Ухвала суду № 45851374, 15.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/37001/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року

у справі № 808/5500/13-а

за позовом Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ДП «ЗТМК») звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року, позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 31.05.2013 року № 0000452620.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення попередніми судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДП «ЗТМК» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період травень, червень, вересень 2012 року, відповідачем складено акт від 20.05.2013 року № 238/26-2/00194731, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, пп. «а» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 269 244, 00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 31.05.2013 року № 0000452620, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 269 244, 00 грн., у тому числі за травень 2012 року в сумі 50 308 грн.; червень 2012 року в сумі 88 483 грн.; липень 2012 року в сумі 113 517 грн.; жовтень 2012 року в сумі 11 348 грн.; листопад 2012 року в сумі 2 640 грн.; грудень 2012 року в сумі 2948 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до приписів п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити у т.ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ «АРІАР» та ТОВ «Стратег» укладено договори поставки про закупівлю товарів за державні кошти.

Фактична поставка товару від наведених вище суб'єктів господарювання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими ордерами, картами складського обліку, корінцями разового пропуску.

Оплата поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями.

Як свідчать обставини, встановлені попередніми судовими інстанціями, придбані товари використані позивачем для ведення господарської діяльності.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та яким надана оцінка з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

При цьому суд звертає увагу на те, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання/поставки товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання таких документів про перевезення товару не може бути єдиною підставою для невизнання права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлена і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року у справі № 808/5500/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук