Ухвала суду № 45851808, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2015 р. м. Київ К/800/20568/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу приватного підприємства «Капран»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р.

у справі № 1570/4415/2012

за позовом приватного підприємства «Капран»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року приватне підприємство «Капран» (далі - позивач, ПП «Капран») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2012 р. № 0000442201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання 24.06.2015 р. не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.04.2012 р. по 12.04.2012 р., на виконання наказів від 04.04.2012 р. № 204, № 205, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статтею 79 Податкового кодексу України та відповідно до інформації від ДПІ у Печерському районі м. Києва та ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посадовою особою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Капран» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ «Флорена-Плюс» за період з 01.07.2011 р. по 31.10.2011 р. та ТОВ «Укрхолод» за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р., за результатами якої складено акт від 19.04.2012 р. № 571/22-1/35178114 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 74 758 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 27.04.2012 р. було винесене податкове повідомлення-рішення № 0000442201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 93 447,50 грн., з яких 74 758 грн. - за основним платежем та 18 689,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 19.04.2012 р. № 571/22-1/35178114 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «Флорена-Плюс» та ТОВ «Укрхолод», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.При цьому податковий орган посилався на акт від 07.03.2012 р. № 103/22-9/35851839 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Флорена-Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2009 р. по 29.02.2012 р., складений ДПІ у Печерському районі м. Києва та акт від 07.03.2012 р. № 13/3-22-20 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрхолод» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період листопад, грудень 2011 року, складений ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, відповідно до яких у вказаних суб'єктів господарювання відсутні необхідні умов для здійснення господарської діяльності та вказані суб'єкти господарювання відсутні за місцезнаходженням.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Флорена-Плюс» та ТОВ «Укрхолод» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними.

В даному випадку висновок про нереальність проведених позивачем зі своїми контрагентами спірних господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми податкового кредиту, судами попередніх інстанцій було зроблено здебільшого на підставі обставин встановлених у акті податкової перевірки позивача та з посиланням на матеріали податкових перевірок його контрагентів-постачальників.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Капран» - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. у справі № 1570/4415/2012 - скасувати.

Справу № 1570/4415/2012 направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та скарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко