Ухвала суду № 45793655, 24.06.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/5112/14-ц Головуючий у 1-й інст. Замега О. В.

Категорія 21 Доповідач Косигіна Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Талько О.Б., Худякова А.М.

при секретарі Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Бердичівської міської ради, приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частки житлового приміщення, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просила визнати недійсним договір дарування 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.України в м. Бердичеві, укладений 23 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5

Зазначила, що їй на праві власності належить 40/200 ідеальних частин вищевказаного будинку. Власниками інших частин є: 40/200 належить ОСОБА_6 (брат), 60/100 ОСОБА_7 (мати). На прикінці серпня 2014 року їй стало відомо, що 40/100 ідеальних частин було відчужено ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором дарування. Вважає, що даний договір є недійсним, оскільки не було отримано згоди органу опіки та піклування, так як у будинку проживає неповнолітня дитина. Крім того, на час укладення оспорюваного договору власниками відчужуваної частини будинку були ОСОБА_1 та ОСОБА_6, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Нотаріус при посвідченні угоди та здійснення реєстрації права власності не перевірив вказаних обставин.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила скасувати рішення приватного нотаріуса Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві (а.с. 212-213).

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити. Зазначила, що дочка з часу народження проживає у спірному будинку разом з нею, що підтверджується відповідними документами. Договір довічного утримання, укладений 21.11.2007 року, було зареєстровано тільки 29.04.2013 року, і з цього часу ОСОБА_4 набула право власності на 40/100 ідеальних частин будинку. Після смерті ОСОБА_8 порядок користування житловим будинком для неповнолітньої ОСОБА_2 не змінювався. Окрім того, позивачка оформила спадкові права на половину належної ОСОБА_8 частини будинку. Незважаючи на вказані обставини, 23.08.2014 року ОСОБА_4 подарувала 40/100 ідеальних частин будинку ОСОБА_3 При цьому, під час вчинення даного правочину не було витребувано згоди органу опіки та піклування, а у договорі відсутні застереження щодо прав малолітньої дитини на проживання у будинку.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленіч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203цього Кодексу.

Судом встановлено, що житловий будинок № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві було побудовано подружжям ОСОБА_8 і ОСОБА_7, які розлучилися у 2003 році. Після розлучення, діти: неповнолітня (на той час) ОСОБА_1 (06.12.1987 р.н.) та повнолітній ОСОБА_6 залишилися жити з матір'ю ОСОБА_7

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 03.03.2006 року задоволено позов ОСОБА_8 про поділ будинку (а.с. 82-83), відповідно до якого виділено у власність:

Зобов'язано ОСОБА_8 за власний рахунок обладнати вхід через приміщення 1-5, переобладнати жилу кімнату 1-5 в кухню, закрити дверні пройми з приміщення 1-6 до приміщень 1-3, 1-4, 1-5, обладнати дверні пройми з приміщення 1-4 до приміщень 1-3, 1-5 в строк до 03.06.2006 року. Зобов'язано кожного співвласника обладнати свою квартиру окремими інженерними мережами електроосвітлення, газопостачання таопалювання, стягнуто грошову компенсацію та вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Відступаючи від рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, суд виходив з того, що з ОСОБА_7 після розірвання шлюбу залишилися проживати діти, окрім того, сторони погодили між собою такий поділ будинку (з врахуванням інтересів дітей).

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зареєстрували за собою право власності на частини будинку, визначені вищевказаним рішенням (а.с. 176).

Під час розгляду справи в апеляційному суді сторони не заперечували, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за рішенням суду здійснили поділ та переобладнання будинку, кожен влаштував окремий вхід у житло.

21.11.2007 року ОСОБА_8 уклав із ОСОБА_4 (племінницею) договір довічного утримання, відповідно до якого передав у власність ОСОБА_4 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві, які складалися з приміщень: 2-1, 2-2, 2-3, ? сарая Б-1, вбиральні В-1, ? огорожі № 1 (а.с. 88). ОСОБА_4 прийняла у власність вищевказане майно та зобов'язувалася повністю утримувати ОСОБА_8, забезпечувати його харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, зберігати в його безкоштовному довічному користуванні вищевказану частину житлового будинку.

В цей же день нотаріусом були внесені відомості до Державного реєстру правочинів щодо укладення вказаного договору (а.с. 89). Крім того, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості щодо обтяження - заборона на нерухоме майно, відповідно до договору довічного утримання (а.с. 66).

Вказаний договір є чинним та ніким не оспорюється.

14.10.2008 року народилася ОСОБА_2 дочка ОСОБА_1 (а.с. 11).

26.03.2013 року ОСОБА_8 помер. 29.04.2013 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві, у зв'язку з чим було припинено обтяження на вказане майно (а.с. 67, 68).

Незважаючи на це, у жовтні 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати за ними право власності на 40/200 ідеальних частин вищевказаного будинку за кожним, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_8

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.12.2013 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_6 право власності за кожним на 40/200 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві (а.с. 85).

На підставі вказаного рішення 05.02.2014 року за ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було зареєстровано право власності за кожним на 40/200 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6-7). При цьому, державним реєстратором не звернуто увагу на те, що право власності на 40/100 ідеальних часток вказаного будинку залишилося зареєстрованим за ОСОБА_4, а на 60/100 за ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 03.04.2014 року скасовано рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.12.2013 року, ухвалено нове рішення про відмову у позові (а.с. 86-87).

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18.06.2014 року (а.с. 94-95), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 23.07.2014 року (а.с. 96-97), скасовано державну реєстрацію права власності на 40/200 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві за ОСОБА_1 і ОСОБА_6 (за кожним).

На підставі вказаного рішення 06.08.2014 року державним реєстратором були внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 92-93).

23.08.2014 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві, зокрема, приміщення: 2-1, 2-2, 2-3, ? сарая Б-1, вбиральню В-1, ? огорожі № 1 (а.с. 12). В цей же день внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нового власника спірного приміщення (а.с. 13).

Під час укладення вказаного договору нотаріусу була надана довідка міського комунального ВЖРЕП № 7 від 21.08.2014 року № 2527 про склад сім'ї, з якої вбачається, що у подарованій частині житла малолітні, неповнолітні діти та діти-сироти не зареєстровані (а.с. 69). Доводи апелянта про те, що видача вказаної довідки та укладення договору дарування порушує права неповнолітньої дитини, не заслуговують на увагу, оскільки при розгляді справи достовірно встановлено, що ОСОБА_1 та її дочка після поділу будинку у 2006 році, разом з ОСОБА_8 не проживали та не користувалися спірною частиною будинку. Та обставина, що позивачка у 2014 році (під час розгляду чисельних справ щодо спірного майна) занесла деякі речі до половини будинку, в якому проживав батько, не свідчить про її проживання. Вказане підтверджується висновком ст. дільничного інспектора Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області від 19.12.2014 року (а.с. 116), та іншими матеріалами справи.

Також, зі справи вбачається, що до лютого 2015 року ОСОБА_1 разом з дочкою (ч. 4 ст. 29 ЦК України), була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 (за адресою матері), що підтверджується довідками Бердичівського районного сектора УДМСУ від 20.01.2015 року, 11.02.2015 року (а.с. 134, 157).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при укладенні 23.08.2014 року договору дарування не була потрібна згода органу опіки та піклування, оскільки неповнолітня ОСОБА_2 не проживала у частині будинку, що належала ОСОБА_8, а в подальшому ОСОБА_4 Крім того, вона забезпечена житлом у цьому ж будинку, у зв'язку з її проживанням разом із матір'ю (ч. 4 ст. 29 ЦК України) у половині, яка належить ОСОБА_7 (60/100 ід.частин).

Також, судом правильно враховано, що на час посвідчення договору дарування ОСОБА_4 була власником 40/100 ідеальних частин житлового будинку № 60 по вул. Л.Українки в м. Бердичеві, на підставі договору довічного утримання, а право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_6 на дане майно було скасовано. Та обставина, що 22.10.2014 року ухвалою апеляційного суду Житомирської області скасовані рішення Бердичівського міськрайонного суду від 18.06.2014 року та ухвала апеляційного суду Житомирської області від 23.07.2014 року, не впливає на правильність вирішення даного спору, так як право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_6 на спірне майно не поновлено, а рішення від 06.12.2013 року, на підставі якого вони набули право власності в порядку спадкування, скасовано.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Судді