Ухвала суду № 45851777, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/9991/52037/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012

у справі № 0670/11872/11 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БТК-Центр Комплект»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (ДПІ у м.Житомирі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 30.11.2011 № 0003752301.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки акт від 17.11.2011 № 5931/23-1/34973151/0100. Згідно з висновками цього акту позивач порушив норми пунктів 187.1 ст. 187, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200, пунктів 201.1, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК), частини 5 ст. 203, частин 1 та 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України: завищено податковий кредит у податковому обліку за серпень 2011 року на суму 60297,00 грн. за нікчемними правочинами з ТОВ «Укрспецпоставка-М» з огляду на те, що надана під час перевірки товарно-транспортна накладна не містить всіх обов'язкових реквізитів, у результаті чого занижено податок на додану вартість у податковому обліку за серпень 2011року на 42611,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 №0003752301 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 53264,00 грн., у тому числі: 42611,00 грн. - за основним платежем та 10653,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за серпень 2011 року за податковими накладними, виписаними ПП «Укрспецпоставка-М» за наслідками поставки товарів (будівельних матеріалів) за договором поставки від 01.01.2011 № Б-01/11.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК (у редакції чинній на дату виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Суди попередніх інстанцій на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договору від 01.01.2011 № Б-01/11, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, доказів подальшої реалізації позивачем отриманого товару ряду покупців, -встановили факт поставки позивачу від ПП «Укрспецпоставка-М» будівельних матеріалів. Відповідно до вказаних обставин суди зробили обґрунтований та юридично правильний висновок про правомірне декларування позивачем сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаними вказаним постачальником. Оцінка судом перелічених доказів відповідає нормам ст. 86 КАС України.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (у редакції чинній на дату виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. За змістом цих норм товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця. Висновки судів попередніх інстанцій про необов'язкову наявність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення товару не відповідає цим нормам. Разом із тим, факт наявності у позивача товарно-транспортної накладної підтверджено в акті перевірки від 17.11.2011 № 5931/23-1/34973151/0100 (ДПІ, відхиляючи товарно-транспорту накладну як документ первинного обліку, посилається на відсутність у ній обов'язкових реквізитів (печатки/штампів вантажовідправника, автопідприємства, вантажоотримувача).

Наявність цього недоліку за відсутності будь-яких інших об'єктивних доказів безтоварного характеру поставки не є достатньою підставою для виключення із податкового обліку платника податку сум податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність ДПІ правомірності податкового повідомлення-рішення, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев