдесят) доларів США, що за офіційним курсом 21,525720 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.06.2015 року складає 72326 (сімдесят дві тисячі триста двадцять шість) грн. 42 коп., а всього 104476 (сто чотири тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 42 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, судовий збір у розмірі 1031 (одна тисяча тридцять одна) грн. 60 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 641 (двісті пятдесят одна) грн. 48 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 13 (тринадцять) грн. 16 коп. на рахунок 31210206700075, отримувач Словянське УК/Словянськ/22030001, ЄДРПОУ 37803368, банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код платежу 22030001.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_6