Ухвала суду № 45710484, 23.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 року

справа № 808/6945/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство «Сторно» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агентство «Сторно» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200 і податкову вимогу форми «Ю» від 02.09.2014 №1235-25.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у ТОВ «Агентство «Сторно» права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання послуг у ТОВ «Тексоіл» через те, що не підтверджено наявність реальності надання послуг за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 від підприємства-постачальника ТОВ «Тексоіл», що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Агентство «Сторно» та контрагентом здійснені з метою штучного формування витрат, та як наслідок заниження сум до сплати до Державного бюджету з податку на прибуток, оскільки у позивача є наявні належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій. Зазначає, що якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, щ судом першої інстанції не звернуто увагу на той факт , що акт здачі робіт не відображає змісту та обсягу господарської операції, що позбавляє можливості перевірити в якому обсязі мали бути виконані та були виконані роботи, яким чином формувалась вартість таких робіт, а відтак зробити висновок про реальність виконання таких робіт.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник позивача не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Агентство «Сторно» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Тексоіл» з питань оподаткування податком на додану вартість за жовтень 2013 року та включення до складу витрат до декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та включення до складу витрат до декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 яким встановлені порушення підприємством:

- п.138.1, п 138.2, ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» занижено податок на прибуток у сумі 5510,00 грн., у тому числі по періодам: 2013 рік – 5510,00 грн.;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 5800,00 грн., в т.ч.: за жовтень 2013р. – 5800,00 грн.

Перевіркою встановлено, що на порушення п.138.1, п 138.2, ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» було безпідставно завищено витрати на загальну суму 29000,00 грн. за 2013 рік. В результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 5510,00 грн. за 2013 рік. В Акті перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 ДПІ Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області посилається на Акт зустрічної звірки ТОВ «Тексоіл» від 21.02.2014 №269/2204/37654450/79 та зазначено, що «…виходячи з вищевикладених фактів та наявної податкової інформації, бази даних «Співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» взаємовідносини між ТОВ «Агентство «Сторно» та постачальником ТОВ «Тексоіл» не можливо підтвердити. В ході перевірки не підтверджено наявність реальності надання послуг за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 від підприємства-постачальника ТОВ «Тексоіл», що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Агентство «Сторно» та контрагентом здійснені з метою штучного формування витрат, та як наслідок заниження сум до сплати до Державного бюджету з податку на прибуток. Таким чином ТОВ «Агентство «Сторно» віднесено до складу витрат суми сформовані на підставі відносин, які неможливо підтвердити наявними первинними документами, оскільки господарська діяльність ТОВ «Тексоіл» не пов’язана з комп’ютерним програмуванням та налаштуванням програми « 1С Підприємство 8.0», та як наслідок вищезазначені послуги не було надано, а отже правочини між ТОВ «Агентство «Сторно» та підприємством-постачальником здійснені без мети настання реальних наслідків та з метою штучного формування витрат. Первинні документи, складені між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл» на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, не відповідають сутності та не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Таким чином, перевіркою встановлено «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл», юридичну дефектність первинних документів, наявність та здійснення операцій пов’язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб …Перевіркою встановлено, що дії вчинені ТОВ «Агентство «Сторно» не обумовлені розумним змістом, які направлені на отримання доходу, а направлені виключно на мінімізацію податкових зобов’язань …»

На підставі Акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення Форми «Р»: - №00013308262200 від 20 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 8265,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 5510,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2755,00 грн.; - №00013208262200 від 20 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 8700,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 5800,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2900,00 грн.

Податковим органом 02.09.2014 винесено податкову вимогу форми “Ю” №1235-25 на суму 15697,60 грн., яка складається з суми податку на прибуток та податку на додану вартість.

Так у перевіряємий період ТОВ «Тексоіл» були надані ТОВ «Агентство «Сторно» інформаційно-консультаційні послуги з налаштування програм « 1 С Підприємство 8.0» на загальну суму 34800 грн., в тому числі ПДВ 5800 грн., сума без ПДВ 29000 грн.

На підтвердження надання вказаних послуг надано акт виконаних робіт, податкова накладна, рахунок фактура, виписка по рахунку, стан розрахунків та журнал проводок.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових накладних, по господарським операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «Агентство «Сторно» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у ТОВ «Тексоіл» послуг на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від’ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаним у перевірці контрагентам підтверджується податковими накладними, рахунками-фактур, платіжними дорученнями, актом виконаних робіт.

Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів, послуг, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності підстав нарахування податкових зобов’язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентом позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно з висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 26 червня 2015 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський