Вирок № 45719836, 25.06.2015, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа №212/3245/15-к

1-кп/212/417/15

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Дехта Р.В., при секретарі Гавриленко Л.В., за участю прокурора Бондар В.Ю., захисника адвоката ОСОБА_1, представника потерпілого адвоката ОСОБА_2, розглянувши в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області в залі судових засідань у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12015040230000153 від 25.03.2015 року по обвинуваченню:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження с.Зелене, Петрівського р-ну, Кіровоградської області, громадянин України, одружений, пенсіонера, неповнолітні діти відсутні, працює слюсарем, не судимий, який мешкає за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Рубльова 9/3,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.1 Кримінального кодексу України, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за №12015040230000153 від 25.03.2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2015 року в темний час доби, приблизно о 19 годині 30 хвилин водій ОСОБА_3, керуючи технічно-справним автомобілем «ВАЗ 21099» реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по освітленому, сухому асфальтному покриттю проїжджої частини дороги вул. Електрична з боку вул. Ногіна в напрямку вул. Кремлівська в Жовтневому районі м. Кривого Рогу.

В цей же час в районі електроопори №64, зліва на право за напрямком руху автомобіля в зоні дії дорожніх знаків 5.35.1, 5.35.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 от 10 жовтня 2001 року, що введенні в дію з 01 січня 2002 року, проїжджу частину дороги вул. Електрична, в темпі звичайного кроку перетинав пішохід ОСОБА_4

Водій ОСОБА_3, маючи обєктивну можливість спостерігати перешкоду чи небезпеку для руху, наближаючись до пішохідного переходу своєчасно не знизив швидкості та не надав переваги при перетині дороги вказаному пішоходу, в порушені вимог п.п. 1.5, 2.3, та 18.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

- «1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху ... не повинні … загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- «2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: ... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ... і не відволікатися від керування ним у дорозі»;

- «18.1. Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ 21099» в районі електроопори № 64 по вул. Електрична допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який перетинав проїжджу частину по пішохідному переходу позначеному дорожніми знаком 5.35.1, 5.35.2 Правил дорожнього руху України.

В наслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4, був травмований. Згідно висновку експерта № 768 від 21.04.2015 року гр. ОСОБА_4, отримав травми у вигляді: гемартроз правого колінного суглобу, забійна рана нижньої губи праворуч. Вище вказані ушкодження могли бути утворені від дії тупого твердого предмета, або предметів, як з обмежено-подовгуватою поверхнею, якими могли бути деталі кузова автомобілю, так і при подальшому падінні на твердий, тупий предмет з необмеженою контактуючою поверхнею, якими могло бути дорожнє покриття.

Виявлені у нього ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесним ушкодженням за ознакою тривалого розладу здоровя, більше 21 доби. П.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоровя України від 17.01.1995 р.№6.

Між порушенням водієм ОСОБА_3 правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог п. 18,1 Правил дорожнього руху України та настанням наслідків спричинення потерпілому ОСОБА_4, середньої тяжкості тілесне ушкодження є прямий причинний зв'язок.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.1 КК України визнав повністю та суду пояснив, що 25 березня 2015 року у вечірній час їхав на автомобілі та не помітив пішохода, що переходив дорогу на пішохідному переході та збив потерпілого. Не розуміє, чому так сталося, мабуть через його неуважність. Цивільний позов потерпілого не визнає, так як на його думку відшкодовувати шкоду повинна страхова компанія, цивільна правова відповідальність у нього застрахована на підставі чинного законодавства. Додатково пояснив, що у нього є бажання відшкодувати шкоду, але не має можливості, так як страждає онкологічним захворюванням і всі грошові кошти, які він отримує в якості пенсії та зарплати витрачає на ліки, що дорого коштують.

Потерпілий ОСОБА_4 судовому засіданні пояснив, що 25 березня 2015 року переходив дорогу на пішохідному переході та обвинувачений його збив, бачив як обвинувачений розмовляв по телефону та їхав. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю, потерпілий йому заплатив грошові кошти в сумі 2000 гривень і більше нічого не давав та на даний час не вибачився. Просить суд призначити жорстке покарання та позбавити права керувати транспортними засобами.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор, потерпілий також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, потерпілий правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

При цьому, згідно ст.337 КПК України розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах висунутого йому обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Показання обвинуваченого дані під час судового розгляду про обставини вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення з визнанням у повному обсязі своєї вини у висунутомуобвинуваченні, з точки зору належності, допустимості, суд вважає достовірними та об'єктивними, оскільки вони є логічними, детальними, послідовними та достатніми в сукупності з іншими зібраними доказами, з точки зору взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, потерпілого та слідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ст.286 ч.1 Кримінального кодексу України, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують йому покарання.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 є його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, активне сприяння в розкриті.

Обставиною, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд не встановив.

Приймаючи до уваги всі обставини справи, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, за наявності обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, на час досудового слідства та розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувалася загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів, погоджуючись з позицією прокурора, іберучи до увагиз'ясоване у сукупності, суд прийшов до висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без ізоляції його від суспільства, а тому суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 потрібно призначити покарання за кримінальне правопорушення в межах санкції статті, враховуючи можливість виправлення обвинуваченого без відбуття покарання, на підставі ст..75 КК України від відбування призначеного основного покарання обвинуваченому ОСОБА_3 потрібно звільнити з випробуванням, з випробуваним строком без покладання на обвинуваченого певних обов'язків, враховуючи онкологічне захворювання обвинуваченого.

Суд приходить до висновку, що додаткову міру покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не доцільно застосовувати, так як обвинувачений ОСОБА_3 хворіє на онкологічне захворювання і транспортний засіб використовується особисто для поїздки до лікарні та аптечних установ.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, згідно яких суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду предявити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які предявляються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права предявляти той же позов у кримінальному провадженні. Особа, яка не предявила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право предявити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

При цьому, як вбачається з ч.1 ст.988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Крім того, відповідно до ст.990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком. Такі ж вимоги щодо виплати страхового відшкодування і визначення його розміру передбачені спеціальними законами, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, зокрема Законом України «Про страхування» від 07 березня 1996 року та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року (в редакції за станом на день виникнення правовідносин).

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до вимог ст.22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так, згідно положень ст.36.1 Закону, після додержання процедури надання документів, страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до вимог ст.36.2. Закону, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, яка сплачується після документального підтвердження його сплати.

Відповідно до вимог ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана, зокрема, фізичній неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 26-1, закону передбачає, що Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоровя під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю.

Згідно вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пунктів 16-17 Постанови Пленуму ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зазначено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захи сту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором). Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Судом встановлено, що цивільно правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_5 застрахована, що підтверджується полісом №АІ/0905815 обовязкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладений між обвинуваченим та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт», строк дії з 08.09.2014 по 07.09.2015 року.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 26 березня 2015 року звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» із повідомленням про настання випадку, який має ознаки страхового, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що шкоду повинно відшкодувати страхова компанія, а потім він, якщо страхова компанія не виплатить всю суму.

Виходячи з наданих доказів, суд дістається висновку, що позовні ОСОБА_4 про стягнення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт», суму грошових коштів в розмірі 780 гривень 09 копійок підлягають задоволенню, як такі, що ґрунтуються на законі та у звязку з фактичним визнанням цивільним відповідачем розміру позовних вимог у повному обсязі.

Виходячи з наданих доказів, суд дістається висновку, що позовні ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 суму грошових коштів в розмірі 20000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди слід залишити без розгляду, враховуючи правову позицію Пленуму ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, що викладене в постанові від 01.03.2013 № 4, суд вважає за необхідне, повідомити потерпілого ОСОБА_4 про його право звернутися до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» з вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та в подальшому до ОСОБА_6, в разі незадоволення страховиком шкоди, що спричинена потерпілому в повному обсязі.

Виходячи з наданих доказів, суд дістається висновку, що позовні ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 суму грошових коштів в розмірі 2000 гривень в якості витрат на правову допомогу підлягають задоволенню, як такі що гуртуються на законні та підтверджені матеріалами справи.

Захід забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 судом не обирався.

Долю речових доказів по кримінальному провадженню суд вирішує в порядку передбаченому ст..100 КПК України.

Судові витрати по кримінальному провадженню розподіляються між сторонами на підставі ст.124 КПК України.

Керуючись ст.ст. 366-368, 369, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення в пред'явленому обвинуваченні за ст.286 ч.1 Кримінального кодексу України.

Призначити ОСОБА_3 покарання за ст.286 ч.1 Кримінального кодексу України у виді 1 (Один) рік обмеження волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного йому основного покарання у виді обмеження волі, з випробуванням з іспитовим строком 1 (Один) рік.

Не покладати на ОСОБА_5 обовязки, що покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 суму грошових коштів в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень в якості компенсації витрат за надання правової допомоги.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» код ЄДРПОУ 22229921, м.Київ, провулок Балтійський, 20, на користь ОСОБА_7 суму грошових коштів в розмірі 780 (сімсот вісімдесят) гривень 09 копійок в якості витрат на лікування.

Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 гривень залишити без розгляду. Розяснивши право потерпілого звернутися до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» з вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та в подальшому до ОСОБА_6, в разі незадоволення страховиком шкоди, що спричинена потерпілому в повному обсязі.

Речовий доказ: легковий автомобіль НОМЕР_2, що переданий на зберігання ОСОБА_3 під розпису, залишити правоволодівцю ОСОБА_3.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Згідно ст. 376 ч. 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення засудженому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Крім того засудженому роз'яснено вимоги ст.376 ч.3 КПК України.

Суддя Р. В. Дехта