Ухвала суду № 45855212, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/46946/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Борисенко І.В., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.05.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013

у справі № 2а/2470/1295/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер- Спецгідроенергомонтаж»

до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.05.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013, адміністративний позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення №0000222300 від 22.05.2012 року.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.05.2013 і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 468656,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №63/23-013/31015986 від 20.02.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2012 року № 0000122300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 558251,00 грн., у тому числі 468656,00 грн. - за основним платежем, 89595,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач укладав договори поставки з ТОВ "ВСТК", ТОВ "Астрон А", ТОВ "Атріум". На підтвердження реальності здійснення укладених правочинів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, докази оплати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Згідно доводів податкового органу, викладених в касаційній скарзі, реальність виконання укладених правочинів спростовується відсутністю в товарно-транспортних накладних відомостей щодо місця завантаження придбаного товару, а також підписів вантажовідправника в подорожніх листах. Проте, зазначене колегія суддів до уваги не бере, оскільки, як неодноразово зазначалось судами попередніх інстанцій, даний факт спростовується наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій. Жодних інших доводів відповідачем в касаційній скарзі не наводиться.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.05.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 у справі № 2а/2470/1295/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)І.В. Борисенко (підпис) Т.М. Шипуліна