Ухвала суду № 45854688, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/23517/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Борисенко В.І. Шипуліної Т.М..за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з"явивсявідповідача: прокуратурине з"явився Семененка В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року

у справі № 2а-6348/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропрогресс"

до Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Запоріжжя

третя особа Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Запоріжжя

за участю прокуратури Запорізької області

про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя від 08.12.2009 №0087262301/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Блик» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, пп. 7.2.6. п.7.2, пп. 7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168-ВР, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 819805,97 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 24.11.2010 № 2936/23-023/31708201 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2009 №0087262301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1229708,94грн., у тому числі за основним платежем - 819 805,97 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 409902,97 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Блик» укладено ряд угод про виконання робіт з виготовлення електротехнічної продукції. На підтвердження виконання умов зазначених правочинів позивачем надано: акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що у контрагента позивача відсутні трудові та виробничі можливості для виконання укладених з позивачем правочинів. Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних технологічних можливостей не позбавляє права підприємства залучати до виконання відповідних робіт третіх осіб.

Крім того, скаржник вказує на нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Блик» правочинів.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено факту укладення позивачем правочинів, які заздалегідь суперечать інтересам держави і суспільства, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені угоди відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі №2а-6348/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)І.В. Борисенко (підпис) Т.М. Шипуліна