Ухвала суду № 45851385, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/9991/25467/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Кохан О.С.,

представника позивача Міліруд Є.О.,

представника відповідача Павліченко К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 по справі №2-а-13279/11/2070 за позовом Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012, позовні вимоги Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Скасовано та визнано нечинними податкові повідомлення рішення від 28.09.2011 №0000350818, від 30.09.2011 №00032110841.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові 05.04.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.06.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові була проведена документальна позапланова перевірка Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АВТО ГРУП» за період грудень 2008 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС» за період березень, квітень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АВТО ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС».

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові складено акт від 12.09.2011 №1978/18-010/05837085 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.09.2011 №0000350818, яким позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 474442,50грн.

В подальшому, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові була проведена документальна невиїзна перевірка Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» з питань з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 201.4, 201.6 статті 201, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України що призвело до завищення податкового кредиту за червень 2011 року на загальну суму 177425,70грн.

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові складено акт від 19.09.2011 №1999/41-018/05837-85 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2011 №0003210841, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 177426,70грн.

За доводами відповідача правочини, укладені позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АВТО ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС» є нікчемними, оскільки за наслідками зустрічних перевірок зазначених підприємств встановлено відсутність у них трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АВТО ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договорами, податковими накладними, актом здавання-приймання виконаних послуг, видатковими накладними, прихідними ордерами, рахунками-фактурами та платіжними дорученнями.

Послуги та товари, придбані позивачем у контрагентів, були використані у його власній господарській діяльності, зокрема, при виконання зобов'язань перед третіми особами.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АВТО ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНТ СЕРВІС».

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011 №0000350818, від 30.09.2011 №00032110841 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 по справі №2-а-13279/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв