Ухвала суду № 45788878, 03.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" червня 2015 р. справа № 804/10980/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Юрко І.В.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 р. у справі №804/10980/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-Європейська транспортна компанія"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В липні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0005301501 від 02 червня 2014 згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 107 800 грн. в тому числі за основним платежем - 86 240 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 21 560 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ "Східно-Європейська транспортна компанія" підтверджується первинними документами, на час розгляду справи, рішень суду, якими було надано правову оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ "ТД ОСОБА_1" чи спростовувало факт реальності виконання договору про надання транспортних послуг між позивачем та ТОВ "ТД ОСОБА_1" прийнято не було, тому позивачем правомірно включено 86 240 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Апелянт зазначає, що не можливо встановити зв'язок з надання послуг від ТОВ "ТД ОСОБА_1" до ТОВ "Сєтком" з надання послуг далі від ТОВ "Сєтком" до ТОВ "Трансінвестпроект". Також зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що ТОВ "Сєтком" не розрахувалось за нібито отримані послуги від ТОВ "ТД ОСОБА_1", тобто у ТОВ "Сєтком" відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 11.04.2014 року №478 в період з 11.04.2014 року по 17.04.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при реалізації товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ "ТД ОСОБА_1" за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №1465/04-63-22-03/38752545 від 22.04.2014 року (а.с.19-36).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

1. п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 86 240 грн., в тому числі за січень 2014 року у сумі 86 240 грн.;

2. Перевіркою ТОВ "Сєтком" документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме не встановлено ділової мети здійснення платником тих чи інших господарських операцій по даному ланцюгу постачання: ТОВ "БК "Трансінвестпроект" (контрагент-покупець) - ТОВ "Сєтком" - ТОВ "ТД ОСОБА_1" (контрагент-постачальник) у січні 2014 року (ПДВ у розмірі 285 017,36 грн.) Встановлена відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22,185,187, 198 ПК України.

Висновки відповідача ґрунтуються, на отриманому від іншого податкового органу акті №464/04-62-22-3/38918870 від 31.03.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТД ОСОБА_1" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року" згідно якого не підтверджено та відкориговано податкові зобовязання за січень 2014 року із позивачем. Крім того, перевіркою встановлено, що сума транспортних послуг у розмірі 501190,20 грн. (в т.ч. ПДВ 83571,70 грн.) не була перевиставлена ТОВ "БК Трансінвестпроект" взагалі. Перевіркою позивача документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме не встановлено ділової мети здійснення платником тих чи інших господарських операцій та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання ТОВ "БК Трансінвестпроект" (контрагент-покупець)- ТОВ "Сєтком" - ТОВ "ТД ОСОБА_1" (контрагент постачальник) у січні 2014 року на суму 86 240 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2014 року №0005301501, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 107 800 грн. в тому числі за основним платежем - 86 240 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 21 560 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2013 року ТОВ "Сєтком" (орендар) укладено договір № 0-1113/30 оренди нерухомого майна з ТОВ "ТД ОСОБА_1" (орендодавець), предметом якого є передача орендодавцем орендарю у строкове платне користування частини нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, 27, загальною площею 250 кв.м. Сума орендної плати складає 16251,00 грн. Також, 31.12.2013 року між сторонами укладена додаткова угода № 1 до даного договору, в якій сторони дійшли згоди про пролонгацію терміну дії оренди до 31.01.2014 року.

На виконання умов даного договору були оформлена податкова накладна № 652 від 31.01.2014 року та акт здачі-приймання від 31.01.2014 року № 652 на суму 16251,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2708,50 грн.).

01.01.2014 року між ТОВ "ТД ОСОБА_1" (Перевізник) та ТОВ "Сєтком" (Замовник) було укладено договір № 0114/01 предметом якого є транспортні послуги по перевезенню вантажу на експедиторські послуги.

На виконання умов даного договору були оформлені податкові накладні, акти приймання-передачі на суму 2211294,41 грн. (в т.ч. ПДВ 368549,07 грн.).

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

01.11.2013 року між ТОВ "Сєтком" (Постачальник) та ТОВ "БК Трансінвестпроект" (Покупець) укладено договір поставки № 1113/01 предметом якого є зобовязання постачальника поставити, а покупця прийняти та оплатити продукцію.

Перевіркою встановлено, що сума перевиставлених послуг ТОВ "БК Трансінвестпроект" складає 1710104,16 грн. (в т.ч. ПДВ 285017,36 грн.) Сума транспортних послуг у розмірі 501190,20 грн. (в т ч. ПДВ 83531,70 грн.) не була перевиставлена взагалі.

Проте, з таким висновком податкового органу погодитися не можна, з огляду на наступне.

На виконання умом Договору поставки № 1113/01 від 01.11.2013 року між сторонами були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) по доставці будівельних матеріалів, а саме: 07.02.2014 року акт № 52 на суму 59615,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 9935,84 грн.), акт № 53 від 07.02.2014 року на суму 59482,80 грн. (в т.ч. ПДВ 9913,80 грн.), акт № 54 від 07.02.2014 року на суму 55800 грн. (в т.ч. ПДВ - 9300 грн.), акт № 55 від 07.02.2014 року на суму 59614,49 грн. (в т.ч. ПДВ 9935,75 грн.), акт № 56 від 07.02.2014 року на суму 59515,16 грн. (в т.ч. ПДВ 9919,19 грн.), акт № 57 від 10.02.2014 року на суму 58032 грн. (в т.ч. ПДВ 9672 грн.), акт № 58 від 10.02.2014 року на суму 59611,14 грн. (в т.ч. ПДВ 9935,19 грн.), акт № 59 від 10.02.2014 року на суму 59605,56 грн. (в т.ч. ПДВ 9934,26 грн.), акт № 60 від 10.02.2014 року на суму 29914,05 грн. (в т.ч. ПДВ 4985,67 грн.), акт № 60-1 від 10.02.2014 року на суму 29635,71 грн. (в т.ч. ПДВ 4939,28 грн.) та виписані податкові накладні № 24 від 07.02.2014 року на суму 59615,05 грн. (в т.ч. ПДВ- 9935,84 грн.), № 25 від 07.02.2014 року на суму 59482,80 грн. (в т.ч. ПДВ 9913,80 грн.), № 26 від 07.02.2014 року на суму 55800 грн. (в т.ч. ПДВ - 9300 грн.), № 27 від 07.02.2014 року на суму 59614,49 грн. (в т.ч. ПДВ 9935,75 грн.), № 28 від 07.02.2014 року на суму 59515,16 грн. (в т.ч. ПДВ 9919,19 грн.), № 34 від 10.02.2014 року на суму 58032 грн. (в т.ч. ПДВ 9672 грн.), № 35 від 10.02.2014 року на суму 59611,14 грн. (в т.ч. ПДВ 9935,19 грн.), № 36 від 10.02.2014 року на суму 59605,56 грн. (в т.ч. ПДВ 9934,26 грн.), № 37 від 10.02.2014 року на суму 59549,76 (в т.ч. ПДВ 9924,96 грн.). Дані податкові накладні включені позивачем до податкової декларації з ПДВ за лютий 2014 року.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та суду першої інстанції про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи, та про неможливість їх бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, оскільки вони є складеними в супереч вимогам п.44.1 ст.4 Податкового кодексу України, на підставі акту про нереальність здійснених операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "ТД ОСОБА_1", ТОВ "Сєтком", ТОВ "БК Трансінвестпроект" перебували на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не предявляються вимоги до субєктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосубєктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Отже, ТОВ "ТД ОСОБА_1", ТОВ "Сєтком", ТОВ "БК Трансінвестпроект" на час здійснення господарських операції з позивачем перебували на обліку як платники податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 86 240 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 р. у справі №804/10980/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:І.В. Юрко