Ухвала суду № 45809987, 10.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4234/2015 Головуючий 1 інст. Поліщук Т.В.

Справа № 643/10835/14-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

за участю секретаря Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИЛА:

25.07.2014 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, в якому просиливизнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 18.02.2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (далі по тексту ПН ХМНО ОСОБА_7І.) між ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, вважаючи його фіктивним; привести сторони в первісний стан; припинити право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1.

Обгрунтовуючи зазначені вимоги, позивачі стверджували, що договір купівлі-продажу квартири лише за формою не суперечить вимогам закону, але по суті є недійсним з моменту його підписання з тих підстав, що в дійсності зазначене в договорі волевиявлення не відповідає їх внутрішній волі, так як вони не мали наміру продавати квартиру і в дійсності її не продавали, умови продажу попередньо не обговорювали, зазначені в тексті договору купівлі-продажу квартири грошові кошти від ОСОБА_6 не отримували, квартиру їй не передавали, після підписання фіктивного договору купівлі-продажу квартири продовжували в ній проживати, сплачували за комунальні послуги.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірний договір є недійсним з моменту його підписання з тих підстав, що позивачі ніколи не мали наміру продажу квартири АДРЕСА_2, що ця квартира є єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_8, що позивачі ніколи не передавали після підписання договору купівлі-продажу від 18.02.2011 року квартиру відповідачці, не знімалися з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири, а відповідачка в квартиру не вселялася і не мешкала в ній. З моменту підписання договору купівлі-продажу 18.02.2011 року аж до примусового виселення 19.12.2014 року позивачі сплачували комунальні та експлуатаційні витрати.

Апелянт стверджує, що договір купівлі-продажу від 18.02.2011 року є фіктивним і підписувався лише як підстраховка раніше отриманої ОСОБА_4 позики.

Як на підтвердження цього висновку представник відповідачів посилається на покази відповідача ОСОБА_8, яка в судовому засіданні підтвердила наведені вище обставини і пояснила, що незадовго до 18.02.2011 року, коли було підписано оскаржуваний договір, перенесла черговий інсульт, до того ж є інвалідом та особою похилого віку, у той період часу погано себе почувала і насправді думала, що їде в банк для підписання документів для отримання позики сином ОСОБА_4 Саму ОСОБА_6 ніколи не бачила і намірів продавати квартиру не мала, так як іншого житла не має і у своїй квартирі прожила більше 40 років.

На недійсність договору та про ту обставину, що квартира за договором купівлі-продажу від 18.02.2011 року ніколи не передавалась ОСОБА_6В свідчить те, що лише 20.02.2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з приводу квартири, а до цього часу квартира її взагалі не цікавила.

Як на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів, ОСОБА_5 посилається на зміст розписок ОСОБА_6 і ОСОБА_4, на суперечливі пояснення ОСОБА_6 обставин укладення оспореного договору та покази свідка ОСОБА_9

В судове засідання апеляційної інстанції сторони та представник відповідачів ОСОБА_5 не зявилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, підтвердженням чого є поштові повідомлення про отримання судових повісток відповідачем і та їх представником ОСОБА_5, про причину неявки не повідомили.

Приватний нотаріус ОСОБА_7, залучена у якості третьої особи направила листа з проханням розглядати справи за її відсутністю.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, підтверджується належними доказами, а сторонами не оспорюється, що 18 лютого 2011 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 посвідчено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продали громадянці ОСОБА_6 належну їм на праві приватної спільної власності 2-х кімнатну квартиру №150, загальною площею 43,1 м.кв. житловою площею 27,0 м.кв., розташовану в будинку №12 по вул.Познанській в м.Харкові.

Право власності на вказану квартиру ОСОБА_6 зареєструвала 07.03.2013 року.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 02.07.2014 року задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4 (співвласник) та Московський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області, про виселення та зняття з реєстрації відповідача зі спірної квартири. Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 01.12.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Московського районного суду м.Харкова від 02.07.2014 року залишено без змін. (а.с.108-109).

Ухвалюючи 23.04.2015 року рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, зокрема щодо наявності умислу у сторін на укладення фіктивного договору.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом і ухвалив рішення на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому така особа на власний розсуд обирає передбачений ст.15 ЦК України спосіб захисту цивільних прав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Дана справа до таких випадків не відноситься.

Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_3 та адвокат, який представляє їх інтереси, обрали у якості способу захисту цивільних прав звернення з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири фіктивним правочином.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» звернуто увагу на те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З огляду на положення ст.234 ЦК України та вимоги ст.ст.10,60 ЦПК України саме позивачі мають довести наявність умислу як у них так і у ОСОБА_6 на фіктивність договору від 18.02.2011 року, тобто що обидві сторони договору не мали на меті оплатного відчуження квартири ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та набуття її у власність громадянкою ОСОБА_6

За наслідками розгляду справи суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку, що позивачі та їх представник не надали належних та допустимих доказів щодо наявності умислу у обох сторін на укладення 18.02.2011 року фіктивного договору.

Договір купівлі-продажу квартири 18.02.2011 року укладено в письмовій формі, посвідчено нотаріусом. Відповідно до змісту вступної частини і пункту 16 цього перед його укладенням сторони попередньо були ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, про його зміст і правові наслідки.

Згідно п.п.3 і 11 договору купівлі-продажу від 18.02.2011 року нотаріусом також було розяснено правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна, проте сторони дійшли згоди про визначення продажної ціни квартири саме в такому розмірі, тобто 51900 грн., які продавці отримали ще до підписання договору.

Дійсно, як вказує в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5, позивач ОСОБА_3 в суді першої інстанції говорила, що через похилий вік, перенесену хворобу та незадовільне самопочуття не усвідомлювала, що приїжджала з сином до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу. Разом з тим, суд критично віднісся до суперечливих, непослідовних відповідей ОСОБА_3, яке не заперечувала, що вони (позивачі) є освідченими людьми, вміють читати і писати, дієздатні, що своїми підписами посвідчили 18.02.2011 року зміст договору купівлі-продажу квартири.

Крім того, такі пояснення ОСОБА_3 щодо обставин укладення договору купівлі-продажу можуть свідчити про дефекти у волевиявленні сторони правочину, але з інших підстав, а не з тих, на які посилаються ОСОБА_4 і ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання договору правочину фіктивним.

Як правильно зазначив суд першої інстанції відповідач ОСОБА_6 зареєструвала 07.03.2013р. право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстрації у спірній квартирі, - тобто вчиняла дії, які свідчать про відсутність у неї умислу на укладення 18.02.2011 року фіктивного правочину.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі представником позивачів щодо взаємовідносин з ОСОБА_6 суперечать доводам, яким обґрунтовувалися позовні вимоги. Так, в позовні заяві (2-й абзац третьої сторінки) позивачі стверджують, що вони не брали у борг у відповідачки будь-яких коштів, а в апеляційній скарзі представник позивачів адвокат ОСОБА_5 запевнює, що договір купівлі-продажу квартири 18.02.2011 року виступав лише як підстраховка повернення позики, свого роду заставою.

Однак нормами параграфу 6 глави 49 розділу 1 Книги пятої ЦК України передбачено іншим чином оформлення забезпечення виконання зобовязань заставою.

Крім того, мотиви, з яких ОСОБА_4 і ОСОБА_3, згідно доводів адвоката ОСОБА_5, начебто уклали 18.02.2011 року з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири на зазначених умовах, не впливають на вирішення справи і не свідчать про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав його фіктивності не є перешкодою для звернення до суду, згідно вимог ст.3 ЦПК України, за захистом порушених, порушених оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку, передбаченому цим Кодексом з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: