Постанова № 45710303, 22.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа № 920/295/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Ільїн О.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - не з'явився;

відповідач - Кутовий Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2583С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 16 березня 2015 року по справі №920/295/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крігеркотлосервіс", м. Житомир

до Приватного підприємства "ЛІМІК", м. Охтирка

про стягнення 313590,82 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 16 березня 2015 року по справі (суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні скарги, рішення суду залишити без змін.

Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, в судове засідання, позивач у засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи законодавчо встановлений строк для розгляду скарги, те, що судом уже було задоволено клопотання про продовження строку розгляду скарги на 15 днів, те, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутністю позивача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 27.08.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №23 (надалі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався продати замовлену продукцію та передати її у власність відповідача в строк та порядку, передбачені договором, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити поставлену позивачем продукцію.

Відповідно до розділу 2 договору, ціна та комплектність продукції визначена у специфікації поставки, загальна сума поставки з ПДВ становить 1460101,00 грн.

Згідно з розділом 3 договору, позивач гарантує поставку продукції відповідно з державними стандартами і технічними вимогами, чинними на момент підписання сторонами договору, позивач передає продукцію в кількості, комплектації і якості, відповідно до вимог договору. Якість продукції підтверджується сертифікатом відповідності UA1.013.0076692-10.

Пунктом 5.1 договору визначено, що замовлена відповідачем продукція поставляється позивачем на умовах FCA, згідно INCOTERMS 2000 м. Житомир, вул. Щорса, 81, силами, засобами за рахунок покупця (відповідача) зі складу продавця (позивача).

Відповідно до пункту 5.3 договору, право власності та ризиків на отриману продукцію переходить до відповідача з моменту відмітки про отримання продукції в накладній.

Порядок розрахунків між сторонами передбачено пунктом 4 договору, відповідно до якого відповідач здійснює оплату продукції двома траншами на рахунок позивача в безготівковій формі, зокрема, 1-й транш 50 % - передплата в сумі 730050,50 грн. до 27.08.2012 року; 2-й транш 50 % в сумі 730050,50 грн. за два дні до моменту відвантаження продукції.

Згідно з пунктом 9.3, договір набирає сили з дати його підписання сторонами і втрачає свою чинність після повного виконання сторонами договірних зобов'язань.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він на виконання умов договору поставки № 23 від 27.08.2012 року, відвантажив відповідачеві товар на загальну суму у розмірі 1460101,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 111 від 24.09.2012 року та № 121 від 24.09.2012 року, але відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, сплативши за товар лише 1230050,50 грн., що підтверджується банківськими виписками від 29.08.2012 року, від 13.09.2012 року, від 26.09.2012 року, від 04.10.2012 року та від 13.11.2012 року, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 230050,50 грн.

Проаналізувавши рішення суду на предмет відповідності законодавчим нормам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт поставки отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними № 111 від 24.09.2012 року та № 121 від 24.09.2012 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані представниками сторін і скріплені їх печатками.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати отриманого товару не подав, господарський суд правомірно, на думку судової колегії, позов задовольнив.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від суми заборгованості у розмірі 15656,04 грн. та інфляційні втрати у розмірі 67884,28 грн. за період з 14.11.2012 року по 19.02.2015 року. В обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок 3-х процентів річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, суд попередньої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 15656,04 грн. та інфляційних втрат у розмірі 67884,28 грн. за період з 14.11.2012 року по 19.02.2015 року.

Твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 16 березня 2015 року по справі №920/295/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 26.06.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Ільїн О.В.