Постанова № 45844574, 23.06.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/2029/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 24 грудня 2014 року

у справі № 910/2029/14

господарського суду міста Києва

за позовом ОСОБА_4

до 1.Відкритого акціонерного товариства "Українська науково-дослідний та проектний інститут ім. В.М. Шимановського"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Український інститут сталевих конструкцій"

про визнання договору недійсним

за участю представників

позивача ОСОБА_5

відповідачів 1. Яценко О.В.

2. не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут ім. В.М. Шимановського" та товариства з обмеженою відповідальністю "Український інститут сталевих конструкцій" про визнання договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 грудня 2014 року (суддя Чинчин О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року (судді Агрикова О.В., Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) у справі №910/2029/14 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року скасувати.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 квітня 2010 року проведено Загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського".

До порядку денного зазначених зборів включено питання про продаж нерухомого майна Товариства.

Збори оформлені Протоколом №16 Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" від 22 квітня 2010 року (т. 1, а.с. 141-145).

За результатами зазначених зборів прийнято рішення про надання дозволу правлінню Товариства здійснити продаж нерухомого майна загальною ринковою вартістю 23674696 грн. 18 коп. за ціною, яка дорівнює ринковій вартості кожного з об'єктів нерухомого майна згідно переліку нерухомого майна, наведеного у таблиці 8 (Додаток №3 до сього питання порядку денного) та доручено Першому заступнику голови Правління Товариства укласти договори купівлі - продажу нерухомого майна Товариства.

20 липня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український інститут сталевих конструкцій" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу (далі за текстом - Договір) (т. 1, а.с. 13-14).

У відповідності до п.1 Договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність на оплатній основі належний продавцеві майновий комплекс, який складається з лабораторно-виробничого корпусу, площею - 1860,30 кв. м (літера Б), будівлі виробничого корпусу, площею - 19265,00 кв. м (літера А), гаражні бокси, площею - 581,40 кв. м (літера В), майстерні, площею - 54,80 кв. м (літера Г), мийки, площею - 32,60 кв. м (літера Д), будівлі служби технічного обслуговування, площею - 165,10 (літера Е), блок-посту для сторожа, площею - 9,80 кв. м (літера Ж), загальна площа майнового комплексу становить 21969,00 кв. м. та розташований комплекс за адресою: м. Київ, проспект Визволителів, 1.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що укладанням оспорюваного правочину порушено права Позивача щодо отримання частки майна Відповідача - 1 в процедурі ліквідації.

Колегією суддів встановлено та підтверджено сторонами у справі, що Позивач є власником 19550 простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут ім. В.М. Шимановського", що підтверджується відповідним сертифікатом акцій серії В №0000326 (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами розуміються відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті).

Зважаючи на твердження позивача про те, що укладення спірного договору порушує його права як акціонера відповідача-1 та враховуючи суб'єктний склад даного спору, який виник між товариством та його учасником (акціонером) колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що дана справа є такою, що виникає з корпоративних відносин.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

З аналізу вищенаведених норм випливає, що за змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач безпосередньо не є стороною, або вигодонабувачем чи зобов'язаною особою за спірним договором, та з огляду на таке, у відповідності до положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов'язків, дозволяє зробити висновок про те, що спірний договір безпосередньо не впливає на права та обов'язки Позивача.

У свою чергу, наявність у позивача статусу акціонера відповідача-1, що має відповідні корпоративні права, також не створює підстав для виникнення певних суб'єктивних прав або інтересів щодо спірних угод, оскільки згідно із ст. 167 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України „Про господарські товариства" та ст. 116 Цивільного кодексу України обсяг прав учасника товариства не включає у собі можливість оспорювати угоди, укладені товариством, або набувати прав чи обов'язків за такими угодами виключно в силу наявності корпоративних прав.

Акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року у справі №1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)).

Відповідно до ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Статутом Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" (т. 1, а.с. 98-105) передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належать питання щодо прийняття рішення про розпорядження (продаж, обмін та інше відчуження) нерухомим майном Товариства, якщо загальна сума угод перевищує 20% балансової вартості основних фондів Товариства. Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери або їх представники, що мають більш як 60% голосів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в Протоколі №1 засідання Мандатної комісії Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" від 22 квітня 2010 року (т. 1, а.с. 146-147) зазначено, що станом на 15 годин 45 хвилин 22 квітня 2010 року зареєстровано акцій (голосів) 5796086, що складає 84,99% від загальної кількості акцій, усього зареєстровано 26 акціонерів та їх представників, до якого додана відомість персонально зареєстрованих учасників Загальних зборів акціонерів, та відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" Загальні збори акціонерів ВАТ "Укрндіпроектстальконструкція ім. В.М. Шимановського" можна проводити.

Відповідно до Протоколу №6 засідання Рахункової комісії від 22 квітня 2010 року (т. 1, а.с. 148) рішення щодо продажу нерухомого майна загальною ринковою вартістю 23674696 грн. 18 коп. за ціною, яка дорівнює ринковій вартості кожного з об'єктів нерухомого майна, згідно переліку нерухомого майна, було прийнято "За" - 99,85% від загальної кількості зареєстрованих голосів, "Проти" - 0,15% від загальної кількості зареєстрованих голосів, тобто більшістю не менш як у 3/4 голосів відповідно до норм чинного законодавства України.

Суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову (рішення Конституційного Суду України, в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 року N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин").

Акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Відсутність такого порушення матеріального права або законного інтересу може бути підставою для відмови у задоволенні позову (Постанова №13 від 24 жовтня 2008 року Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва (п.51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Тобто, до складу повноважень учасника господарського товариства (акціонера) під час реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсними правочини, що були укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.

Статутом відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" таких прав акціонера не передбачено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, всупереч норм чинного законодавства України не довів, що Відкрите акціонерне товариство "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" доручило учаснику товариства ОСОБА_4 звернутись до суду із даним позовом, а також, що у нього є право оскаржувати зазначені документи (тобто, факт порушення оскаржуваними документами прав та законних інтересів Позивача).

Оскільки спірний договір безпосередньо не зачіпає прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у тому числі, його корпоративних прав як акціонера відповідача 1, обсяг та зміст яких не перебувають в залежності від спірного договору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання між відкритим акціонерним товариством "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" та товариством з обмеженою відповідальністю "Український інститут сталевих конструкцій" спірного договору.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для звернення позивача як акціонера відповідача1 з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами спірного договору, з огляду на що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Докази на підтвердження визнання рішення Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний та проектний інститут імені В.М. Шимановського" від 22 квітня 2010 року, оформленого Протоколом №6 засідання Рахункової комісії недійсним повністю або частково в матеріалах справи відсутні.

Також, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 20 липня 2010 року стосовно наявності злочинної схеми між сторонами та заниження ринкової вартості майна, оскільки за результатами розгляду повідомлення Суду від 02 жовтня 2014 року на підставі ч. 4 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України Дніпровським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києві не виявлено ознак вчинення кримінального правопорушення з боку посадових осіб відповідача-1 та відповідача-2.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2015 року зі справи № 910/2029/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков