Ухвала суду № 45710297, 18.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2015 рокусправа № 804/16507/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання:Олійник Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року по справі № 804/16507/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Левел 4х4» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб «Левел 4х4» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.14 № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки податкового органу ґрунтуються виключно на даних, отриманих з акту перевірки ТОВ «Прогресс-СК». Але висновки акту перевірки не можуть вважатися беззаперечним доказом нікчемності угоди між позивачем та ТОВ «Прогресс-СК», оскільки вказаним актом не спростовується факт здійснення господарської операції. Разом з тим, наявні первинні документи підтверджують саме факт здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Прогресс-СК», що надає право позичу для формування податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.09.14 №0001432201.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведно документальну позапланову перевірку з питання взаємовідносин позивача з ТОВ «Прогресс-СК» за період з 01.01.2014р. по 31.01.2014р., за результатами якої складено акт, відповідно до якого встановлено порушення позивачем пп.14.1.231 п.14.1. ст. 14, п.185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПКУ та заниження податку на додану вартість за січень 2014р. на загальну суму 68 175 грн.

Вказані висновки відповідачем зроблено з огляду на те, що позивач не мав право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2014 року в розмірі 68 175 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Прогресс-СК», оскільки проведеною перевіркою встановлено відсутність первинних документів. Крім того, відповідачем здійснено посилання на акт перевірки контрагента позивача № 196/05-64-15-01/38587003 від 28.03.13 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Прогресс-СК» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.12.2013 р по 28.02.2014 р.».

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.14 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 85 218,75 грн., в тому числі за основним платежем - 68 175 грн., за штрафними санкціями - 17 043,75 грн.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції про протиправність дій відповідача, зважаючи на наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «Прогресс-СК» відповідно до Договору від 25.11.13 №4820/П про надання послуг. Документом, що підтверджує надання послуг за даним Договором, є підписаний обома сторонами акт прийому-передачі наданих послуг.

До вказаного договору позивачем із ТОВ «Прогресс-СК» було укладено Додаток №1 до Договору надання послуг №4820/П від 25 листопада 2013року; Додаток №2 до договору надання послуг № 4820/П від 25 листопада 2013 року, Додаток №4 до Договору надання послуг №4820/П від 25 листопада 2013р., Додаток №5 до Договору надання послуг № 4820/П від 25 листопада 2013р., акт 1 про надання послуг за звітний період з 01 січня 2014р. по 31 січня 2014р., акт 2 про надання послуг за звітний період з 01 січня 2014р. по 31 січня 2014р.

На підтвердження здійснення оплати за послуги позивачем надано платіжні доручення.

Таким чином, здійснення господарської операції було зафіксоване первинними бухгалтерськими документами, розрахунки здійснені у безготівковій формі.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Вищенаведені документи, якими позивач підтверджує виконання укладених договорів, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

На момент укладення та реалізації вказаних вище договорів вказаний контрагент позивача мав зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Також укладений позивачем з означеним вище підприємством договір не містить умов та ознак, які б свідчили про їх суперечність інтересам держави та суспільства або порушували публічний порядок.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Укладений позивачем договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача № 196/05-64-15-01/38587003 від 28.03.13 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Прогресс-СК» за встановлених вище фактичних обставин не може бути підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Із змісту вищенаведених норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку на додану вартість до бюджету.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагент позивача і не виконав своїх зобовязань щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього підприємства і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у звязку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 25 червня 2015 року.

Головуючий:В.Ю. Поплавський

Суддя:С.В. Сафронова

Суддя:Д.В. Чепурнов