Ухвала суду № 45851436, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/65031/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р.

у справі № 820/12390/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернувся до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Харківська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення за № 0002471702 від 22.05.2014 року, за № 0002461702 від 22.05.2014 року, за № 0002511702 від 22.05.2014 року. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.05.2014 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Харківська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Харківською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт №704/20-23-17-02-1939800031 від 05.05.2014 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 177.4, п. 177.2 ст. 177, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 263668,86 грн. за 2012-2013 роки; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 3, п. 4, п. 6.3 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 206568,00 грн. за 2012-2013 роки; п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України , а саме не зберігання первинних документів; п.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску в розмірі 62709,83 грн. за 2012-2013 роки.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0002471702, яким збільшено позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 309852,00 грн., у тому числі за основним платежем - 206568,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 103284,00 грн.; №0002461702, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 395503,29 грн., у тому числі за основним платежем - 263668,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 131834,43 грн.; №0002511702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за адміністративними штрафами в суми 510,00 грн.; №Ф-0002501702 вимога про сплату боргу (недоїмки) на суму 62709,83 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ПП «Матрапак», ТОВ «Пром-техноінвест», ТОВ «Техно-спецальянс», ТОВ «Інформ-прогрес сервіс», ТОВ «Юрполіс Компані» укладалися господарські договори з придбання продукції та отримання юридичних послуг.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі виконаних послуг, рахунками - фактури тощо.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Щодо податкового повідомлення - рішення за №0002511702 від 22.05.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за адміністративними штрафами в розмірі 510,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акта перевірки №704/20-23-17-02-1939800031 від 05.05.2014 року, підставою для застосування до позивача штрафу в розмірі 510,00 грн. стало ненадання позивачем у повному обсязі до перевірки документів (договорів, товарно-транспортних накладних) щодо підтвердження реальності здійснення спірних фінансово-господарських операцій (та їх не зберігання).

Відповідно до п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не було здійснено належне надсилання запитів щодо надання документів під час проведення перевірки.

Відтак, застосування до позивача штрафу в розмірі 510,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0002511702 від 22.05.2014 р. є необґрунтованим.

Крім того, суди обґрунтовано дійшли висновку щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 62709,83 грн., з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

2.Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун