Рішення № 45824036, 22.06.2015, Козелецький районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/734/425/15 Справа № 734/1189/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 червня 2015 року смт. Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого-судді Бузунко О.А.,

за участю секретаря Галюк Л.В.,

у присутності позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини польова пошта В 0934, залучені до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внесення запису до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини польова пошта В 0934, в якому зазначає, що вона була призначена на роботу на посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко» на підставі Наказу командира військової частини А1414 № 187 від 27.09.2006 року. З 01.04.2013 року ОСОБА_1 була переведена на посаду керівника музичного дошкільного навчального закладу, на підставі наказу командира військової частини А1414 № 99 від 21.03.2013 року. На підставі Наказу командира військової частини А1414 № 39 від 26.02.2014 року її було звільнено з роботи у звязку з проведенням організаційних заходів та переведенням до військової частини А0665 у відповідності з п. 5 ст. 36 КЗпП України та 27.02.2014 року на підставі Наказу командира військової частини А1414 від 27.02.2014 року прийнято на посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу «Малятко» в порядку переведення із військової частини А1414 до військової частини А0665. 29.05.2014 року на підставі Наказу командира військової частини А0665 № 114 від 29.05.2014 року звільнена з роботи в порядку переведення до військової частини А1414, згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та 30.05.2014 року на підставі Наказу командира військової частини А1414 № 101 від 30.05.2014 року прийнята на посаду керівника музичного дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко». Однак, 31.03.2015 року, на підставі Наказу командира військової частини польової пошти В 0934 № 46 від 31.03.2015 року її було звільнено з роботи за систематичне невиконання трудових обовязків, покладених трудовим договором, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить запис в трудовій книжці від 31 березня 2015 року за № 19. Позивач вказує на те, що вона працювала у вказаному дошкільному навчальному закладі протягом майже дев'яти років, при цьому ніколи не мала ніяких порушень, повязаних із невиконанням трудових обовязків, тим більше із їх систематичним невиконанням. Позивач вважає, що її звільнення із займаної посади музичного керівника дошкільного навчального закладу «Малятко» є незаконним та безпідставним та те, що її абсолютно безпідставно звільнено за ч. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки нею жодного разу без поважних причин не порушувались обовязки, покладені на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, вищевказаними діями їй було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює в 5000 грн. Позивач просить визнати незаконним її звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та поновити її на роботі у дошкільному навчальному закладі № 2 «Малятко» на посаді музичного керівника; стягнути з в/ч польова пошта В0934 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 27 травня 2015 року залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, командира військової частини польова пошта В0934 ОСОБА_5 та начальника штабу військової частини польова пошта В0934 ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судових засіданнях підтримали позов та просили його задовольнити з урахуванням вищевикладених вимог.

В судовому засіданні 22 червня 2015 року представник позивача подала заяву про збільшення позовних вимог та просила стягнути з військової частини польова пошта В 0934 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7033,95 грн., індексацію за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за відпустку, зобовязання внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення, визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та їх скасування, а також стягнення витрат на правову допомогу /а.с. 155-156/.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 червня 2015 року (яка занесена до журналу судового засідання) прийнято до спільного розгляду з первісно заявленими позовними вимогами вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7033,95 грн. та щодо зобовязання внести запис до трудової книжки про недійсність запису про звільнення. Питання про відшкодування судових витрат на правову допомогу суд також прийняв як збільшення позовних вимог.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 червня 2015 року (яка також занесена до журналу судового засідання) суд не прийняв до спільного розгляду з первісно заявленими позовними вимогами інші вимоги позивача, оскільки такі заявлені після початку розгляду справи по суті, маючи при цьому інші правові підставі їх заявлення, а деякі взагалі ґрунтуються на інших правовідносинах.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_1 неодноразово порушувала трудову дисципліну, за що тричі притягувалася до дисциплінарної відповідальності у виді догани 23 листопада 2012 року, 28 січня 2014 року та 24 березня 2015 року /заперечення а.с. 33-35 з додатками/.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову в звязку з безпідставністю вимог.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, до суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Змагальність, як одна з засад цивільного судочинства, передбачена статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України, полягає в тому, що сторони мають рівні права щодо подання доказів, дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно трудової книжки серії БТ-ІІ № 0529552 /а.с. 8-15/ ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко» на підставі Наказу командира військової частини А1414 № 187 від 27.09.2006 року. З 01.04.2013 року ОСОБА_1 була переведена на посаду керівника музичного дошкільного навчального закладу на підставі наказу командира військової частини А1414 № 99 від 21.03.2013 року. На підставі Наказу командира військової частини А1414 № 39 від 26.02.2014 року її було звільнено з роботи у звязку з проведенням організаційних заходів та переведенням до військової частини А0665 у відповідності з п. 5 ст. 36 КЗпП України та 27.02.2014 року на підставі Наказу командира військової частини А1414 від 27.02.2014 року № 44 прийнято на посаду музичного керівника дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко» в порядку переведення із військової частини А1414 до військової частини А0665. 29.05.2014 року ОСОБА_1 на підставі Наказу командира військової частини А0665 № 114 від 29.05.2014 року звільнена з роботи в порядку переведення до військової частини А1414, згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та 30.05.2014 року на підставі Наказу командира військової частини А1414 № 101 від 30.05.2014 року прийнята на посаду керівника музичного дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко». На підставі наказу командира в/ч пп В0934 № 46 від 31.03.2015 року ОСОБА_1 31.03.2015 року було звільнено з роботи за систематичне невиконання трудових обовязків, покладених трудовим договором (порушення трудової дисципліни, а саме розпорядку робочого дня), п. 3 ст. 40 КЗпП України /а.с. 7/.

Судом встановлено, що до правовідносин, які виникли між сторонами, належить застосувати наступні правові норми Кодексу законів про працю України:

трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21);

трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частина перша статті 40);

дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (стаття 147-1);

дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148);

до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149);

якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (частина перша статті 151).

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» за передбаченими пунктом 3 статі 40 Кодексу законів про працю України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 Кодексу законів про працю України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, зміст якого викладено вище, можна стверджувати, що при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Отже, підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України є систематичне невиконання працівником трудових обов'язків, при цьому систематичним невиконанням трудових обов'язків вважається факт третього порушення, якщо за попередні два протягом року були застосовані дисциплінарні стягнення, крім того таке звільнення допускається тільки за наявності вини працівника.

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну вважаються лише ті працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.

Для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України мають значення тільки раніше застосовані і не погашені заходи громадського стягнення, а не всі заходи громадського впливу.

Таким чином для з'ясування наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно встановити наявність системного порушення трудової дисципліни.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 тричі притягували до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, але різниця між кожною доганою складає більше року:

23 листопада 2012 року /в наказі № 1523 відсутня дата вчинення дисциплінарного проступку/ - а.с. 79;

28 січня 2014 року /за фактом відсутності на роботі у другій половині дня 10, 17 та 21 січня 2015 року/;

24 березня 2015 року /в наказі № 307 відсутня дата вчинення дисциплінарного проступку/.

Тобто, з огляду на вищевикладене суду не надано жодного підтвердження накладення на ОСОБА_1 протягом року декількох дисциплінарних стягнень, що передували виданню наказу про звільнення, в результаті чого, за наявності даних умов останню можливо було б законно звільнити.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до думки, що в діях ОСОБА_1 відсутнє систематичне невиконання трудового розпорядку в розумінні пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Прийшовши до думки про звільнення позивача відповідач не врахував вищевикладеного та порушив вимоги норм закону за якими позивача може бути звільнено.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність визнання звільнення ОСОБА_1 з посади музичного керівника дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко» незаконним та поновлення ОСОБА_1 на роботі у дошкільному навчальному закладі № 2 «Малятко» на посаді музичного керівника з 31 березня 2015 року. Відповідно, військова частина польова пошта В 0934 повинна внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про недійсність запису № 19 від 31 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку для таких виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. (далі - Порядок). Згідно з цим Порядком середньомісячназаробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки, наданої відповідачем, та яка позивачем покладена в основу розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу /а.с. 139/, середня заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню, склала 5243,55 гривень (2558,40 грн. + 2685,15 грн.). Кількість відпрацьованих днів за два місяці складає 41 день. Тобто, середньоденний заробіток становить 127,89 грн. (5243,55 грн. : 41 день).

Періодом вимушеного прогулу є період з часу звільнення позивача 31 березня 2015 року і до дня ухвалення судового рішення про поновлення на роботі, тобто до 22 червня 2015 року. Кількість робочих днів за цей період складає 57 днів.

Враховуючи вищевикладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7289,73 грн. /127,89 грн. середньоденний заробіток х 57 робочих днів вимушеного прогулу/.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконним звільненням, суд зазначає наступне.

За статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі відповідними змінами) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. Суд вважає позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. дещо завищеними і, визначаючи розмір моральної шкоди, враховує вимоги розумності, справедливості та виваженості, бере до уваги обставини справи, глибину душевних страждань позивача, і визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 500,00 грн., що не буде надмірним в українському суспільстві, і яка підлягає стягненню з в/ч польова пошта В 0934.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 79 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких належать витрати на правову допомогу.

Згідно з частиною першою статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Зі змісту наведеної норми процесуального права особа має довести, що витрати були нею понесені і ці витрати мають бути документально підтверджені.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надані суду Договір № 8 про надання юридичних послуг від 16 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Олфо» в особі директора ОСОБА_2 /а.с. 166-168/, Акт виконаних робіт № 23 від 18 червня 2015 року, підписаний та складений сторонами Договору /а.с. 158/, квитанцію від 18 червня 2015 року про сплату 2000,00 грн. /а.с. 159/.

Згідно з умовами Договору про надання юридичних послуг вартість послуг визначається в розмірі відповідно до акту виконаних робіт. Згідно з Актом виконаних робіт № 23 перелік наданих послуг та їх вартість визначена наступним чином: консультації з правових питань по справі 150,00 грн.; подання позовної заяви до суду 400,00 грн.; представництво інтересів довірителя в суді 3 години 1600,00 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як убачається з матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_2 приймала участь у судових засіданнях, призначених на 14 травня 2015 року (тривалість засідання 5 хвилин) а.с. 21; 27 травня 2015 року (тривалість засідання 1 година 02 хвилини) а.с. 27 - 28; 09 червня 2015року (тривалість засідання 2 години 35 хвилин) а.с. 111-115; 22 червня 2015 року (тривалість засідання 1 година 15 хвилин) - а.с. 174-177.

Отже, враховуючи кількість використаних представником позивача годин під час участі у судових засіданнях, суд вважає, що загальна кількість витраченого представником позивача часу, що знайшла своє підтвердження, становить 4 години 57 хвилин. Оскільки заявлена сума до відшкодування позивачем становить 2 000,00 грн., що не перевищує розміру, визначеного в ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (487,20/год х 4 години 57 хвилин = 2226,50 грн.), суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені витрати в розмірі 2 000,00 грн.

На підставі статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з військової частини польова пошта В 0934 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 487,20 грн. /з яких 243,60 грн. судовий збір за вимогами немайнового характеру (поновлення на роботі, внесення запису до трудової книжки, відшкодування моральної шкоди) та 243,60 грн. судовий збір за вимогами майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу)/.

Відповідно до статті 367 Цивільного процесуального кодексу України та частини пятої статті 235 Кодексу законів про працю України слід допустити негайне виконання рішення в частині вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1.

Керуючись статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України, статтями 21, 40, 147-1, 148, 149, 151, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтями 1, 3, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 212, 213, 214, 215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до військової частини польова пошта В 0934, залучені до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внесення запису до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади музичного керівника дошкільного навчального закладу № 2 «Малятко» незаконним та поновити ОСОБА_1 на роботі у дошкільному навчальному закладі № 2 «Малятко» на посаді музичного керівника з 31 березня 2015 року.

Стягнути з військової частини польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 7289 /сім тисяч двісті вісімдесят девять/ гривні 73 копійки.

Стягнути з військової частини польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, грошові кошти за завдану моральну шкоду в розмірі 500 (пятсот) гривень 00 коп.

Зобовязати військову частину польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) із сум стягненої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, утримати необхідні збори, податки та перерахувати їх до бюджетів відповідних рівнів.

Зобовязати військову частину польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про недійсність запису № 19 від 31 березня 2015 року.

Стягнути з військової частини польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 2000 /дві тисячі/ гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з військової частини польова пошта В 0934 (смт Десна Козелецького району Чернігівської області, ЄДРПОУ 081523) в дохід держави судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Відповідно ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Козелецький районний суд Чернігівської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.А. Бузунко

Повний текст рішення складений 25 червня 2015 року.