Ухвала суду № 45789012, 10.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" червня 2015 р.

справа № 804/15354/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі №804/15354/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна група "Бізнес сувеніри"

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В листопаді 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0002912250 від 19.07.2013 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 55 536,00 грн. в тому числі за основним платежем - 40 909,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 627 грн. та №0002872250 від 19.07.2013 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27 157,50 грн., в тому числі за основним платежем - 18 105 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 052,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладення договорів між ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д". Відповідачем не надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у

судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 31.05.2013 року по 01.07.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача ТОВ "РГ "Бізнес сувеніри" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Старт-Д" за липень 2012 року, ТОВ "Матадор" за грудень 2011 р., січень, травень 2012 р. з ТОВ "Ривс" за листопад, грудень 2011 р., квітень, травень, червень 2012 р. з ТОВ "Ферріт-Д" за вересень, жовтень, листопад 2012 р.

В ході перевірки відповідачем, зокрема, зазначено, що не встановлено фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ "РГ "Бізнес сувеніри" з ТОВ "Ферріт-Д", ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д" (а.с.28-51).

За результатами означеної перевірки було складено акт №3/22-6/37006118 від 01.07.2013 р., відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

- п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого позивачем занижено доходи за 2011 рік у сумі 27641,50 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік у сумі 6357,54 грн., за 2012 рік у сумі 80985,18 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік у сумі 17006,88 грн.;

- п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, ст.ст.138, 140, 142, 143 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого позивачем неправомірно включено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, витрати на придбання товару від ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Ферріт-Д", за 2011 рік у сумі 23034,60 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік у сумі 5297,95 грн., за 2012 рік у сумі 58318,50 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік у сумі 12246,88 грн.;

- ст.ст.185, 188, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого позивачем завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів від ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" за 2011 рік у загальній сумі 4606,92 грн., за 2012 рік – 13497,53 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у періодах:

- листопад 2011р. у розмірі 997,22 грн.;

- грудень 2011р. у розмірі 3609,70 грн.;

- січень 2012р. у розмірі 364,00 грн.;

- квітень 2012р. у розмірі 289,20 грн.;

- травень 2012р. у розмірі 3436,50 грн.;

- червень 2012р. у розмірі 90,00 грн.;

- липень 2012р. у розмірі 295,83 грн.;

- вересень 2012р. у розмірі 1000,00 грн.;

- жовтень 2012р. у розмірі 6871,60 грн.;

- листопад 2012р. у розмірі 1150,40 грн.;

- ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачається як такі, що мають ознаки “нікчемності” зі зазначеними контрагентами.

Позиція податкового органу про недійсність даних у податковій звітності позивача грунтується на отриманих від інших податкових органів актах перевірки контрагентів позивача щодо фіктивності їх діяльності.

На підставі акту перевірки від 01.07.2013 р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002912250 від 19.07.2013 р., яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання податок на прибуток приватних підприємств в сумі 55 536,00 грн. в тому числі за основним платежем - 40 909,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 627,00 грн. та №0002872250 від 19.07.2013 р., згідно якого позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27 157,50 грн., в тому числі за основним платежем - 18 105,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 052,50 грн. (а.с.19-20).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень відповідача №0002912250, №0002872250 від 19.07.2013 року, з наступних підстав.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "РГ "Бізнес сувеніри" (покупець) та ТОВ “Ферріт-Д” (постачальник) укладено договір про поставку товару №08/27 від 27.08.2012 року, згідно якого постачальник зобов’язується протягом строку дії дійсного договору поставляти покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у додаткових угодах (товар), які є невід’ємними частинами дійсного договору, визначених дійсним договором (а.с.90-91);

- між TOB "РГ "Бізнес сувеніри" (покупець) та ТОВ "Ривс" (постачальник) укладено договір про поставку товару №26/10 від 26.10.2011 року, згідно якого постачальник зобов’язується протягом строку дії дійсного договору поставляти покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у додаткових угодах (товар), які є невід’ємними частинами дійсного договору, визначених дійсним договором (а.с.102-103);

- між TOB "РГ "Бізнес сувеніри" (покупець) та TOB "Матадор" (постачальник) укладено договір про поставку товару №18/11 від 18.11.2011 року, згідно якого постачальник зобов’язується протягом строку дії дійсного договору поставляти Покупцю Товар в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у додаткових угодах (товар), які є невід’ємними частинами дійсного договору, визначених дійсним договором (а.с.118-119).

Виконання зазначених договорів підтверджується первинними документами позивача, а саме: видатковими та податковими накладними (а.с.100-109, 112-125, 128-135).

Також, матеріалами справи підтверджено, що постачання товару позивачу його контрагентом - ТОВ "Старт-Д" здійснювалось на підставі рахунку №0711-01 від 11.07.2012 року (а.с.128).

Здійснення поставки товару згідно зазначеного рахунку підтверджується видатковою та податковою накладними (а.с.129-130).

Таким чином, витрати, віднесені позивачем до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств за господарськими операціями з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, в тому числі по операціях з ТОВ "Матадор" за грудень 2011 р. та січень, травень 2012 р. ПДВ у сумі 176 983,78 грн., з ТОВ "Ривс" за листопад, грудень 2011 р., квітень, травень, червень 2012 р. ПДВ у сумі 514 478,24 грн., з ТОВ "Старт-Д" за липень 2012 р. ПДВ у сумі 1 775,00 грн., з ТОВ "Ферріт-Д" за вересень, жовтень, листопад 2012 р. ПДВ у сумі 159 521,86 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" перебували на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки актів ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №7200/224/31820299 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Матадор", №7211/224/34914473 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Ривс", №7203/224/32694059 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Старт-Д", №7210/224/36441206 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Ферріт-Д".

Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акту перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийняття податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Згідно висновків акту перевірки договори по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" підтверджуються матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" на час здійснення господарських операції з позивачем перебували на обліку як платники податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 18 105 грн. до податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 55 536,00 грн. в тому числі за основним платежем - 40 909,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 627,00 грн., оскільки позивачем правомірно віднесені витрати за договорами з ТОВ "Матадор", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Ферріт-Д" до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі №804/15354/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун