Ухвала суду № 45807148, 25.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7449/14 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/4492/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. В.

Категорія: 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області

в складі: головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Шеремети Н.О.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот», з участю третьої особи на стороні відповідача - Генерального директора ТзОВ «Пілот» ОСОБА_6 про скасування наказу від 02.07.2014 року про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а :

14 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот», і з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.03.2015 року ( а.с. 83-85) і заяви про зменшення позовних вимог від 20.04.2015 року ( а.с. 107 108) просила :

- скасувати наказ директора ТзОВ «Пілот» № 052-ОС від 02.07.2014 року про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Львівської філії ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот»;

- поновити ОСОБА_3 на посаді директора Львівської філії ТзОВ «Пілот» з 02.07.2014 року;

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Пілот» ( код ЄДРПОУ 25587911, юридична адреса м. Київ, вул. Лісова, 80) на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.07.2014 року по 20.03.2015 року в розмірі 40000 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що 30 липня 2004 року вона була прийнята на роботу до Львівської філії ТОВ «Пілот» на посаду директора. 02 липня 2014 року нею була написана заява на звільнення з роботи, однак відповідач відмовив їй у звільненні і позивачка продовжувала виконувати свої обовязки на займаній посаді. З 08 липня 2014 року позивачка проходила лікування та реабілітацію, а тому була відсутня на роботі. Про даний факт вона неодноразово повідомляла відповідача шляхом направлення листків непрацездатності. 18 вересня 2014 року нею на пошті була отримана трудова книжка із записом про її звільнення з посади директора Львівської філії ТОВ «Пілот» з 02 липня 2014 року на підставі наказу № 052-ОС від 02.07.2014 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2015 року позов задоволено повністю. Вирішено: скасувати наказ директора ТзОВ «Пілот» № 052-ОС від 02 липня 2014 року про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Львівської філії ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот»; поновити ОСОБА_3 на посаді директора Львівської філії ТзОВ «Пілот» з 02 липня 2014 року; рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 допустити до негайного виконання; стягнути з ОСОБА_5 з обмеженою «Пілот» ( код ЄДРПОУ 25587911, юридична адреса: м. Київ, вул. Лісова, 80) на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 40000 ( сорок тисяч грн.). Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржено відповідачем ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот», яке вважає, що оскаржене рішення є незаконним та таким, що не відповідає обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення , яким відмовити в задоволені позову. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивачка виходила на роботу 3, 4 та 7 липня 2014 року, тобто в цей період виконувала трудову функцію директора філії, оскільки наявні докази протилежного, а саме показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Вказує, що позивачка в своїй заяві наполягала на звільненні саме в день її написання, тобто 02 липня 2014 року, тому, враховуючи положення ч. 1 ст. 38 КЗпП, генеральним директором було визнано це поважною причиною для задоволення прохання про звільнення в той день, який просила позивачка, тобто 02 липня 2014 року. На думку апелянта, такий доказ як лист ПАТ «ВіЕсБанк» від 04 березня 2015 року не може братись судом до уваги з тих підстав, що даний лист жодним чином не доводить, що позивачка особисто здійснювала платежі ( перерахування грошових коштів) в період з 02 липня 2014 року, оскільки цифровий підпис з допомогою , якого здійснювали платежі, знаходився на компютері бухгалтера, де й використовувався. ОСОБА_3 того, вказані платежі проводились в період з 26-30 червня 2014 року, коли позивачка знаходилась на лікарняному. Щодо здійснення розрахунку при звільненні, то апелянт стверджує, що розрахунок було здійснено частково, через збій програмного забезпечення, було здійснено 07 липня 2014 року, а недоперераховану суму було перераховано 01 серпня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції , колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних мотивів.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу № 052-ос від 02.07.2014 р., наданого суду представником відповідача, ОСОБА_3 звільнено з посади з 02.07.2014 р. за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). Місцем видачі наказу зазначено м. Київ ( а.с. 105). З наданої представником відповідача копії наказу № 012-в від 01.07.2014 р., підписаного генеральним директором ОСОБА_6, слідує, що остання відбуває у відрядження до м. Львів з 01 по 04 липня 2014 року. На час відрядження виконання обов»язків генерального директора ТзОВ «Пілот» покладено на першого заступника генерального директора ТзОВ «Пілот» -ОСОБА_9 ( а.с. 19). У зв»язку з цим суд першої інстанції визнав такими, що заслуговують на увагу доводи позивачки про те, що оскаржуваний наказ видавався значно пізніше з проставленням дати 02.07.2014 р., оскільки особа, яка підписала наказ 02.07.2014 р . з місцем його видання у м. Києві , в той час перебувала у м. Львові. З електронного листа написаного Генеральним директором товариства чітко видно те, що станом на 16.07.2014 р. наказ про звільнення не оформлявся. На день підписання наказу виконуючим обов»язки генерального директора був перший заступник директора ОСОБА_9, а отже ОСОБА_6, яка перебувала у відрядженні , не була повноважною особою на видачу оспорюваного наказу. На заяві про звільнення не міститься жодної резолюції щодо доручення підготовки наказу, проведення розрахунку тощо. Представники відповідача ствердили, що 07.07.2014 р. до м. Львова до філії приїздив перший заступник директора ОСОБА_9, який зустрічався в офісі філії з позивачкою, однак не дали обґрунтованих пояснень та документальних підтверджень (акту, доповідних тощо) про неможливість ознайомлення ОСОБА_3 з наказом про звільнення, проведення розрахунку та вручення трудової книжки, що свідчить про відсутність оспорюваного наказу та заповнення трудової книжки станом на 07.07.2014 р. При прийнятті рішення судом було враховано роз»яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р. про те, що якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні , дія трудового договору вважається продовженою. З урахуванням наведеного суд першої інстанції визнав, що звільнення позивачки є незаконним, наказ № 52-ос від 02.07.2014 р. про звільнення позивачки за ст. 38 КЗпП України підлягає скасуванню, а ОСОБА_3 - поновленню на роботі.

Колегія суддів погоджується з правильністю та справедливістю оскарженого рішення, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов»язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Той факт, що 02.07. 2014 року позивач була на роботі сторонами спору не оспорювався. Отже, якби наказ про звільнення позивачки було видано 02.07.2014 року, то позивачці 02.07.2014 року було б видано трудову книжку та 02.07.2014 року позивачці було б проведено виплату всіх сум , що належали їй від ТзОВ «Пілот». Однак ці вимоги трудового законодавства відповідачем виконані не були , що є побічним доказом того, що 02.07.2014 року питання про звільнення позивачки з роботи повноважним власником не вирішувалося.

За тієї обставини, що станом на 02.07.2014 року ОСОБА_6 не була особою, повноважною видавати наказ про звільнення, і фізично не могла в м. Києві 02.07.2014 року видати наказ за № 52-ос про звільнення позивачки,оскільки 02.07.2014 року перебувала у відрядженні у м. Львові, то її показання в якості свідка щодо обставин і дати звільнення позивачки , спростовувалися письмовими доказами , наявними у справі, а саме: наказом № 012-вд від 01.07.2014 року ( а.с. 19), згідно з яким станом на 02.07.2014 року обов»язки генерального директора ТзОВ»Пілот» виконувала не ОСОБА_6, яка підписала наказ про звільнення позивачки, а станом на 02.07.2014 року обов»язки генерального директора ТзОВ»Пілот» виконував ОСОБА_9

Та обставина, що позивач не була звільнена саме 02.07.2014 року доводиться і електронним листом генерального директора ТзОВ»Пілот» ОСОБА_6 від 16.07.2014 року, згідно з яким автору листа було відомо про перебування позивачки на лікарняному та повідомлялося про те, що як тільки позивачка надасть відповідачеві закритий лікарняний лист наступним після закриття робочим днем відповідач зможе оформити звільнення позивачки

(а.с. 41).

Той факт, що наказ про звільнення позивачки фактично не був виданий 02.07.2014 року доводиться і наступним письмовим доказом: «Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_3» , які надані 27.08.2014 року управлінням Пенсійного Фонду у Шевченківському районі м. Львова і у яких зазначається про те, що у липні 2014 року позивачці було нараховано заробіток у сумі 5000 грн , тобто у розмірі її місячного посадового окладу, а не - у розмірі 434 грн 78 коп, як це зазначається у довідці відповідача ( а.с. 52). Таким чином , письмовим доказом, який виданий Управлінням Пенсійного фонду у Шевченківському районі м. Львова (а.с. 5) спростовуються посилання апелянта на показання, допитаної в якості свідка ОСОБА_6, про те, що через збій програмного забезпечення розрахунок було проведено частково 07.07.2014 року, а недоперераховану суму було перераховано 01 серпня 2014 року.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх об»єктивній сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обґрунтованості оскарженого рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржене рішення залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, ч. ч. 1, 2 ст. 315, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Пілот» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді Приколота Т.І.

ОСОБА_10