Ухвала суду № 45854525, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/46964/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Вербицької О.В.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2013 року

у справі № 817/1446/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дубномолоко»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2013, адміністративний позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби від 26.12.2012 року №0001401540.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що відповідачем не доведено порушення ним податкового законодавства, а тому, рішення судів попередніх інстанцій є законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, зареєстрованих у податковій звітності з податку на додану вартість ПАТ «Дубномолоко» за жовтень 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки позивачем включено до податкового кредиту за жовтень 2012 року суму, визначену в податковій накладній №125/04 від 24.09.2012 року, яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У зв'язку із виявленим порушенням, на підставі акта перевірки №082/1540/05496081 від 14.12.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0001401540, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 19465,50грн., у тому числі 12977 грн. - за основним платежем, 6488,50 грн. - штрафні санкції.

В результаті адміністративного оскарження, рішеннями Державної податкової служби у Рівненській області «Про результати розгляду скарги» №85/10с/10-210/1.2 від 21.02.2013 року та Державної податкової служби України «Про результати розгляду повторної скарги» №4437/6/10-2115 від 22.03.2013 року, податкове повідомлення-рішення №0001401540 від 26.12.2012 року залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ «Рівнегаз» укладено Договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №12 -ДП/12 від 30.12.2011 року. Платіжним дорученням №6851 від 24.09.2012 року позивач здійснив попередню оплату вартості транспортування природного газу за жовтень 2012 року.

22.10.2012 позивачем від ПАТ «Рівнегаз» отримано податкову накладну №125/04 від 24.09.2012 року з сумою податку на додану вартість - 12976,70 грн. При цьому, вказана накладна не була зареєстрована продавцем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Враховуючи те, що податкову накладну від 24.09.2012 року фактично отримано позивачем 22.10.2012 року, її було включено до податкового кредиту за жовтень 2012 року, а також подано заяву із скаргою на постачальника - ПАТ «Рівнегаз». До скарги, відповідно до вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачем додано платіжне доручення №6851 від 24.09.2012.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Пунктами 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг,на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не зобов'язує включати отриману податкову накладну до податкового кредиту з податку на додану вартіть тільки у тому податковому періоді, коли таку накладну було виписано. Враховуючи те, що податкову накладну №125/04 від 24.09.2012 року отримано позивачем 22.10.2012 року ним законно та обгрунтовано включено її до податкового кредиту саме за жовтень 2012 року, з дотриманням порядку, встановленого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому, податковий орган не довів, що позивач знав про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства в частині реєстрації виданої податкової накладної. Водночас, позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведене свідчить про законність задоволення позовних вимог, при цьому, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2013 року у справі № 817/1446/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) О.В. Вербицька