Ухвала суду № 45854616, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/56391/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Іваненко Я.Л. , Пасічник С.С. , провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014р. у справі за позовом Державної судової адміністрації України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року Державна судова адміністрація України звернулася до суду з позовом до Державної виконавчої служби України з вимогами про визнання протиправними дій щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дій та скасування постанов від 27.06.2014 року у виконавчих провадженнях ВП №25124672, ВП №25123571 від 27.06.2014, ВП №25125097, ВП №31251074, ВП №30343688, ВП №24552789, ВП №24137319, ВП №29230941, ВП №29231252, ВП №24565928, ВП №27097467, ВП №25313382.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач протиправно виніс постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №25124672, ВП №25123571 від 27.06.2014, ВП №25125097, ВП №31251074, ВП №30343688, ВП №24552789, ВП №24137319, ВП №29230941, ВП №29231252, ВП №24565928, ВП №27097467, ВП №25313382 від 27.06.2014, оскільки рішення судів, які позивач зобов'язаний був виконати в ході здійснення вказаних виконавчих проваджень були скасовані за результатом їх касаційного оскарження та за результатом перегляду за нововиявленими обставинами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник Державної судової адміністрації України, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржником судове рішення в добровільному порядку не виконано, тому відповідно ч.5 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» з боржника підлягають стягненню витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 цього Закону передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За приписами ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

При цьому частина 3 цієї статті передбачає, що у випадку отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, та не стягує з боржника витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій

Отже, стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій безпосередньо пов'язано із примусовим виконанням рішення.

За змістом ст.41 Закону № 606-XIV витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що до витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать, у тому числі, витрати, необхідні для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Згідно з пунктом 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5, до таких витрат належать, серед іншого, витрати на придбання канцелярських та господарських товарів, поштові витрати та витрати на послуги зв'язку, модему, Інтернету, витрати на Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (ч. 5 ст. 41 Закону № 606-XIV).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем відкрито виконавчі провадження ВП №25124672, ВП №25123571 від 27.06.2014, ВП №25125097, ВП №31251074, ВП №30343688, ВП №24552789, ВП №24137319, ВП №29230941, ВП №29231252, ВП №24565928, ВП №27097467, ВП №25313382 з виконання судових рішень та 27.06.2014р. винесено постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Обставин щодо виконання позивачем в добровільному порядку судових рішень за вказаними виконавчими провадженнями судами не встановлено.

27.06.2014р. відповідачем прийнято постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень у зв'язку з тим що постановами Вищого адміністративного суду України рішення адміністративних судів, на підставі яких видавалися виконавчі документи, скасовані.

В ході здійснення виконавчого провадження, відповідачем проведено такі виконавчі дії: направлено на адресу позивача вимоги про виконання судових рішень, подано до судів заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, направлено в судові інстанції запити щодо надання інформації.

На проведення виконавчих дій відповідачем здійснено витрати, перелік та суми яких передбачено в актах державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій, зокрема, папір А4, використання картриджа, використання тонера, конверти, обкладинки, маркувальна машина, також в суму витрат включені сума оплати за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень.

При цьому судами обґрунтовано зазначено, що позивач не заперечував проти здійснених відповідачем розрахунків, однак наполягав на тому, що відповідач не вчиняв дій з примусового виконання рішення суду у виконавчих провадженнях. Такі доводи позивача правильно визнанні судами попередніх інстанцій безпідставними, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що відповідач неодноразово направляв позивачу вимоги, процесуальні постанови, звертався до суду щодо зміни порядку і способу виконання судового рішення, у зв'язку з чим були здійснені витрати, які деталізовано в актах державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій.

Крім того, безпідставними є і доводи позивача про те, що рішення, на підставі яких державним виконавцем було видано виконавчі листи, скасовані постановами Вищого адміністративного суду України, тому позивач не є боржником у зазначених справах і з нього не може бути стягнуто витрати на проведення виконавчих дій.

На момент видачі даних виконавчих листів рішення окружних адміністративних судів набрали законної сили, тому скасування Вищим адміністративним судом України рішень попередніх судових інстанцій не свідчить про протиправність дій державного виконавця, оскільки при проведенні виконавчих дій він діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, визначених чинним законодавством України.

Доводи касаційної скарги повторюють доводи позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами надана належна правова оцінка.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Враховуючи те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014р. на підставі ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі, слід стягнути з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 51,16 грн.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014р. залишити без змін.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду в розмірі 51,16 грн. (п'ятдесят одна гривня шістнадцять копійок).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Іваненко Я.Л.

Пасічник С.С.