Ухвала суду № 45789009, 02.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"02" червня 2015 р. справа № П/811/3077/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі №П/811/3077/14

за позовом Приватного підприємства "Агрореммаш-Спецтехніка"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №00001122204 від 22.07.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4515 грн. в тому числі за основним платежем - 3010 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями - 1505 грн. та № НОМЕР_1 від 22 .07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 3010 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ПП "Агрореммаш-Спецтехніка" та ТОВ "Анкомтех Сервіс" підтверджується первинними документами, на час розгляду справи рішень суду, яким було надано правову оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ "Анкомтех Сервіс" чи спростовано факт реальності виконання операції купівлі-продажу між позивачем та ТОВ "Анкомтех Сервіс", прийнято не було, тому позивачем правомірно включено 3010 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів

апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 06.06.2014 року №1018 в період з 10.06.2014 р. по 16.06.2014 р. відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ "Анкомтех Сервіс" за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки (а.с.7-17).

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення (рядок 19 декларації з ПДВ) за лютий 2013 року на суму 3010 грн., та заниження ПДВ в сумі 3010 грн. у березні 2013 року.

Висновки відповідача ґрунтуються, на тому, що позивач включив до податкового кредиту 3010 грн. за податковою накладною, виданою ТОВ "Анкомтех Сервіс" за нікчемним правочином.

Позиція податкового органу про недійсність даних у податковій звітності позивача ґрунтується на отриманому від іншого податкову органу акті перевірки контрагента позивача щодо фіктивності його діяльності.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №00001122204 від 22.07.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4515 грн. в тому числі за основним платежем - 3010 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями - 1505 грн. та № НОМЕР_1 від 22 .07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 3010 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Необхідною умовою для правомірності формування податкового кредиту та включення відповідних сум до бюджетного відшкодування є фактичне здійснення господарської операції платником податків.

У свою чергу, фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності Приватного підприємства "Агрореммаш-спецтехніка" за КВЕД є, зокрема, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (33.12), виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства (28.30), виробництво інших машин і устаткування спеціального призначення (28.99), установлення та монтаж машин і устаткування (33.20) (а.с.21).

У лютому 2013 року позивачем було придбано у ТОВ "Анкомтех Сервіс" гідроциліндри на загальну суму 18060,00 грн. (із них ПДВ 3010,00 грн).

Оплата за придбаний товар була здійснена безготівковим шляхом, що посвідчується відповідним банківськими виписками по рахунку (а.с.37).

Факт отримання позивачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною від 25 лютого 2013 року №2502 (а.с.31) та відповідною видатковою накладною (а.с.30).

За лютий 2013 року позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 123252 грн., в тому числі по операціях з ТОВ "Анкомтех Сервіс" за лютий 2013 ПДВ у сумі 3010 грн.

Посилання заявника апеляційної скарги на акт від 04.11.2013 року №60/12-34-22-04/38337980 ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська "Про відсутність здійснення господарських операцій ТОВ "Анкомтех Сервіс" за період з 01.02.2013 р. по 28.02.2013 р." не приймаються до уваги, оскільки з акту перевірки вбачається, що ТОВ "Анкомтех Сервіс" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не предявляються вимоги до субєктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосубєктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Отже, ТОВ "Анкомтех Сервіс" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 3010 грн. до податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі №П/811/3077/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун