Ухвала суду № 45854975, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/45640/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Борисенко І.В.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 рокуу справі№2а-803/10/1970за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ротарі-Магік»доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекціїпроскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ротарі-Магік» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ротарі-Магік») звернулось до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі по тексту - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про скасування податкове повідомлення - рішення від 10 лютого 2010 року №0000042306/07225.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року скасовано та прийнято рішення про задоволення адміністративного позову.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року та залишити без змін Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року.

Позивач правом на надання заперечення на касаційну скаргу не скористався.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 19 січня 2010 року по 29 січня 2010 року працівниками Тернопільської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ротарі-Магік» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень та листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01 вересня 2009 року по 31 жовтня 2009 року.

Результати вказаної перевірки оформлені актом від 02.02.2010 року № 505/23-623/33589289, відповідно до висновків якого під час перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування по декларації за жовтень 2009 року на суму 52064 грн. та по декларації за листопад 2009 року на суму 71148 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки Тернопільською ОДПІ 10 лютого 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000042306/07225, яким ТОВ «Ротарі-Магік» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ всього на суму 123212 грн., у тому числі за жовтень 2009 року на суму 52064 грн. та за листопад 2009 року на суму 71148 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції про помилковість визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації імпортованого товару на митній території України, оскільки відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими від звичайних цін, а згідно з пунктом 4.3 названої статті базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації. Отже база оподаткування при подальшій реалізації імпортного товару не може бути меншою, ніж митна вартість.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР) передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Відповідно до 4.3. названої статті для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

При цьому «звичайна ціна» встановлюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР) та залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 названого Закону закріплено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Згідно з положеннями Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби від 09 липня 1997 №307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 вересня 1997 року за № 443/2247 митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

На підставі системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними.

Позиція ж податкової інспекції про те, що оскільки базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а отже база оподаткування при подальшій реалізації такого імпортованого товару також не може бути меншою, ніж митна вартість не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки жодною правовою нормою не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, які зумовили задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі №2а-803/10/1970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.В. Борисенко

Т.М. Шипуліна