Ухвала суду № 45836700, 24.06.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/295/15-ц

Провадження № 4с-760/54/15

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року Солом'янський районний суд м.Києва

у складі головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі-Назарчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м.Києві Данилюк Ольги Борисівни, ВДВС Дарницького РУЮ в м.Києві, зацікавлена особа ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И. :

12.02.2015 Заявник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м.Києві Данилюк О.Б. та просить визнати неправомірною та скасувати постанову від 21.11.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні №45566177.

Свої вимоги мотивує тим, що 26.12.2013 року Солом'янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів у розмірі 1 032 929, 05 грн.

Вказаний виконавчий лист було пред»явлено стягувачем до примусового виконання до Дарницького РУЮ в м.Києві.

Головним держвиконвавцем Дарницького РУЮ в м.Києві Данилюк О.Б., 21.11.2014 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Як вбачається зі змісту скарги, оскаржувану постанову заявник отримав 30.01.2015 року.

Заявник вважає, що дії держвиконавця ВДВС Дарницького РУЮ м.Києві є неправомірними, а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження винесена в порушення вимог ЗУ «Про іпотеку» та ЗУ «Про виконавче провадження».

Посилається, що підстав для пред'явлення виконавчого листа до виконання були відсутні, з огляду на домовленістю зі стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні ОСОБА_3, про добровільне виконання рішення суду.

Зазначає, що в силу ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець при здійсненні дій щодо накладення арешту з забороною відчуження майна боржника повинен дотримуватися положень вимог ст. 52, 63 Закону України "Про виконавче провадження" щодо черговості у здійсненні відповідних виконавчих дій, що зроблено не було.

При цьому, зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 52, 54, 57, 63 ЗУ "Про виконавче провадження", держвиконавцем не було враховано ту обставину, що арешт майна боржника та заборона його відчуження має здійснюватися виключно в межах тих сум, що підлягають стягненню, а також і з урахуванням відносин щодо спільності володіння майном і наявності застави майна чи іпотеки з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку", що зроблено не було.

Посилаючись на те, що всі належні боржнику нежитлові приміщення за адресою будинку АДРЕСА_1 є предметом іпотеки й застави за відповідним договором іпотеки № 3887 від 26.12.2005 року, і перебувають під арештом і забороною відчуження з 2013 року, вважає, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог саме стягувача-заставодержателя та іпотекодержателя, як особи, що мають переважне право перед іншими особами на задоволення вимог забезпечених іпотекою за рахунок предмета іпотеки.

Вважає, що дії держвиконавця призвели до порушення прав заявника, як сторони виконавчого провадження, а тому просила скаргу задовольнити в повному обсязі.

Представник заявника, скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Держвиконавець в судове зсідання не з'явився, проте подав до суду свої заперечення проти скарги в яких просив відмовити в її задоволенні.

Представник стягувача проти задоволення поданої скарги заперечував посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Боржник у своїй скарзі посилається на те, що постанова про арешт майна боржника № 45566177 від 21.11.2014 року є неправомірною, а дії державного виконавця протиправними.

Суд не погоджується з доводами боржника, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві знаходиться виконавчий лист № 2-1754/13, виданий 26 грудня 2013 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів.

21.11.2014 року головним державним виконавцем ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Данилюк О.Б. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч .3 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Згідно ч.2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» за заявою стягувана державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Керуючись п.5 ч.3 ст.11, ч.3 ст.19, ч.2 ст.25, ст.32, ч.1 ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження» з метою забезпечення реального виконання рішення суду державним виконавцем, 21.11.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Вказану постанову отримано боржником 31.01.2015 року, а тому суд, враховуючи вимоги ст. 385 ЦПК України, вважає за можливе поновити заявнику строк на звернення до суду з даною скаргою.

Згідно п.5 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про виконання рішення боржником.

Відповідно до ст.25, 27 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строк встановлений для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат.

Встановлено, що рішення суду боржником в добровільному порядку не виконано.

Згідно ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом.

Відповідно до ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що постанова про арешт майна боржника від 21.11.2014 року винесена з метою забезпечення реального виконання рішення суду та з дотриманням вимог ЗУ «Про виконавче провадження», а дії держвиконавця узгоджуються з вимогами ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 49,50 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, арешт накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення. Однак, боржником рішення Солом'янського р/с не виконано.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволення поданої скарги.

Та обставина, що на думку боржника, її права, як сторони виконавчого провадження були порушені внаслідок винесення оскаржуваної постанови, суд вважає безпідставним.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, предметом виконання судового рішення не є звернення стягнення на предмет іпотеки чи застави.

Як встановлено в ході розгляду справи, питання щодо опису майна, яке є предметом іпотеки чи застави, звернення стягнення на нього в ході даного виконавчого провадження не вчинялися.

Згідно оскаржуваної постанови вбачається, що арешт майна боржника та заборона його відчуження були здійснені, без зазначення конкретного майна.

За таких обставин, посилання боржника на порушення держвиконавцем вимог ЗУ «Про іпотеку» чи ЗУ « Про заставу», її прав, як іпотекодавця, є необґрунтованим.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що порядок звільнення майна з- під арешту, інших учасників, що не є сторонами виконавчого провадження урегульовано вимогами чинного законодавства за встановленою процедурою.

Що стосується тверджень боржника щодо співмірності постановлення оскаржу вальної постанови , відсутності зазначення в ній конкретного майна, слід зазначити, що вимоги ЗУ «Про виконавче провадження» не містяться в собі даних застережень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 3,4,10,11, 57-60, 383-387 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1, відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п»яти днів з дня її проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя: