Постанова № 45845994, 23.06.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.06.2015 справа №908/4359/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий: Дучал Н.М.

Судді: Геза Т.Д., Ушенко Л.В.

При секретарі Максіменко Г.П.

За участю представників сторін:

від позивача - Левицька А.В., за довіреністю

від відповідача - не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК», м. Дніпропетровськ на рішення господарського судуЗапорізької областівід14.04.2015р. ( повний текст підписано 21.04.2015р.)у справі№908/4359/14 (суддя Корсун В.Л.)за позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» м. Дніпропетровськдо відповідача: про Маріупольської міської ради м. Маріуполь Донецької області стягнення 119 613,77 грн.Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області про стягнення майнової шкоди (збитків) в розмірі 119 613,77 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 09.03.2006 року між ПриватБанком та Бакаржиєвим Володимиром Івановичем (позичальник) був укладений кредитний договір № 20М-06, на виконання якого позичальником отримано кредит у розмірі 100 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 05.03.2009р. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ПриватБанком та Бакаржиєвим В.І. укладено договір іпотеки. У зв'язку зі смертю Бакаржиєва В.І. 01.06.2006р., рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.09.2012р. визнано відумерлою спадщину Бакаржиєва В.І., яку передано у власність територіальної громади Маріупольської міської ради. Наполягає, що заборгованість Бакаржиєва В.І. становить - 119613,77 грн. (77527,81 грн. - заборгованість за кредитом, 33636,11 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 8449,85 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором). Позивач наполягає на наявності всіх складових цивільного правопорушення, що є необхідними для стягнення збитків, обов'язок сплати яких перейшов до Маріупольської міської ради.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. у справі №908/4359/14 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано жодних доказів порушення Бакаржиєвим В.І. умов кредитного договору № 20М-06 від 09.03.2006р. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження: ухилення Бакаржиєва В.І. в період з 09.03.06р. по 01.06.08р. від виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором; вжиття ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» необхідних заходів щодо усунення порушень зобов'язання з боку позичальника; завдання Бакаржиєвим В.І. збитків ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наведений період. Також, суд визнав необґрунтованим та безпідставним нарахування позивачем заборгованості за кредитом, заборгованості по процентах за користування кредитом та пені станом на 05.07.13р., оскільки рішенням господарського суду Донецької області у справі 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013) встановлено, що зобов'язання Бакаржиєва В.І. за кредитним договором № 20М-06 від 09.03.2006р. припинилися з 01.06.08р. у зв'язку зі смертю останнього. Також, суд визнав необґрунтованим включення позивачем до складу заявлених до стягнення збитків суму пені в розмірі 8449, 85 грн., оскільки сплата неустойки та відшкодування збитків є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності за порушення зобов'язання.

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», м.Дніпропетровськ, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. по справі 908/4359/14 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, і винесено необґрунтоване, незаконне рішення суду.

Відповідач не скористався правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвалою суду від 28.05.2015р. про прийняття апеляційної скарги до провадження сторони не зобов'язувалися забезпечити явку повноважних представників в судове засідання, тому згідно зі ст. 75, 99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42,, 43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.01.14р. у справі № 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), яке набуло чинності у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до Маріупольської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19.03.06р. № 20М-06 в сумі 119 613,77 грн. на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 50 років СРСР, 56, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

За наслідками розгляду вказаної вище справи № 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013) господарським судом Донецької області встановлено наступне.

09 березня 2006р. між ПриватБанком (далі - банк) та Бакаржиєвим Володимиром Івановичем (далі - позичальник) укладено кредитний договір №20М-06, відповідно до п.1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування 100 000,00 грн. окремими траншами, на підставі попередньої вимоги згідно з п.2.1.2 цього договору в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати процентів згідно з Графіками погашення кредиту та процентів, які оформлюються у вигляді Додатків до цього договору та є його невід'ємною частиною, комісії та винагороди, штрафу та пені в обумовлені цим договором строки. Кредит надається на споживчі потреби, строк повного погашення кредитної лінії - 05.03.2009р. включно (п.п.1.2-1.3).

За користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.2.4.1., 3.3, 3.4 даного договору позичальник сплачує проценти в розмірі 22% річних (п.3.1 кредитного договору).

При порушенні позичальником будь-якого з зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 3.1. 3.2, 3.3 цього договору, строків повернення кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.1, 2.2.8, 3.3 цього договору, винагороди та комісії, передбачених п.3.5, 3.7 цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в сумі 0,053% від суми непогашеного платежу за кожний день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки (п.4.1 кредитного договору).

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №20М-06 від 09.03.2006р. між ПриватБанком в якості іпотекодержателя та Бакаржиєвим Володимиром Івановичем в якості іпотекодавця укладено та посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Верченко Т.І. договір іпотеки від 09.03.2006р., зареєстрований за №249.

Виходячи зі змісту п.7 договору іпотеки, предметом іпотеки є належна іпотекодавцю на праві власності 47/100 (44,7 кв.м.) частка вбудованої нежитлової шлакоблочної будівлі А-2, загальною площею 95,2 кв.м, яка розташована за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 50 років СРСР, 56. Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 112 500,00 грн.

01.06.2008р. помер Бакаржиєв Володимир Іванович позичальник (боржник) за кредитним договором №20М-06 від 09.03.2006р., що підтверджується свідоцтвом про смерть 1-НО №304541, виданим 02.06.2008р. Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, копія якого наявна в матеріалах справи.

У зв'язку зі смертю Бакаржиєва Володимира Івановича 01.06.2006р. та зверненням Приватбанку з вимогою про погашення боргу в сумі 234 148,23 грн., Четвертою Маріупольською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу, зареєстровану у спадковому реєстрі за номером 45873652. На запит суду, Четвертою Маріупольською державною нотаріальною конторою повідомлено, що станом на 27.12.2013р. спадкоємці померлого Бакаржиєва В.І. до нотаріальної контори не звертались, тому судом зроблено висновок про відсутність спадкоємців померлого, тобто осіб, до яких переходять права та обов'язки Бакаржиєва В.І., в тому числі - за кредитним договором №20М-06 від 09.03.2006р.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 25 ЦК України, за якими цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, господарським судом Донецької області зроблений висновок, що зі смертю Бакаржиєва В.І. його обов'язки за кредитним договором №20М-06 від 09.03.2006р. (в частині сплати кредиту, процентів, штрафних санкцій) припинилися. Водночас, відсутність осіб, до яких перейшли обов'язки померлого (спадкоємців), робить зобов'язання нерозривно пов'язаним з її особою. Отже, з огляду на наведені обставини суд дійшов висновку про припинення на підставі ст.608 ЦК України зобов'язань за кредитним договором №20М-06 від 09.03.2006р. по поверненню кредиту, сплаті відсотків та штрафних санкцій у зв'язку зі смертю позичальника Бакаржиєва В.І.

Главою 50 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави та порядок припинення зобов'язань. Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язань за договором іпотеки містяться в ст.593 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України „Про іпотеку". За приписами ч.1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку" іпотека припиняється, у тому числі, у разі припинення основного зобов'язання.

Враховуючи викладене та приписи зазначених вище норм, господарський суд Донецької області дійшов висновку про припинення договору іпотеки №249 від 09.03.2006р. з підстав, встановлених ч.1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку".

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість прийняття та виконання усіма суб'єктами судового рішення (ухвали) у справі № 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013). Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому апеляційний суд вважає безсумнівними факти, встановлені судом при розгляді справи № 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), які не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.09.2012р. по справі №2о/519/126/12 визнано відумерлою спадщину у вигляді вбудованого нежитлового приміщення літ. А-2, прим.1, кімнати 1-9, загальною площею 44,7 кв.м, що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 50 років СРСР, 56, що відкрилась після смерті Бакаржиєва Володимира Івановича, померлого 01.06.2008р. та передано вказане нежитлове приміщення у власність територіальної громади Маріупольської міської ради.

За приписами ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, неприйняття ними спадщини, суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст.1231 цього Кодексу.

Статтею 1231 Цивільного кодексу України унормовано, що до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем (ч.1). До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя (ч. 2). До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 3). Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину (ч. 4). За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (ч. 5).

Отже, законодавцем встановлені межі вимог кредиторів, які задовольняються територіальною громадою, якщо вона стає власником майна. На відміну від спадкоємців, до територіальної громади переходять не всі права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини.

Наведене свідчить, що набуття територіальною громадою в особі органів місцевого самоврядування майна, визнаного відумерлим, не є спадкуванням в розумінні Цивільного кодексу України, що унеможливлює покладення на ці органи прав та обов'язків спадкоємців та зумовлює обмеження кола вимог кредиторів, які задовольняються за рахунок відумерлого майна, тими, що прямо зазначені в ст.1231 ЦК України.

Предметом заявлених вимог у цій справі є стягнення з відповідача майнової шкоди (збитків) в сумі 119 613,77 грн., які складаються з 77 527,81 грн. - заборгованості за кредитом, 33 636,11 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом та 8 449,85 грн. пені.

У світлі положень ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з приписами частини першої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зі змісту статтей 22, 623 ЦК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

Позивачем не доведено наявності повного складу правопорушення, що є обов'язковою умовою для стягнення (відшкодування) збитків.

Так, вина є однією зі складових у складі правопорушення; для застосування відповідальності за вчинене правопорушення необхідна наявність протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує у часі шкідливому результату, що настав, шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Вирішуючи питання визначення причинного зв'язку, слід також зосереджувати увагу на питаннях, що насправді були причиною настання шкідливого результату, а також ролі дій відповідальної особи.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем жодних доказів на підтвердження протиправної поведінки Бакаржиєва В.І. (позичальника за кредитним договором від 09.03.06р. № 20М-06) в період існування між Банком (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") та Позичальником (Бакаржиєвим В.І.) зобов'язань за кредитним договором від 09.03.06 № 20М-06 не надано.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження:

того, що Бакаржиєвим В.І. в період з 09.03.06р. (дата укладення кредитного договору № 20М-06) по 01.06.08р. (день смерті Позичальника) були порушені умови кредитного договору від 09.03.06р. № 20М-06 в частині несплати або несвоєчасної сплати суми кредитних коштів та процентів за користування кредитом в порядку та строки, визначені в Графіку погашення кредиту та процентів, який є додатком до кредитного договору № 20М-06. При цьому, сам графік погашення кредиту та процентів, який є додатком до кредитного договору № 20М-06, згідно з п. 2.2.3. кредитного договору, позивачем до матеріалів цієї справи не додавався;

ухилення Бакаржиєва В.І. в період з 09.03.06р. по 01.06.08р. від виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 09.03.06р. № 20М-06;

вжиття ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" необхідних заходів в період з 09.03.06р. по 01.06.08р., в т.ч. передбачених п. 2.3. кредитного договору, щодо усунення порушень зобов'язань з боку Позичальника;

завдання Бакаржиєвим В.І. збитків ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у зв'язку з невиконанням прийнятих на себе зобов'язань та звернення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до суду в період з 09.03.06р. по 01.06.08р. з вимогою про відшкодування таких збитків.

З огляду на наведене, враховуючи, що строк повного погашення кредитної лінії згідно з п. 1.3. кредитного договору від 09.03.06 № 20М-06, встановлений - 05.03.09р. (включно), позивачем не доведено протиправність поведінки Позичальника (Бакаржиєва В.І.) в період існування зобов'язань між Бакаржиєвим В.І. та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за кредитним договором від 09.03.06р. № 20М-06, тобто в період з 09.03.06р. по 01.06.08р.

До того ж, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29.12.11р. у справі №22-ц-1961\2011 рік задоволено позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та стягнуто з Шайноги Олега Володимировича (поручителя) на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість станом на 21.04.2008р. в сумі 118 885,36 грн. за договором поруки та кредитним договором №20М-06 від 09.03.06р., що складається з заборгованості за кредитом - 80 742,94 грн., заборгованості по процентам - 30 500,99 грн. та пені - 7 641,43 грн.

Крім того, звертаючись з вимогами про стягнення майнової шкоди (збитків) в розмірі 119 613,77 грн. позивач їх визначає, виходячи з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 09.03.06р. № 20М-06 станом на 05.07.2013р. При цьому зобов'язання позичальника Бакаржиєва за вказаним кредитним договором, згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 15.01.14р. у справі № 263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), припинилися на підставі ст.608 ЦК України у зв'язку зі смертю Бакаржиєва з 01.06.2008р. Водночас, на підставі ч.1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку", припинилася і іпотека за договором іпотеки від 09.03.2006р., зареєстрованим за №249.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази: заподіяння позивачу збитків в сумі 119 613,77 грн. в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України з врахуванням ст.ст. 1231, 1277 ЦК України; наявності в діях (бездіяльності) Бакаржиєва В.І. (Позичальника за кредитним договором від 09.03.06 № 20М-06) та/або Маріупольської міської ради повного складу правопорушення.

Тому, вірним є висновок господарського суду Запорізької області про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог про стягнення з Маріупольської міської ради на користь позивача збитків в розмірі 119 613,77 грн.

Враховуючи вищевикладене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. (повний текст складено 21.04.2015р.) у справі № 908/4359/14 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» м. Дніпропетровськ.

Результати апеляційного провадження у справі №908/4359/14 оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК», м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. (підписано 21.04.2015р.) по справі №908/4359/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015р. (підписано 21.04.2015р.) по справі №908/4359/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Н.М. Дучал

Судді: Т.Д. Геза

Л.В. Ушенко

Надруковано 5 екз.:

1-позивачу

1-відповідачу

1-у справу

1-ДАГС

1-ГСЗО