Ухвала суду № 45828389, 17.06.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/495/15-ц Провадження № 22-ц/795/1017/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Майборода С. М. Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, при секретарі:ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю:представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, прокурора Курило Я.М., представника третьої особи на стороні позивача - Улянівської сільської ради Чернігівського району ОСОБА_8, представників відповідача ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області ОСОБА_10 і ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2015 року в справі за позовом прокурора Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_9 управління Дерземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_6 про про визнання недійсними наказів та свідоцтва про право власності,

- треті особи: Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області, Улянівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2015 року визнано недійсним наказ ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області від 31.07.2014 р. №25-1066/14-14-сг, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства; визнано недійсним наказ ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області від 14.08.2014 року №25-1366/14-14-сг, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8088) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; визнано недійсним свідоцтво про право власності №25948717, видане 22.08.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8088) для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 22.08.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції; вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує порушенням норм матеріального та процесуального права, неповнотою з»ясування всіх обставин по справі, невідповідністю висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи.

ОСОБА_6 посилається на те, що в порушення вимог чинного законодавства прокурором Чернігівського району та Улянівською сільською радою не надано жодних докаів визначення та встановлення меж земельної ділянки для випасання худоби, наявності правовстановлюючого документа на земельну ділянку та факту його реєстрації за громадою чи створеним у встановленому порядку громадським пасовищем. Також не наведено фактів наявності відповідного правовстановлюючого документу на землю чи державної реєстрації прав на землю, тим більше як на громадське пасовище. За доводами апелянта, позовні вимоги прокуратурою побудовані на підставі перевірки, проведеної нею ж самою. Проте, чинне законодавство не передбачає, що органи прокуратури здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, а перевірка уповноваженим органом з питань державного контролю за використанням та охороною земель не проводилась. Крім того, ОСОБА_6 посилається на те, що Чернігівським районним судом при постановленні рішення не досліджувалась карта (картографічні матеріали), не встановлювалось, де фактично розміщена її земельна ділянка, її межі, де землі м. Чернігова, де землі, заплановані під громадське пасовище та його межі. Суд першої інстанції залишив поза увагою постанову Верховної Ради України від 08 липня 1999 року № 872-ХІУ «Про зміну меж міста Чернігів Чернігівської області», якою було включено у межі міста Чернігів частину території села Новоселівка Новоселівської сільської ради з прилеглими землями загальною площею 513,4 гектара, у звязку з чим земельна ділянка загальною площею 110,2 га вже не може розглядатись як громадське пасовище, а є землею населеного пункту міста Чернігова. Апелянт вважає, що у межі міста було включено і частину спірної земельної ділянки. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року), самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_7, представники відповідача ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області ОСОБА_10 і ОСОБА_11 просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурор та представник третьої особи на стороні позивача - Улянівської сільської ради Чернігівського району ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити.

Третя особа - Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області, будучи повідомленою належним чином про день та час розгляду справи, не забезпечила явку свого представника в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить наступного висновку.

Відповідно до постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року „Про земельну реформу"' та Указу Президента Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 05 січня 1991 року „Про першочергові завдання по реалізації земельної реформи", рішенням № 5 від 28 січня 1991 року виконавчого комітету народних депутатів Чернігівської обласної ради „Про здійснення земельної реформи" було затверджено організаційні заходи по здійсненню земельної реформи в області та створено відповідну комісію. Виконавчим комітетам районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів доручено у першочерговому порядку знайти і виділити необхідну кількість земель для задоволення невідкладних потреб населення.

На виконання постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» та рішення Чернігівського облвиконкому від 28 січня 1991 року «Про здійснення земельної реформи» в Чернігівському районі була проведена інвентаризація земель землеволодільців і землекористувачів, та рішенням VIII сесії XXI скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 05.07.1991 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» затверджено межі територій селищних і сільських рад народних депутатів та їх площі, в тому числі колгоспів, міжгоспів, держгоспів, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, оборони, землі оздоровчого призначення, лісового та водного фонду, землі запасу райвиконкому, землі запасу сільських і селищних рад народних депутатів, з яких, у тому числі визначено землі для колективного випасання худоби. Згідно додатку №1 до вказаного рішення за Улянівською (колишня Новоселівська) сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, для потреб громадян у випасанні худоби, була закріплена земельна ділянка загальною площею 110,2 га (розділ „під колективне випасання" (а.с.22, 71-75, 82-86).

Відповідно до ст. 2 чинного на час проведення інвентаризації земель Земельного кодексу України всі землі України поділялись на землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів), землі промисловості, транспорту, зв»язку, оборони та іншого призначення, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі запасу. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснювалось у разі зміни цільового призначення цих земель. Згідно ст. 81 Земельного кодексу України, чинного на той час, землі запасу перебували у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначались для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Апеляційним судом було досліджено первинні землевпорядні документи на землю, а саме: ОСОБА_12 на вічне користування землею № 541644, виданий 24 листопада 1951 року виконавчим комітетом Чернігівської районної Ради депутатів трудящих сільськогосподарській артілі ім.Калініна (колгосп ім. Калініна, СТОВ „Урожай"); технічну документацію по інвентаризації земель території Новоселівської сільської ради Чернігівського району за 1991 рік, план ґрунтів сільськогосподарської артілі ім. Калініна Бобровицької сільради Чернігівського району, складений Київським інститутом інженерів водного господарства та картографічні матеріали, які були надані в засідання апеляційного суду. Необхідно зазначити, що вказані землевпорядні документи є безспірним документальним підтвердженням того, що землі громадських пасовищ існували та існують, використовувалися та використовуються територіальними громадами Улянівської (колишньої Новоселівської) сільської ради саме як громадські пасовища ще з 1951 року.

Таким чином, правовий статус земельної ділянки на території Новоселівської сільської ради площею 110,2 га був визначений як землі запасу та наданий для колективного випасання худоби саме на території даної сільської ради. Оформлення сільською радою відповідних правовстановлюючих документів за діючим на той час законодавством не вимагалось.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що на підставі рішення від 05.07.1991 року склалися сталені відносини по використанню виділеної земельної ділянки для випасання худоби і жителі села, що мають у власності велику рогату худобу, тривалий час випасають на відведеній для даної цілі ділянці свою худобу.

За викладених обставин, є безпідставними доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо державної реєстрації земельної ділянки як громадського пасовища зі встановленням відповідних меж.

Відповідно до ст.34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби - це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище. Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь, заборонено. Такі земельні ділянки можуть надаватись лише громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо).

Розгляд питання та надання в оренду земельної ділянки або аргументована відмова в наданні здійснюється відповідно до статті 123 Земельного кодексу України.

Рішенням 4 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 24 грудня 1998 року Новоселівську сільську раду Чернігівського району та області перейменовано на Улянівську сільську раду ( а.с.80).

У вересні 2014 року Улянівська сільська рада Чернігівського району та області прийняла на сесії відповідне рішення та звернулась з відповідним клопотанням до ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянок орієнтовною площею 150 га для створення громадських пасовищ (а.с.89) Наказом № 25-3017/14/14-сг від 14.10.2014 надано дозвіл Улянівській сільській раді Чернігівського району на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування, розташованої на території Улянівської сільської ради Чернігівського району та області орієнтовною площею 50 га, за цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби, з метою створення громадських пасовищ.(а.с.90) Однак жодним законодавством не визначено строків такого оформлення земельної ділянки, яка вже мала правовий статус земель запасу для випасання худоби.

Статтею ст. 116 ЗК України передбачено право громадян України на безоплатне отримання у власність земельних ділянок в межах норм, визначених цим Кодексом, за рахунок земель як комунальної, так і державної власності.

У липні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до Держземагентства у Чернігівській області з заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,5 га, розташованої на території Улянівської сільської ради Чернігівського району за межами населеного пункту.

Згідно наказу ОСОБА_9 управління Держземагенства у Чернігівській області №25-1066/14-14-сг від 31 липня 2014 року ОСОБА_6 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 1,50 га, для ведення особистого селянського господарства ( а.с.8).

На підставі вищенаведеного наказу, за замовленням ОСОБА_6 ПП «ГЕО ГРАФ», до якої вона звернулася з заявою 04 серпня 2014 року, розробила проект землеустрою, щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної вище земельної ділянки (а.с.5-20).

Згідно висновку № 1273 Управління Держземагентства у Чернігівському районі Чернігівської області погодило проект із землеустрою ОСОБА_6 (а.с.20).

На підставі наказу ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області №25-1366/14-14-сг від 14.08.2014 року було затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 1,5000 га, з кадастровим номером 7425585700:04:000:8088, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району ( а.с.21).

22 серпня 2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції було прийняте рішення за номером 15337658 про державну реєстрацію права власності та 22.08.2014 року ОСОБА_6 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно ( а.с.23,26).

Згідно Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 377 від 5.11.98 року, форма 6-зем є офіційним звітом як про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, так й за видами угідь та видами економічної діяльності, яка складається станом на 1 січня кожного року.

З проекту землеустрою, погодженого з Управлінням Держземагентства у Чернігівському районі, який включає експлікацію земельної длянки в розрізі землекористувачів та по угіддях відповідно до форми 6-зем, та кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка площею 1,5 га, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_6, знаходиться на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, за межами населеного пункту, відноситься до земель запасу і є землею сільськогосподарського призначення - пасовищем ( а.с.13,15).

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України „Про державний земельний кадастр" та „Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення та розподіл серед власників і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року „Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" передбачено, що облік кількості та якості земель ведеться до 2015 року в порядку та за формами, що діють на день набрання чинності цією постановою; на день набрання чинності цією постановою картографічною основою Державного земельного кадастру є ортофотоплани, створені в рамках виконання Угоди про позику (Проект „ОСОБА_8 державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17 жовтня 2003 р., ратифікованої Законом України від 15 червня 2004 р. № 1776-IV, та інші картографічні матеріали, виготовлені на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або отримані ним від центрального органу виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності, державного підприємства „ОСОБА_12 картографо-геодезичний фонд України" та інших суб'єктів інформаційної взаємодії; до створення індексних кадастрових карт (планів) відповідно до Порядку для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану) використовуються індексні кадастрові карти (плани), створені в рамках виконання Угоди, зазначеної в підпункті 3 цього пункту, а у разі їх відсутності - інші (створені територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів) індексні кадастрові карти (плани).

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка площею 1,5 га входить до складу земельної ділянки, яка використовується територіальною громадою Улянівської сільської ради, зокрема і мешканцями с. Новоселівка, в якості громадських пасовищ для випасання худоби відповідно до раніше прийнятих рішень органів місцевого самоврядування.

Додані до апеляційної скарги ОСОБА_6 копії експлікації карти (а.с.136140) та надані в засіданні апеляційного суду представником ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області викопіювання з картографічних матеріалів (а.с.160-163) та в оригіналі картографічні матеріали, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, зважаючи на надання таких доказів з порушенням приписів ч.2 ст. 303 ЦПК України, оскільки вони є новими доказами, неподання яких до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами; в оригіналах картографічних матеріалів, з яких робились викопіювання, відсутнє позначення земельної ділянки ОСОБА_6, в той час як у викопіюваннях позначено місце розташування вказаної земельної ділянки. Крім того, нанесення земельної ділянки ОСОБА_6 у вказані викопіювання за межами земельної ділянки, позначеною як «громадське пасовище», суперечить належним та допустимим доказам, якими є проект землеустрою, погоджений з Управлінням Держземагентства у Чернігівському районі, який включає експлікацію земельної длянки в розрізі землекористувачів та по угіддях відповідно до форми 6-зем, та кадастровий план земельної ділянки, згідно яких земельна ділянка площею 1,5 га, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_6, знаходиться на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, за межами населеного пункту, відноситься до земель запасу і є землею сільськогосподарського призначення - пасовищем ( а.с.13,15).

Відповідно до ст.1 Закону України „Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням.

Проте, згідно ст. 15, 21 Закону України „Про ОСОБА_12 земельний кадастр", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 „Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" розподіл земель за цільовим призначенням визначається не лише за категорією земель, а й за видом використання в межах певної категорії земель. Підставою для внесення відомостей про зміну цільового призначення земельних ділянок щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення, та не передбачено внесення змін до реєстру щодо зміни цільового використання земель сільськогосподарського призначення лише на підставі письмової заяви власника.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення на підставі рішень відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Проте, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Статтями 31, 33-37 ЗК України встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Згідно ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, але зазначене правило не поширюється на землі сільськогосподарського призначення та землі оборони.

Абзацем 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України встановлено обов'язок власників використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Таким чином, в розумінні ст. 20 ЗК України зміною цільового призначення є не лише зміна цільового призначення за основними видами категорії земель, а і зміна виду її використання, яка проводиться лише за проектами землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Верховний Суд України у справі № 6-35цс14, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку (постанова від 14 травня 2014 року), зробив правовий висновок про те, що відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) громадянам та юридичним особам земельних ділянок відбувається згідно з їх цільовим призначенням. У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Верховний Суд України у справі № 6-123 цс 13, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність фізичній особі та відновлення права територіальної громади на зазначену земельну ділянку з причини її передачі не згідно з цільовим призначенням земельної ділянки, у постанові від 13 листопада 2013 року також зробив правовий висновок, згідно з яким відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням. Зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення відповідно до п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України. Надання для цих потреб земель оздоровчого чи іншого призначення без зміни у встановленому законом порядку їх цільового призначення на підставі п. а) ст. 21 ЗК України є підставою для визнання таких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними.

Оскільки передача земельної ділянки у власність ОСОБА_6 відбулася без попереднього вирішення встановленого законодавством питання в порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За наявності зазначених порушень вимог земельного законодавства, які є безумовною підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок у власність, інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для її задоволення і скасування рішення суду, оскільки відповідно до положень ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Крім того, апеляційний суд враховує, що зазначена ділянка використовувалася і продовжує використовуватися громадою с. Новоселівка Улянівської сільської ради для випасу худоби.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка площею 1,5 га, розміщена на території Улянівської сільської ради та виділена ОСОБА_6 за рахунок земель пасовища, право користування землями якого належить територіальній громаді Улянівської сільської ради, з користування якої спірна земельна ділянка не вилучалась, то вона не могла бути переданою безоплатно у власність іншим особам.

Відсутність у територіальної громади правостановлюючого документа на право користування землями громадського пасовища за умови його фактичного користування не давало відповідачу права на її безоплатну передачу у власність без попереднього вирішення питання зміни цільового призначення та її вилучення, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі №1-17/2005 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; та пункт 6 Постанови Верховної Ради України „Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХП з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, строк переоформлення права постійного користування земельною ділянкою в даний час законом не визначений та не обмежений.

В порушення зазначених вимог законодавства Держземагентством у Чернігівській області було передано ОСОБА_6 земельну ділянку, яка перебуває в користуванні територіальної громади Улянівської сільської ради, цільове призначення якої за видом використання - пасовище, без вирішення питання вилучення земельної ділянки у попереднього землекористувача та без попереднього вирішення питання про зміну її цільового призначення за видом використання.

Відтак, зазначена земельна ділянка у власніть ОСОБА_6 надана з порушенням вимог Земельного кодексу України та без урахування, що громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на титулі права загального землекористування (ст.38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища").

Враховуючи викладене, обгрунтованим є висновок суду про незаконність дій, пов'язаних з передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_6, а тому суд обгрунтовано визнав незаконними вказані вище накази ОСОБА_9 управління Держземагентства у Чернігівській області від 31.07.2014 року №25-1066/14-14-сг та від 14.08.2014 року №25-1366/14-14-сг.

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває в користуванні територіальної громади і використовується для випасання великої рогатої худоби, то рішеннями щодо передачі цієї ділянки у власність відповідача було порушено права інших осіб.

Не спростовують законності і обґрунтованості рішення суду і посилання апелянта на порушення судом прав відповідача. як власника земельної ділянки.

Так, дійсно відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Проте, не виключається можливість припинення права власності в випадках встановлених законом (ст.346 ЦК України, 140-151 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі „Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При розгляді справи №6-92цс13, предметом якої був спір про вилучення земельної ділянки в особи, яка набула право власності на неї на підставі визнаного в подальшому незаконним рішення органу влади, 18 вересня 2013 року Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання щодо дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та правами заявника апеляційний суд враховує, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів територіальної громади, члени якої на протязі тривало часу користувалися землею в якості громадського пасовища, чим порушено права останніх на подальше користування зазначеною частиною земельної ділянки за цільовим призначенням. Крім того, згідно ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Статтями 57, 59 Конституції України кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти в сфері земельного законодавства, в тому числі якими регулюються питання безоплатного надання земель державної і комунальної власності у власність громадянам України при зміні їх цільового призначення, доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність захисту саме суспільного інтересу. Згідно заяви ОСОБА_6 від 14.07.2014 року (а.с.9) нею до заяви додавалися графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, що дає обґрунтовані підстави для висновку щодо володіння нею інформацією та про можливість отримання інформації про цільове призначення земельної ділянки, яку вона мала намір отримати у власність, а за таких обставин посилання апелянта в обґрунтування підстав для скасування рішення суду на практику Європейського суду, зокрема у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року) та на постанову Верховного Суду України у справі № 21-8во07 від 14 березня 2007 року не заслуговують на увагу. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Рішення суду в частині визнання незаконними наказів, які стали підставою для отримання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки, відповідає вимогам п.а ч.1 ст. 21 ЗК України.

Враховуючи, що судом визнано недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, то обґрунтовано задоволено вимоги прокурора щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку зі скасуванням відповідного рішення про державну реєстрацію права, оскільки відповідно до статті 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З врахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального і процесуального права на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 243 грн. 60 коп. недоплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору за наступними реквізитами: отримувач УК у м. Чернігові / м.Чернігів / 22030001, р/р 31210206780002, код ЄДРПОУ 38054398, в ГУДКСУ у Чернігівській області, (МФО 853592).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: