Ухвала суду № 45837739, 22.06.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

760/7794/15-а

2-а-333/15

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року Солом'янський районний суд міста Києва

у складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Грінченко Є.С.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Пилипенко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача по зменшенню розміру призначеної йому пенсії та зобов`язати відповідача повернути йому недоотримані грошові кошти у зв`язку із оподаткуванням призначеної йому пенсії та стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) моральну шкоду в сумі 4874,85 грн. і проводити виплату в майбутньому без оподаткування пенсії, мотивуючи свої вимоги наступним.

Так, позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Натомість починаючи з 1 лютого 2015 року розмір отриманої ним пенсії зменшився, оскільки, як пояснив йому відповідач в своїй відповіді, в Податковий кодекс України було внесено зміни Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку тепер включаються: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Позивач стверджує, що відбулося звуження змісту та обсягу його конституційного права на пенсійне забезпечення внаслідок застосування відповідачем закону, який не відповідає нормам Конституції України. Він акцентує увагу суду на тому, що відбувається порушення його конституційних прав і свобод у зв`язку із прийняттям вищенаведеної норми податкового кодексу.

Позивач зазначає, що згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилаючись на наведені положення Конституції України, Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.1995 року, №19-рп/2010 від 09.09.2010 року, №5-рп/2002 від 20.03.2002 року, №20-рп/2004 від 01.12.2004 року та №4-рп/2007 від 18.06.2007 року позивач зазначає, що не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.

Крім того, зазначає, що само по собі внесення змін до Податкового кодексу не потягло за собою внесення змін в пенсійне законодавство, зокрема в частину 3 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими прямо заборонено оподатковувати пенсії. І в даному випадку слід застосувати норми Конституції, як норми прямої дії (а.с.2-5)

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених судом вище, також просив стягнути начальника ГУ ПФУ в м. Києві спричинену йому оподаткуванням призначеної йому пенсії моральної шкоди.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, наполягала на тому, що відповідач діє виключно в межах тих законодавчих актів, які діють на момент вчинення ними конкретних дій, в тому числі і на момент здійснення оподаткування пенсій. З січня 2015 року органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсій. Відтак, в разі якщо відповідно до п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України, зокрема, розмір пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року (3654 грн.), - у частині такого перевищення, такі пенсії підлягають оподаткуванню в країні їх виплати. Проте представник відповідача не змогла надати відповідь на запитання, чому відповідач застосовує вищенаведені норми Податкового кодексу України і одночасно ігнорує відповідні положення пенсійного законодавства, якими передбачено правило заборони оподаткування пенсій.

Також представник відповідача зазначила, що на даний час відсутні підстави не застосовувати вищенаведені положення податкового законодавства, надала суду письмові заперечення, в яких підкреслила, що на даний час відповідні положення Податкового кодексу неконституційними не визнані, відтак і підстав їх не застосовувати у відповідача немає. В разі ж звернення районного суду до Верховного Суду України із цим питанням щодо ініціювання подання до Конституційного Суду України, пенсійний орган заперечень не має.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст.8 Конституції України)

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, згідно ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

При цьому одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права, свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме в разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до положень ст.21 та ч.ч.1, 2 ст.24 Конституції України усі люди є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольори шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач наполягає на тому, що вказані положення Конституції України не були враховані при прийнятті п.п. 164.2.19 п. 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 № 71-VIII, оскільки це призвело до суттєвого зменшення прав позивача, а також було застосовано доволі суттєві обмеження за наявності певної ознаки (перевищення трьох розмірів мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), що є недопустимим відповідно до ч.2 ст.24 Конституції України.

В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення ст.64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст.58 Конституції України, як зазначає позивач, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Так, статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.

В преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року

№ 2262-XII(далі Закону № 2262-XII) передбачено конституційне право кожного на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією та цим Законом і основною метою Закону № 2262-XII є реалізація особами, які мають право на пенсію за цим Законом, цього конституційного права.

Спрямованість останнього на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає окрім всього вичерпний перелік нормативно-правових актів, які відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII і складають законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом . Це Конституція України, цей Закон, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Також передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Детальний аналіз вищевикладених норм Закону дає підстави стверджувати про те, що будь-які нормативно-правові акти, положення яких розповсюджується на зазначену сферу правовідносин повинні суворо відповідати вищенаведеним законам і не протирічити їм.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII)

В свою чергу, однією з основних догм пенсійного забезпечення громадян України до 01 січня 2015 року було правило, згідно якому пенсії не підлягали оподаткуванню.

Однак слід зазначити, що це положення було прямо передбачено ч.4 ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII) і станом на час розгляду справи відповідні зміни в цю норму також не внесені.

Так, судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами.

З 01 лютого 2015 року відповідач, застосовуючи Закон України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було внесено зміни до норм Податкового кодексу України, які набули чинності з 01 січня 2015 року, виплатив позивачу пенсію у нижчому розмірі, мотивуючи це тим, що він виступаючи податковим агентом утримав 15% податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, відповідач застосував норми Податкового кодексу України, які в розумінні, в даному випадку, спеціального Закону № 2262-XII не входять до переліку нормативно-правових актів, які складають законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом і відповідно не підлягають застосуванню(ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII)

Як вбачається із аналізу вищенаведених законів, а саме Закону №2262-XII, Закону №1788-XII та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року (далі - Закону №1058-IV) в них не внесено зміни щодо можливості оподаткування пенсій.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законі або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Очевидно, що законодавчо визначене право громадян України на пенсійне забезпечення, яке, безумовно, включає в себе вікові рамки виходу на пенсію, мінімальні строки трудового, страхового стажу, необхідні для призначення та отримання пенсії у розміру, встановленому законом, - є органічною складовою конституційного права громадян на соціальний захист, визначеного 46-ю статтею Конституції:

«Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, … старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення …». Такий висновок є абсолютно коректним у контексті правової позиції Конституційного суду, який у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року в справі N 1-21/2005, про рівень пенсії й щомісячного довічного грошового утримання, прямо зазначає, що: «Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно з 46-ю статтею Конституції, це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку … Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати тільки… загальні умови їх призначення …» - ідеться у 5-му пункті рішення.

Такий висновок прямо випливає із цитованого вище рішення КСУ, у якому буквально витлумачується таке:

«Зміст прав і свобод людини - це умови й засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування й розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ, чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики», - 4-й пункт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку може бути звуження обсягу відповідного права, як це кваліфікується в рішенні Конституційного суду від 11 жовтня 2010 року.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 13.06.2008 року №8 «Про незалежність судової влади» встановлено, що не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Висновок у досліджуваній справі цілком співзвучний із рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі N 1-28/2008, щодо предмета та змісту закону про держбюджет:

«5.1. У Конституції України Україну проголошено соціальною й правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами (частина перша статті 95) .

Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй, частина друга 8-ї статті.

… 7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя 22-ї статті).

… Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій 22-ї статті Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, справа про постійне користування земельними ділянками, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. … Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».

При цьому Конституційний суд зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена» (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини)».

В даному випадку, суд знову акцентує увагу на тому, що існує вірогідність того, що оподаткування пенсії позивача відповідачем може значно звузити кількісні показники, які складають обсяг його права на пенсійне забезпечення відповідно до пенсійного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правого акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавсті, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини від 7 жовтня 2010 року в справі «Богатова проти України» визнано порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Дослідивши конкретні обставини цієї справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національні суди не вчинили жодної спроби розглянути позов заявниці з точки зору конституційності законодавства, що було застосовано при нарахуванні їй пенсії, попри те, що заявниця в кожній судовій інстанції наголошувала на цьому питанні. Європейський суд з прав людини зазначив, що національні суди, маючи за національним законодавством, у разі наявності спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, повноваження ініціювати відкриття конституційного провадження, цілком ігноруючи вказаний аргумент заявниці - без надання у рішеннях обґрунтування для його відхилення, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали своїх зобов`язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, склалася ситуація, коли є чинними вищезазначені «пенсійні» закони та п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», які протирічать один іншому в частині можливості оподаткування пенсій. При цьому позивач стверджує про неконституційність застосовуваного до його справи законодавства відповідачем.

Також позивач звертає увагу на положення ст.21 Конституції України, згідно яким всі люди є рівними в своїх правах і в такому випадку, за умови оподаткування пенсій, розмір яких перевищує 3 мінімальних заробітних плати, порушується принцип рівності із іншими громадянами, у яких розмір пенсії менший і до їх пенсій оподаткування не застосовується.

Відповідно до ст. 150 Конституції України вирішення питання Конституційним Судом України про відповідність Конституції України, зокрема, законів розглядається за зверненням в тому числі Верховного Суду України.

Згідно п.4 ч.2 ст.156 КАС України суд має право зупинити провадження у справі за наявності певних причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

На підставі викладеного, з метою досягнення визначеності у питанні, чи відповідають в контексті доводів позивача вищезазначені положення податкового законодавства наведеним вище положенням Конституції України, та, відповідно з`ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Податкового Кодексу України.

Керуючись ст.150 Конституції України, ст. 9 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VII, а саме того, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати, наведеним в мотивувальній частині ухвали положенням ст. ст. 8, 21, ч.2 ст.3, ст.22, ч. ч. 2, 3 ст.24, ч.1 ст.38, ч.1 ст.46 Конституції України.

Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України.

Провадження у справі зупинити до прийняття рішення Конституційним Судом України за поданням Верховного Суду України щодо конституційності п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» або отримання від Верховного Суду України листа із відмовою за вищенаведеним зверненням районного суду.

Ухвала в частині зупинення провадження може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду України протягом 5 днів з дня їх постановлення через Солом`янський районний суд м. Києва.

Суддя В.С. Кицюк