Рішення № 45793649, 24.06.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0606/1546/2012 Головуючий у 1-й інст. Криницький Л. В.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Зарицької Г.В., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання: Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Служба у справах дітей Володарсько-Волинської районної державної адміністрації, за участю органу опіки та піклування Володарсько-Волинської селищної ради, Прокуратури Володарсько-Волинського району, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» або позивач, або банк, або кредитор, або іпотекодержатель) звернулося до суду з позовом. В обґрунтування позову посилалося на те, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 (надалі - відповідач або позичальник, або іпотекодавець, або боржник) умов кредитного договору від 21 червня 2007 року, між ним та банком укладено договір іпотеки від 22 червня 2007 року, за яким відповідач передав в іпотеку житловий будинок №7 по вул. Олега Кошового в смт. Володарськ-Волинському Житомирської області. ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Остаточно банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 147856,26 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із спірного житлового будинку.

Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 13 січня 2015 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Службу у справах дітей Володарсько-Волинської районної державної адміністрації та орган опіки і піклування Володарсько-Волинської селищної ради (а.с.81 т.2).

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у банка виникло право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Діти, на момент укладення договору іпотеки, не були зареєстровані в предметі іпотеки та не мали права користування спірним житловим приміщенням. Після укладення договору іпотеки, без згоди банку, батьки та діти зареєстровані в предметі іпотеки, чим грубо порушені права іпотекодержателя.

Нотаріально посвідченими довіреностями від 22 листопада 2012 року та від 22 травня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уповноважили ОСОБА_6 представляти їх інтереси (т.1 а.с.57,139). Повноваження не обмежені. Довіреності дійсні відповідно до 22 листопада 2015 року та до 22 травня 2016 року. У матеріалах справи відсутні докази про припинення представництва або обмеження повноважень представника.

Представнику вручена повістка 17 червня 2015 року (т.2 а.с.250). Відповідно до ч.5 ст.76 ЦПК України вважається, що судові повістки про виклик у суд на 24 червня 2015 року відповідачам вручені.

24 червня 2015 року до канцелярії апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_6 про перенесення судового засідання з посиланням на хворобу ОСОБА_1 (заява приєднана до матеріалів справи).

Колегія суддів не вбачає правових підстав для перенесення судового засідання на інший день із наступних міркувань. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виявили бажання особисто бути присутніми в апеляційній інстанції, оскільки у судове засідання на 17 червня 2015 року вони не зявилися, хоча про час та місце розгляду справи були своєчасно належним чином повідомлені (т.2 а.с.230,232,234). Відповідачі довірили представляти їх інтереси ОСОБА_6, повноваження якого належним чином підтвердили. У матеріалах справи відсутні докази про припинення представництва. Судом не визнавалася участь відповідачів обовязковою. Із змісту заяви представника відповідачів та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідачі виявили бажання особисто прийняти участь у розгляді справи в апеляційній інстанції. Жодних доказів хвороби ОСОБА_1 до заяви не приєднано, не зазначено - яка хвороба та її вірогідна тривалість. Перешкод участі у судовому засіданні для представника відповідачів не встановлено та з ним заздалегідь узгоджувалася дата судового засідання на 24 червня 2015 року. Окрім того, у разі задоволення заяви будуть порушуватися приписи ст.303-1 ЦПК України, яка регламентує строки розгляду апеляційної скарги, що є неприпустимим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, виходячи із наслідків світової економічної кризи, прийшов до висновку, що позивач обрав крайній спосіб судового захисту своїх інтересів, не вичерпавши при цьому інші існуючі способи, а відмовляючи у виселенні відповідачів - із того, що сім'я не має іншого житла.

Колегія суддів не може погодитися з такими обґрунтуваннями та висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 21 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №ZRZ0GA00003890, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 21 червня 2007 року по 20 червня 2027 року, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 95000 грн. на придбання нерухомості, а також у розмірі 22000 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту (п.7.1 кредитного договору, т.1 а.с.9-11).

Сторони досягли домовленості, що періодом сплати вважати період з «01» по «05» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором повинно здійснюватися щомісяця. В період сплати позичальник зобовязався надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1387,59 грн. для повернення тіла кредиту, сплати процентів, та винагороди (комісії).

Із метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 22 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, укладений договір іпотеки (а.с.13-15,20).

Відповідно до пункту 35.3 договору іпотеки ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 87 кв.м., за адресою: Житомирська область, Володарсько-Волинський район, смт. Володарськ-Волинський, вул. Олега Кошового, будинок №7. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 125000 грн. (п.35.5 договору іпотеки).

Із показів приватного нотаріуса Володарсько-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_7, яка допитана судом в якості свідка, вбачається, що у тексті, посвідченого нею договору іпотеки, допущені помилки. Так, у пункті 35.2 договору іпотеки є дві помилки: у даті кредитного договору та у даті початку строку надання коштів. Виходячи із матеріалів нотаріальної справи, іпотечним договором від 22 червня 2007 року забезпечений кредитний договір від 21 червня 2007 року № ZRZ0GA00003890, а не від 22 червня 2007 року, як помилково зазначено.

Окрім того, із витягів про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек та про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна вбачається, що обєктом обтяження є будинок №7 по вул. О.Кошового в смт. Володарськ-Волинський Житомирської області, власником якого є ОСОБА_1А, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с.132-133).

Таким чином, судом усунуті розбіжності та зясовано, що виконання зобовязань ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 червня 2007 року №ZRZ0GA00003890 в сумі 117000 грн. (95000 +22000=117000 грн.) забезпечено іпотекою за договором іпотеки від 22 червня 2007 року та предметом іпотеки є житловий будинок №7, що знаходиться по вул. Олега Кошового у смт. Володарськ-Волинський Житомирської області, а не інший житловий будинок.

Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено право банка в односторонньому порядку змінювати процентну ставку. У матеріалах справи відсутні докази визнання цього пункту договору недійсним. Банк скористався своїм правом.

Так, листом від 29 вересня 2008 року банк повідомив позичальника про підвищення з 10 червня 2008 року процентної ставки до 16,08% (т.1 а.с.66), листом від 25 грудня 2008 року про підвищення з 01 лютого 2009 року процентної ставки до 27,35% (т.1 а.с.67), а останнє підвищення процентної ставки відбулося згідно розпорядження банку від 25 грудня 2008 року (т.1 а.с.138).

До набрання чинності статтею 1056-1 ЦК України, тобто до 09 січня 2009 року, банки мали право у випадку, коли це передбачено кредитним договором, в односторонньому порядку змінювати процентну ставку.

Всі зміни щодо процентної ставки за користування кредитом відбулися до 09 січня 2009 року.

Таким чином, банк правомірно підвищив процентну ставку за користування кредитом.

Отримавши кредитні кошти, відповідач свої зобовязання, щодо щомісячної сплати належних процентів за користування коштами, не виконував.

Оскільки кредитним договором встановлений обовязок ОСОБА_1 повертати позику частинами (з розстроченням), а позичальником допущено неналежне виконання зобовязань, то банк, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, набув права вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Станом на 17 липня 2012 року сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 147856,26 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 93788,93 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 47896,96 грн., заборгованості по щомісячній комісії за користування кредитом 2313,21 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобовязань 3857,16 грн. (т.1 а.с.4-6).

Розмір заборгованості перевищив вартість предмету іпотеки.

Пункт 18.8.1 договору іпотеки надає право банку звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

На виконання положень ст.35 Закону України «Про іпотеку» та п.24 договору іпотеки листом від 13 квітня 2012 року №30.1.0.0/2-981 банк направив позичальнику письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та повідомив, що у разі її невиконання, задовольнить свої вимоги за рахунок заставленого майна (а.с.7). Згідно реєстру лист направлено 14 червня 2012 року (а.с.8).

Вимога іпотекодержателя залишилася без задоволення, тобто кредит достроково не повернуто та проценти і щомісячна винагорода не сплачені. За таких обставин, порушене право позивача підлягає судовому захисту, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає до задоволення. Обставина щодо отримання боржником та іпотекодавцем письмової вимоги банку не має правового значення для вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходячи з розяснень, що надані судам у п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці до 14 років є місце проживання її батьків (ст.29 ЦК України).

Як вбачається із довідки Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 22 червня 2015 року №5/5679, у будинку №7 по вул. О.Кошового в смт. Володарськ-Волинський Житомирської області значаться зареєстрованими: ОСОБА_1 з 18 липня 2007 року, ОСОБА_8 з 20 лютого 2008 року та їх діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 20 лютого 2008 року (довідка приєднана до матеріалів справи). Відомості про реєстрацію ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, відсутні.

Таким чином, на момент укладення договору іпотеки ніхто із відповідачів не був зареєстрований у предметі іпотеки.

Після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя четверо із відповідачів зареєстровані у спірному будинку.

Сторони не заперечили тієї обставини, що всі відповідачі проживають у предметі іпотеки.

Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення всіх мешканців.

Однак, виселення повинно проводитися у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.3 ст.109 ЖК України після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У пункті 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що на момент звернення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду з позовом про виселення, його права повинні бути порушені відповідачами шляхом невиконання вимоги про добровільне звільнення житлового будинку протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Таким чином, отримання відповідачами письмової вимоги банку про добровільне звільнення житлового будинку є обовязковою умовою при задоволенні позову про виселення з іпотечного житла, оскільки тільки через тридцять днів із часу отримання боржником письмової вимоги можна констатувати порушення прав банку у разі, якщо житло не звільнено.

Відповідачі не визнали тієї обставини, що отримали лист банку від 13 квітня 2012 року №30.1.0.0/2-981 з вимогою в тридцятиденний строк звільнити займаний ними житловий будинок.

За змістом ст.ст.10,11,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази тієї обставини, що ОСОБА_1 отримав вказаний вище лист банку від 13 квітня 2012 року. Так, реєстр відправлень за 14 червня 2012 року не підтверджує отримання адресантом кореспонденції листа від 13 квітня 2012 року №30.1.0.0/2-981, а доводить лише направлення письмової вимоги ОСОБА_1 за адресою, за якою він не проживав з 18 липня 2007 року, що й підтверджує позицію відповідачів про неотримання вимоги.

Оскільки позивачем не доведено отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про виселення, а відтак не доведено дотримання процедури виселення мешканців, передбаченої ст.40 Закону України «Про іпотеку», то колегія суддів приходить до висновку, що вимога про виселення є передчасною, а тому не вбачає правових підстав для її задоволення, враховуючи також те, що ніхто не може бути виселений із займаного житла інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом (ст.9 ЖК УРСР).

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, яким позов задовольняє частково. Задовольняється вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовляється у задоволенні вимоги про виселення відповідачів.

Відповідно до ст.88 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат. Судовий збір, пропорційно до задоволених вимог, покладається на відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 739 грн. 28 коп. на кожного (т.1 а.с.21).

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

У рахунок погашення заборгованості у сумі 147856 грн. 26 коп. за кредитним договором від 21 червня 2007 року №ZRZ0GA00003890, укладеним між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки належний ОСОБА_1 на праві власності жилий будинок № 7, розташований по вулиці О.Кошового в смт. Володарськ-Волинський Житомирської області, загальною площею 87 кв.м., шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Початкова ціна предмета іпотеки для його реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

У задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в свої інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виселення відмовити.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 739 грн. 28 коп. судового збору з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: