Ухвала суду № 45797724, 26.06.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/5180/14-ц

Справа № 22-ц/778/3336/15 Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_1,

При секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Лауна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Відділ по Орджонікідзевському району служби у справах дітей Запорізької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ПП «Лауна» звернулося до суду із вищевказаним позовом. Позивач зазначав, що у січні 2010 року за мировою угодою, укладеною з ТОВ «Запорізький металокерамічний завод», визнаною господарським судом Запорізької області, підприємство набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєстровані і проживає сімя колишнього власника квартири відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 Посилаючись на те, що право власності відповідачів на спірну квартиру припинено ще у 2003 року у звязку з продажем квартири з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач просив на підставі ст.ст.316,321, 391 ЦК України і ст.190 ЖК України визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та виселити їх з займаного приміщення.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою № 20 будинку № 14 по бульвару Центральному, у м. Запоріжжі. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2.

Ухвалою цього ж суду від 2 лютого 2015 року заява ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати. Апелянт зазначає, що в провадженні адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_4 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про визнання дій державної виконавчої служби незаконними та скасування акту про проведення прилюдних торгів. Від результатів розгляду адміністративної справи залежить вирішення питання про правомірність набуття права власності на вказану квартиру з прилюдних торгів товариством «Запорізький металокерамічний завод», який згодом за мировою угодою передав вказану квартиру товариству «Лауна» - позивачеві у цій справі. Вказана обставина, на думку апелянта, унеможливлювала розгляд справи судом першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судовим рішенням в іншій справі (а.с.7-11) встановлено, що 20 жовтня 1999 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, в забезпечення виконання зобовязання за яким ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 нотаріально посвідчений договір застави спірної квартири.

За виконавчим написом нотаріуса від 26 січня 2001 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів.

За результатами проведення прилюдних торгів, які відбулися 18 грудня 2002 року, право власності на вказану квартиру набуло ТОВ «Задніпровський металокерамічний завод», яке у січні 2010 року за мировою угодою в процесі банкрутства в рахунок погашення боргів передало її у власність позивачеві ПП «Лауна».

28 жовтня 2013 року позивач зареєстрував право власності на вказану квартиру в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.20).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у позові до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору застави квартири недійсним. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 разом з неповнолітньою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент укладання договору застави в спірній квартирі не проживали, вселилися в квартиру і зареєструвалися в ній у квітні 2000 року без згоди іпотекодержателя (а.с.7-11).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 109 ЖК Української РСР, ст. ст. 317, 321, 346, 391 ЦК України та виходив з того, що право власності іпотекодавця відповідача ОСОБА_3, припинилося у зв'язку зі зверненням стягнення на квартиру шляхом її реалізації на прилюдних торгах, результати яких є чинними, у встановленому законом порядку не оспорені, недійсними не визнані, права користування на спірну квартиру у членів сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_4 також є такими, що припинилися. Набувши право власності на квартиру, позивач набув усіх прав та обов'язків власника, власникові належить право користування, володіння та розпорядження своїм майном, та дійшов висновку про те, що порушені права позивача як власника спірної квартири підлягають захисту в обраний позивачем спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР з врахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника квартири на користування нею та обсяг цих прав залежать від виникнення у власника права власності на цю квартиру, а відтак - припинення прав власності особи на квартиру припиняє право членів сім'ї на користування нею. Таким чином, права членів сім'ї власника квартири на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд повно та об'єктивно встановили фактичні обставини справи щодо того, що право власності відповідача ОСОБА_3 та право користування членів її сім'ї, яке є похідним від прав самого власника, на спірну квартиру припинилися у зв'язку зі зверненням стягнення на квартиру за виконавчим написом нотаріуса; спірна квартира реалізована з прилюдних торгів, які ніким не оспорені, позивач набув право власності за мировою угодою, яка який ніким не оспорена, та належить йому на праві власності, правильно визначив спірні правовідносини та керувався ст. ст. 317, 321, 346, 391 ЦК України, обґрунтовано виходили з того, що право власності позивача не може бути обмежене, а його порушені права як власника спірної квартири підлягають захисту в обраний ним спосіб.

Враховуючи, що у справі, що переглядається, позов про виселення пред'явлено власником спірної квартири, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, не підлягає врахуванню, оскільки стосується виселення осіб із жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" за позовом іпотекодержателя.

Спірна квартира після її реалізації з прилюдних торгів перестала бути предметом іпотеки, оскільки відповідно до ст.17 Закону України "Про іпотеку", п.3 ч.1 ст. 592 ЦК України іпотека вважається припиненою. Визначена ст.40 Закону України "Про іпотеку" позасудова процедура виселення на спірні правовідносини не розповсюджується, оскільки вимоги заявлені не на стадії звернення стягнення на предмет іпотеки, а після його реалізації з прилюдних торгів.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права являються безпідставними. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі№ 808/7364/13-а залишено без змін.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: