Ухвала суду № 45851276, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/9991/44105/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 по справі №2а-251/11/0970 (№14230/11) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.11.2010 №0002452303/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби 02.07.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.07.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суми бюджетного відшкодування за період з березня по травень 2008 року на суму 283284,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на не підтвердженні заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, квітень, травень 2008 року, з огляду на неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача по ланцюгу постачальників до виробника та підтвердження факту надмірної сплати суми податку на додану вартість до бюджету в господарських відносинах.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Івано-Франківську складено акт від 16.11.2010 №19199/23-3/32076641 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2010 №0002452303/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 283284,00грн.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» та Відкритим акціонерним товариством «Шкіряник» були укладені договори купівлі-продажу від 10.01.2008 №1/08, 2/08 та 3/08, відповідно до умов яких позивачем придбано шкіру хромову «Краст» ІV с, спілку Вет-блу, шкіряні нф із шкір ВРХ Вет-блу І-ІІІ.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат Італ» зазначений товар отримано, та сплачено в його ціні податок на додану вартість, суми якого включено до складу податкового кредиту, зокрема, у березні, квітні та травні 2008 року.

Фактичне виконання умов вказаних договорів податковим органом не заперечувалося та підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, накладними на відвантаження, податковими накладними, платіжними дорученнями на оплату зазначених вище товарів.

В той же час, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій та не вказала на обставини, які б позбавляли позивача права на формування податкового кредиту та права на з'явлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 19.11.2010 №0002452303/0 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 по справі №2а-251/11/0970 (№14230/11) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв