Ухвала суду № 45851950, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/37256/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року

у справі № 826/18844/13-а

за позовом приватного підприємства «Бар'єр. Безпека бізнесу»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Бар'єр. Безпека бізнесу» (далі - ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004712210 від 23 жовтня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року у задоволенні позову ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року апеляційну скаргу ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу» задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою позов ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу» задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2013 року №0004712210.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 вересня 2013 року відповідачем складено акт № 1006/26-51-22-01/33882743 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промкомплект Україна» в період діяльності березень 2013 року, ТОВ НВП «Новотехніка» за період березень 2012 року, ТОВ «Ескорт Б'янфест АЕС» за період квітень 2012 року, ТОВ «Лінктехсервіс» за період червень 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено пункти 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 183 883,34 грн.

Крім того, з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 228, 234 Цивільного кодексу України податковий орган дійшов висновку про нікчемність господарських операцій, здійснених контрагентами позивача.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0004712210 від 23 жовтня 2013 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 275 825,01 грн., у тому числі 183 883,34 грн. за основним платежем, 91 941,67 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що позивачем було порушено приписи податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ПП «Бар'єр. Безпека бізнесу» та його контрагентами - ТОВ «Промкомплект Україна», ТОВ «НВП «Новотехніка», ТОВ «Ескорт Б'янфест АЕС», ТОВ «Лінктехсервіс».

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами проведені відповідно до вимог чинного законодавства, реальність яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми податку до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених контрагентами позивача з підприємствами постачальниками і підприємствами-покупцями, є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев